Постанова

від 19.06.2014 по справі 922/641/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2014 р. Справа № 922/641/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№938Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.14 у справі № 922/641/14

за позовом Дочірнього підприємства «Таврія» ТОВ «Імперіал Агро ЛТД», м. Херсон

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет», с. Тернова, Харківська область

про стягнення 30 020,55 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року позивач - Дочірнє підприємство «Таврія" ТОВ «Імперіал Агро ЛТД», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет» про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.03.2014р.) в сумі 27237,76 грн., з яких: інфляційні в сумі 161,68 грн., 3% річних в сумі 479,08 грн., пені в сумі 2107,36 грн. за період - з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу №1904-І-2 від 19.04.2013 р. Крім того, просив судові витрати у розмірі 1827,00 грн. покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року у справі № 922/641/14 (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено частково. Стягнуто з ТОВ агрофірма «Рассвет» на користь ДП «Таврія» ТОВ «Імперіал Агро ЛТД» заборгованість за поставлений товар за договором купівлі - продажу №1904-1-2 від 19.04.2013 р. в сумі 27237,76 грн., 3% річних за період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р. в сумі 479,08 грн., інфляційні за період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014р. в сумі 161,68 грн. та судовий збір в сумі 1698,60 грн.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року у справі № 922/641/14 скасувати. В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 59 ГПК України, оскільки суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача не прибувшого у судове засідання з поважних причин, на підтвердження чого надав копію лікарняного листа. Стверджує, що у першому ж засіданні господарський суд виніс рішення, навіть не встановивши всі обставини по справі, в тому числі, чи отримав відповідач заяву про уточнення позову, та чи мав можливість надати відзив на уточнену заяву. Тобто, суд порушив приписи господарського процесуального права щодо рівності перед законом, змагальності та ст. 59 ГПК України.

16.05.2014р. (за вх.№3878) позивачем був наданий відзив, в якому він з апеляційною скаргою відповідача не погоджується, вважає викладені в ній доводи непереконливими та такими, що не спростовують законності та обґрунтованості рішення місцевого господарського суду. Так позивач стверджує, що відповідач посилаючись на те, що єдиний представник Товариства, який є спеціалістом у галузі права, на момент судового засідання знаходився на лікарняному, знехтував своїм правом на подання клопотання про відкладення слухання у справі та жодним чином не повідомив про це місцевий господарський суд, а отже посилання на цей факт як на допущене місцевим господарським судом процесуальне порушення є необґрунтованим.

У судове засідання 19.05.2014р. уповноважені представники позивача та відповідача (заявника апеляційної скарги) не прибули, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог чинного законодавства, доказом чого є відповідні повідомлення про вручення поштового відправлення - копії ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження, наявні в матеріалах справи.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та відповідача, за наявними матеріалами у справі - в порядку ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на скаргу доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони покладаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження і оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. П. 4 названої постанови передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Проте, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає вищенаведеним приписам Постанов Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, а також положенням ст. 84 ГПК України, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до договору купівлі-продажу №1904-І-2 від 19.04.2013 р. (далі договір), Дочірнє підприємство «Таврія» ТОВ «Імперіал Агро ЛТД» (продавець) зобов'язалося поставити та передати у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет» (покупець) зобов'язалося прийняти та оплатити «Інокулянт», виробництва компанії «Адванст Біолоджикал Маркетинг», Штат Огайо, США (Advanced Biological Marketing, OH, USA) (надалі - товар) на умовах, передбачених цим договором (п.1.1.).

У п. 3.3 договору сторони встановили, що вартість договору складає 38203,90 грн., в т.ч. ПДВ 20%, що є еквівалентом 4694,22 доларів США.

У відповідності до п. 4.1 договору продавець здійснює поставку товару в повному об'ємі на умовах (Інкотермс «Inkoterms», 2010) EXW - Франко - склад постачальника - с. Братське, Нижньосірогозький р-н, Херсонська обл., в строк до 30 квітня 2013 року за умови виконання п. 5.1.

Згідно з п. 5.1 договору оплата за товар, який постачається у відповідності до умов цього договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі виставленого рахунку, в строки, встановлені у п. 5.2 цього договору.

Відповідно до п. 5.2 зазначеного договору покупець здійснює попередню оплату за товар, що є предметом цього договору, а саме:

- 30% від вартості договору, що вказана у п. 3.3, розрахованої згідно п. 5.3 даного договору по факту відвантаження товару;

- 70% від вартості договору, що вказана у п. 3.3, розрахованої згідно п. 5.3 даного договору до 01.07.2013 року.

У пункті 5.3 договору вказана формула, за якою розраховується сума, що підлягає сплаті, у випадку зміни середньозваженого курсу долара США на міжбанківському валютному ринку згідно даним Національного банку України.

