Ухвала

від 17.06.2014 по справі 820/505/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 року м. Київ К/800/22682/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року

у справі № 820/505/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіма-Рост»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіма-Рост» (далі - ТОВ «Максіма-Рост»; позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС; відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0010062305 від 24 грудня 2012 року та № 0010072305 від 24 грудня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Максіма-Рост» суму сплачених судових витрат у розмірі 2 294,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Максіма-Рост» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт № 5373/2201/3558088 від 22 листопада 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010062305 від 24 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 338 998,75 грн. (276 161,00 грн. - основний платіж, 62 837,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0010072305 від 24 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 378 433,75 грн. (302 747,00 грн. - основний платіж, 75 686,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Максіма-Рост» пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у Приватного підприємства «Хімінвест», Приватного підприємства «Прилукихімснаб» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дінекс», а також транспортних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Метакомп» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган послався на неперебування ПП «Хімінвест» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також невідображення за даними бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» вказаним постачальником, як і ПП «Прилукихімснаб» та ТОВ «Дінекс», у складі податкових зобов'язань сум податку на додану вартість за проведеними з ТОВ «Максіма-Рост» господарськими операціями.

Доводи податкового органу щодо неправомірності формування даних податкового обліку за господарськими операціями, вчиненими з ТОВ «Метакомп» та ФОП ОСОБА_3, фактично зводяться до недоліків товарно-транспортних накладних.

Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тотожні умови формування даних податкового обліку встановлювались і підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

При цьому, як встановлено судами, на підтвердження фактичного виконання спірних господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи податкові та видаткові накладні, платіжні документи, товарно-транспортні накладні.

Доводи податкового органу про недоліки складених за результатами проведених з ТОВ «Метакомп» та ФОП ОСОБА_3 господарських операцій товарно-транспортних накладних, як на підставу для виключення сформованих за ними сум з даних податкового обліку позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини не можуть бути єдиною беззаперечною причиною для висновку про неправомірне формування платником витрат та податкового кредиту.

На переконання колегії суддів, первинні документи є належними та підтверджують право покупця на формування даних податкового обліку і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дають змогу ідентифікувати постачальників, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в бухгалтерському та податковому обліку.

А відтак, враховуючи встановлені судовими інстанціями обставини щодо реального здійснення спірних господарських операцій, що, в свою чергу, податковим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків-покупця на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість від інших осіб, в тому числі від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету або від їх перебування за юридичною адресою, висновок судів про необхідність визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.