Рішення

від 17.06.2014 по справі 914/1815/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2014 р. Справа № 914/1815/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Д.Зубкович, розглянув справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення №10013/0215 філії-Львівського облуправління АТ "Ощадбанк", м. Самбір, Львівська область;

до відповідача: Державного підприємства "Воютицький спиртовий завод", с. Воютичі, Львівська область;

про: стягнення 118 443 грн. 53 коп.,

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Романова Н.В. - представник на підставі довіреності б/н від 16.06.2014 року;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 26.05.2014 року порушено провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення №10013/0215 філії-Львівського облуправління АТ "Ощадбанк" до Державного підприємства "Воютицький спиртовий завод" про стягнення 118 443 грн. 53 коп. Розгляд справи призначено на 17.06.2014 року.

У судове засідання 17.06.2014 року представник відповідача не з'явився, подав електронне повідомлення про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки юрисконсульта. Представник позивача позовні вимоги підтримав, виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі, подав документи для долучення до матеріалів справи.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

У судовому засіданні 17.06.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представнику позивача роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22, Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору. Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення №10013/0215 філії-Львівського облуправління АТ "Ощадбанк" (надалі по тексту рішення - позивач, банк згідно з договором кредиту) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства "Воютицький спиртовий завод" (надалі по тексту рішення - відповідач, позичальник згідно з договором) про стягнення 118 443 грн. 53 коп., з яких 111 017 грн. 38 коп. залишок прострочених платежів по відсотках та 7 426 грн. 15 коп. пені.

Всупереч умовам укладеного між сторонами кредитного договору відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування ним, у зв'язку з чим у позичальника виникла заборгованість у розмірі 958 160 грн. 92 коп. Позивач звертався з позовом до суду про стягнення вказаної суми шляхом звернення стягнення на заставлене майно, у результаті чого рішенням суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, стягнуто з відповідача 958 160 грн. 92 коп. шляхом звернення стягнення на заставлене майно. На даний час рішення суду не виконане, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення пені та прострочених відсотків.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 20.04.2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та Державним підприємством "Воютицький спиртовий завод" укладено договір кредитної лінії № 2062-111 (надалі по тексту рішення - договір), відповідно до якого банк зобов'язався надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Як зазначено в пп. 2.2, 2.3 п. 2 договору, кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 20.04.2011 року. Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 920 000 грн.

У зв'язку з порушенням позичальником умов договору по поверненню кредиту та відсотків за його користування, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 958 160 грн. 92 коп., стягнення якої шляхом звернення стягнення на заставлене майно було предметом спору у справі № 5015/4665/11, що розглядалась господарським судом Львівської області, позовні вимоги у якій задоволено повністю. Станом на дату подання позову вказане рішення не виконано.

Пп. 2.7.2 кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника з кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень пп. 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше 10-го календарного дня місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 10.05.2014 року.

Додатковим договором до договору кредитної лінії № 2062-111 від 20.04.2010 року сторони узгодили, що нарахування процентів за користування кредитом, які нараховуються на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом, та нарахування комісійної винагороди, яка зазначена у п. 2.7.2 кредитного договору, починаючи з 01.11.2013 року.

Проте, відповідач грошові кошти згідно з умовами договору не сплачував, у зв'язку з чим боржнику надсилалась претензія вих. № 219 від 03.04.2013 року про погашення заборгованості.

Відповідно до розрахунку суми боргу позивача та акту звірки, що надсилався відповідачу для підписання, станом на момент звернення з позовною заявою до суду та на момент прийняття рішення розмір заборгованості становить 780 324 грн. 14 коп., з яких 661 610 грн. 05 коп. заборгованість по простроченому кредиту, 111 017 грн. 38 коп. по прострочених відсотках та 7 696 грн. 71 коп. пені. Предметом спору у даній справі є стягнення зазначених сум без суми простроченого кредиту.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору кредитної лінії від 20.04.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 269 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Укладаючи договір кредитної лінії, сторони погодили строки виконання грошового зобов'язання (пп. 2.7.2 та 2.2 п. 2 договору). Факти належного виконання умов договору кредитної лінії позивачем та порушення виконання грошового зобов'язання за вказаним договором відповідачем встановлені судом у рішенні від 06.12.2011 року у справі № 5015/4665/11, залишеним без змін згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2012 року.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначено в абз. 7 ч. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109)

Аналізуючи позовні вимоги, вбачається, що позивач просить стягнути проценти та пеню за прострочення виконання зобов'язання, що з урахуванням наведеного вище є правомірним та належним способом захисту порушеного права.

Договором кредитної лінії (п. 5.3.2) сторони визначили обов'язки позичальника, зокрема, обов'язок точно в строки, обумовлені цим договором, погашати кредит та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки. Однак, за користування кредитом у період з березня по жовтень 2013 року відповідачем не здійснювалось вчасної оплати відсотків, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 11 017 грн. 38 коп., що підтверджено розрахунком, долученим позивачем до матеріалів справи, та не спростовано і не заперечено відповідачем.

Крім цього, відповідно до п. 7.1.1 договору кредитної лінії за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язався сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення. Згідно з розрахунком позивача заборгованість по пені за період з 11.04.2013 року по 05.05.2014 року становить 7 426 грн. 15 коп. Розглядаючи та вирішуючи вказану вимогу, суд враховує наступне.

Відповідно до п. п. 1.12, 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При розрахунку пені за обраний позивачем період позивач користується п. 9.1 договору: сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України до 3 років для всіх грошових зобов'язань позичальника (у тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього договору. Однак, з урахуванням наведених вище положень та прямого змісту вказаного пункту договору, суд приходить до висновку, що п. 9.1 сторони збільшили саме строк позовної давності, а не період нарахування пені. Відтак, період нарахування повинен становити шість місяців, тобто з 11.04.2013 по 11.10.2013 року, а сума пені, що підлягає стягненню, - 990 грн. 99 коп.

Враховуючи досліджені судом матеріали справи, наведені вище положення та обгрунтування, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідач пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Воютицький спиртовий завод" (81453, Львівська обл., Самбірський район, село Воютичі, код ЄДРПОУ 00374781) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення №10013/0215 філії-Львівського облуправління АТ "Ощадбанк" (Львівська обл., місто Львів, Галицький район, вул. Січових Стрільців, будинок 9, код ЄДРПОУ ВП: 09325703) 111 017 грн. 38 коп. заборгованості по прострочених відсотках, 990 грн. 99 коп. пені та 2 250 грн. 43 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення пені в розмірі 6 435 грн. 16 коп.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 23.06.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.