Договір вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають з даного договору (п.8.1.).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткову сплату за інокулянт за рахунком-фактурою №СФ-0000405 від 19.04.2013 р. в сумі 10966,14 грн., що підтверджується копією банківської виписки за 25.04.2013 р. з особового рахунку позивача.

Позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару відповідачу за відповідною видатковою накладною №РН-0000128 від 22.04.2013р. (а.с.21) на суму 38203,90 грн., яка підписана без зауважень уповноваженими особами як з боку продавця, так і з боку покупця та скріплені печатками підприємств сторін. Даний товар був отриманий відповідачем через уповноваженого представника за довіреністю № 88 від 22.04.2013р. (а.с. 37).

Таким чином, позивачем здійснена передача товару на суму 38203,90 грн., проте встановлені по справі факти свідчать про порушення умов договору з боку відповідача, оскільки ним не була здійснена оплата решти вартості товару, яка визначена умовами договору - до 01.07.2013р.

Тому заборгованість відповідача перед позивачем з оплати отриманого товару за договором склала 27237,76 грн., доказів оплати даної заборгованості матеріали справи не містять.

Зазначені обставини обумовили звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. 526, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 218, 220, 229 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 22, 64 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість та підтвердженість наявними матеріалами справи заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за поставлений товар за договором в сумі 27237,76 грн., 3% річних за період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р. в сумі 479,08 грн., інфляційні за період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р. в сумі 161,68 грн. Проте, з посиланням на те, що позивач безпідставно здійснив розрахунок пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, тому що у п. 6.3 договору не визначений розмір пені, так як облікова ставка НБУ не є постійною величиною, а яку саме ставку сторони мали на увазі для розрахунку пені в договорі не вказано, суд першої інстанції визнав позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р., в сумі 2107,36 грн. необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні (не зазначивши розмір цих вимог в резолютивній частині оскаржуваного рішення).

За загальним правилом, змістом будь-якого двостороннього зобов'язання є сукупність прав та обов'язків сторін, що кореспондуються між собою. Тому, обов'язок постачальника з передачі товару кореспондується з правом покупця вимагати такої передачі. Разом з тим, обов'язку покупця прийняти товар відповідає право продавця вимагати оплати отриманого товару.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, спір між сторонами у справі виник саме з умов договору купівлі-продажу №1904-І-2 від 19.04.2013 р., яким передбачено обов'язок покупця здійснити повну оплату товару до 01.07.2013р. (п.п. 5.2.2.).

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач прийняті на себе згідно з договором зобов'язання належним чином не виконав, остаточну оплату отриманого товару за договором не здійснив, що є порушенням вимог зазначених вище статей 692, 525 та 526 Цивільного кодексу України, та є підставою для стягнення з останнього заборгованості у розмірі 27237,76 грн. (факт існування якої не заперечується і самим відповідачем в апеляційній скарзі та підтверджується актом звіряння розрахунків між сторонами за 01.01.13 - 04.03.14).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

На підставі статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких передбачено законом або визначається в договорі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Пунктом 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 6.3 договору сторони передбачили, що у випадку невиконання або прострочення виконання покупцем прийнятих на себе зобов'язань, відповідно до п. 5.1 даного договору, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення.

Позивач нарахував відповідачу пеню на вартість неоплаченого товару (2107,36 грн.) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р., в сумі 2107,36 грн.

В наданому позивачем розрахунку цієї суми (а.с. 33) зазначено - за який період нараховано штрафні санкції і розмір ставки НБУ, який діяв на період виникнення заборгованості, стягнення пені заявлено в межах строку позовної давності (ч.2 ст. 258 ЦК України) - 1 рік, відповідно до положень п. 6.3. договору та положень ст. 549 ЦК України. Суд не ставить під сумнів обґрунтованості цього розрахунку, який не спростовано належними доказами відповідачем у справі.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову в цій частині, тому нарахована пеня в розмірі 2107,36 грн. підлягає стягненню.

Згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому законною і обґрунтованою є заявлена позивачем і вимога про стягнення інфляційних та 3% річних у розмірі 161,68 грн. та 479,08 грн. відповідно, які правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача, який не з'явився у судове засідання з поважних причин, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи той факт, що копії ухвали про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду були направлені сторонам згідно з наданих витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рекомендованою кореспонденцією (поштові повідомлення про отримання зазначених ухвал уповноваженими особами позивача та відповідача наявні в матеріалах справи (а.с. 28, 29)), то відповідно в силу приписів ст. 64 ГПК України є свідченням належного повідомлення сторін у справі.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, що чинне законодавство не обмежує сторін у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а відтак, у разі, якщо відповідач вважав за необхідне приймати участь у судовому засіданні, він мав можливість та повинен був направити до суду іншого представника, або надати обґрунтоване клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату.

