Ухвала

від 19.06.2014 по справі 813/98/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року Справа № 876/2973/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Клюби В.В., Яворського І.О.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Снєжка-Україна" до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) "Снєжка-Україна" звернулося в суд з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові), в якому просило скасувати податкове-повідомлення рішення, яким товариству було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 147 206 грн., в тому числі 98 137,33 грн. за основним платежем та 49 068, 67 грн. штрафних санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.02.2014 р. позов було задоволено повністю.

Не погоджуючись із даною постановою, її оскаржила Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові. Апеляційну скаргу мотивує тим, що вчинені між позивачем та його контрагентами правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків. Позивачем не підтверджено фактичного відвантаження товарів та реальне транспортування. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити позивачу у задоволені позову.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія судів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що 17.12.2013 р. Спеціалізованою ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові було складено акт №259/40-10/30648854 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Снєжка-Україна" з питань правомірності формування податкового кредиту та витрат по взаєморозрахунках із ТОВ"ЕКСПРЕСС-К" за період з 01.05.2011 р. по 31.12.2012 р., ТОВ "ВКП "АНТАРЕС" за період з 01.10.2011 р. по 31.03.2012 р., ТОВ "ГІДРОПНЕВМОСИСТЕМИ" за період з 01.04.2012 р. по 31.07.2012 р., ТОВ "ЕЙС КОНСТРАКШЕН МЕНЕДЖМЕНТ" за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: пп. 14.1.181, пп.14.1.185, пп.14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п.198.3. п. 198.4. п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

25.12.2013 р. відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000214010/9415, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 147 206 грн., в тому числі 98 137,33 грн. за основним платежем та 49 068, 67 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з реальності господарських операцій позивача з його контрагентами, які підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а укладені правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Зокрема, на підтвердження придбання товару надані видаткові накладні, оплату придбаного товару проведено відповідно до виставлених рахунків у безготівковому порядку згідно банківських виписок, позивачем були отримані податкові накладні. Транспортування придбаного товару здійснювалося позивачем, на підтвердження чого були надані товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) на подорожні листи. Позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 ПК України є дата здійснення першої з наступних подій дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата отримання податкової накладної.

Згідно п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 ПК України).

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 ПК України).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. п. 2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 05 червня 1995 року за № 168/704: «Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа».

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій стверджується між позивачем та:

ТзОВ «Експрес К» видатковими накладними (т.1 а.с.52, 54, 56, 58, 60, 62, 64), проведено оплату відповідно до рахунків (т.1 а.с.53, 55, 57, 59, 61, 63, 65) банківськими виписками (т. 1 а.с.135-150) та податковими накладними (т.1 а.с.45-51).

ТзОВ "ВКП" Антарес" видатковими накладними (т.1 а.с.92, 96, 98, 101, 104, 105, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126), проведено оплату відповідно до рахунків (т.1 а.с.93, 94, 95, 97, 99, 100, 102, 103, 106, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125) банківськими виписками (т.1 а.с.151-183) та податковими накладними (т.1 а.с.76-91). Транспортування придбаного товару між ТзОВ «Експрес К» та ТзОВ "ВКП" Антарес" підтверджується копіями ТТН та дорожніми листками.

ТзОВ "Ейс констракшен менеджмент" видатковою накладною, проведено оплату відповідно до рахунку-фактури у безготівковому порядку згідно банківської виписки, прийняття оформлено актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів і отримано податкову накладну.

ТзОВ "Гідравлічні та пневматичні системи" видатковими накладними (т.1 а.с. 68, 70), оплата проведена згідно рахунків-фактур (т.1 а.с.69, 71) у безготівковому порядку згідно банківської виписки (т.1 а.с.185-186) та позивачем отримані податкові накладні від (т.1 а.с.66, 67). Придбання товару також підтверджується ТТН та листом ТзОВ "Гідравлічні та пневматичні системи".

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів, робіт та послуг придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Вказані контрагенти на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності твердження відповідача про недійсность правочинів укладених позивачем з ТзОВ "Експрес К", ТзОВ "ВКП" Антарес", ТзОВ "Ейс констракшен менеджмент", ТзОВ "Гідравлічні та пневматичні системи", оскільки в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб вище зазначених товариств до кримінальної відповідальності за злочини передбачені, ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ "Експрес К", ТзОВ "ВКП" Антарес", ТзОВ "Ейс констракшен менеджмент", ТзОВ "Гідравлічні та пневматичні системи". Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних правочинів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність оскаржуваного податкового-повідомлення рішення розмірі форми «Р» №0000214010/9415 у частині донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 147 206 грн., в тому числі 98 137,33 грн. за основним платежем та 49 068, 67 грн. штрафних санкцій.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із змісту вищевказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи чи порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року по справі № 813/97/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.В. Клюба

І.О. Яворський