Разом з цим, відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що у першому ж засіданні господарський суд виніс рішення, не з'ясувавши ту обставину - чи отримав відповідач заяву про уточнення позову, та чи мав можливість надати відзив на цю заяву.

Проте, відповідач, завчасно повідомлений про час та місце проведення судового засідання (дата отримання копії ухвали - 04.03.2014р.), не надіслав на адресу суду відзив (заперечення) на позовну заяву, не направив у судове засідання свого повноважного представника, не сповістив письмово суд про причини неявки у судове засідання та не подав обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи.

Так, у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» зазначено, що у зв'язку із збільшенням позивачем розміру позовних вимог відповідач вправі вимагати відкладення розгляду справи (у межах строків вирішення спору, передбачених статтею 69 ГПК) для подання відповідних доказів, але лише в тому випадку, коли таке збільшення обґрунтовується обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що заявою про уточнення позовних вимог позивач зменшив розмір позовних вимог. Більше того, обставини, які зазначені в заяві про уточнення позовних вимог були зазначені і в позовній заяві, та докази, необхідні для обґрунтування такої зміни наявні в матеріалах справи. Крім того, відповідач не надав суду своїх заперечень і на кількісно більшу суму позовних вимог, заявлених в позові. Тому несвоєчасне отримання відповідачем заяви про уточнення позову та відсутність можливості надати відзив на цю заяву не є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, колегія суддів враховує і те, що уповноважений представник відповідача не був присутній і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції для розгляду його ж апеляційної скарги. Тому колегія суддів вважає, що відповідач саме таким чином реалізував своє диспозитивне право щодо участі у судовому процесі. А подання відповідачем суду апеляційної інстанції (додаток до апеляційної скарги) копії лікарняного у якості доказу поважності причини нез'явлення його представника у судове засідання є неналежним доказом, оскільки у відповідності до ст. 36 ГПК України, письмові докази подаються до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. У разі подання копії документу вона повинна бути засвідчена відповідно до вимог чинного законодавства України (Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про адвокатуру» або ін. Відповідно до п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації іншої юридичної особи (ФОП - за наявності).

Проте вказана відмітка на копії поданого відповідачем лікарняного відсутня.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановивши, що права та законні інтереси Дочірнього підприємства «Таврія» ТОВ «Імперіал Агро ЛТД» дійсно були порушені у вигляді невиконання своїх зобов'язань за умовами договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет», дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому колегія суддів також враховує, що відповідачем не надано жодного ґрунтовного заперечення щодо позовних вимог та вимог апеляційної скарги, який би надав суду підстави для відмови у їх задоволенні, тобто відповідачем доводи позивача не спростовані.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет» частково та скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2107,36 грн. пені у зв'язку з наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. З прийняттям в цій частині нового рішення, яким позов має бути задоволено. В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для скасування цієї частини рішення колегія суддів не вбачає.

Питання про судові витрати вирішується відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволених позовних вимог. Так, частина 3 названої статті передбачає, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Як вказано вище, даний спір виник внаслідок неправильних дій з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет», тому судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014р. у справі № 922/641/14 в частині часткової відмови у позові скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет» (62421, Харківська обл., Харківський район, с. Тернова. Код ЄДРПОУ 30712821) на користь Дочірнього підприємства «Таврія» Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Агро ЛТД» (73000, м. Херсон, Дніпровський район, вул. Перекопська, буд.20, офіс 507 Код ЄДРПОУ 33391137) 2107,36 грн. пені за період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет» (62421, Харківська обл., Харківський район, с. Тернова. Код ЄДРПОУ 30712821) на користь Дочірнього підприємства «Таврія» Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Агро ЛТД» (73000, м. Херсон, Дніпровський район, вул. Перекопська, буд.20, офіс 507 Код ЄДРПОУ 33391137) заборгованості за поставлений товар за договором купівлі-продажу №1904-І-2 від 19.04.2013 р. в сумі 27237,76 грн., 3% річних за період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р. в сумі 479,08 грн., інфляційних за період з 02.07.2013 р. по 31.01.2014 р. в сумі 161,68 грн. залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Рассвет» (62421, Харківська обл., Харківський район, с. Тернова. Код ЄДРПОУ 30712821) на користь Дочірнього підприємства «Таврія» Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Агро ЛТД» (73000, м. Херсон, Дніпровський район, вул. Перекопська, буд.20, офіс 507 Код ЄДРПОУ 33391137) 1827,00 грн. судового збору.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 26.05.2014 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.