Ухвала

від 19.06.2014 по справі 910/8043/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 910/8043/14 19.06.14

За заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" проскасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі№189/11 за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" простягнення заборгованості Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Ганага А.С. від відповідача:Карпов В.С. від третейського суду:Жуков А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркона" (надалі - "Товариство") звернулося до господарського суду міста Києва з заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (надалі - "третейський суд") від 15.03.2011 р. у справі №189/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (надалі - "Банк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про стягнення заборгованості.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2014 р. прийнято до розгляду вказану заяву та призначено її розгляд на 22.05.2014 р.

20.05.2014 р. через канцелярію суду представником Банку було подано заяву про припинення провадження у справі №910/8043/14 за змістом якого просив припинити провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на те, що Товариство вже зверталося з відповідною заявою до господарського суду міста Києва провадження за якою було припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Також, подав заяву про застосування позовної давності за змістом якої вказував на пропуск заявником встановленого ст. 122 1 Господарського процесуального кодексу України строку на оскарження рішення третейського суду, а тому просив застосувати строки позовної давності та відмовити заявнику у задоволенні відповідної заяви.

20.05.2014 р. через канцелярію суду представником Банку було подано відзив на заяву про скасування рішення третейського суду за змістом якого просив в задоволенні заяви Товариства відмовити, вказував на те, що оскаржуване рішення було прийнято у відповідності до Закону України "Про третейські суди" за наявності доказів належного повідомлення заявника та визначеним у відповідності до регламенту суду та угоди сторін складом суду.

21.05.2014 р. до канцелярії суду надійшли пояснення представника Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків за змістом якого останній вказував на те, що заявник був учасником третейської справи, а тому не підпадає під категорію осіб, в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди", а також вказував на те, що суддя Стеценко В.П. для розгляду відповідної справи був призначений у відповідності до положень третейської угоди та Регламенту третейського суду, який не встановлює вимог до конкретної форми призначення судді головою третейського суду.

В судовому засіданні 22.05.2014 р. було оголошено перерву до 27.05.2014 р.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Домнічевої І.О. у відпустці справу №910/8043/14 передано для розгляду судді Бойку Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. суддею Бойком Р.В. прийнято до провадження справу №910/8043/14.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. задоволено клопотання Товариства про витребування доказів в частині витребування з господарського суду міста Києва матеріалів справи №27/177 (2011 р.) та письмових пояснень третейського суду, розгляд заяви відкладено до 10.06.2014 р.

10.06.2014 р. через канцелярію суду представником третейського суду на виконання вимог ухвали суду було надано пояснення за змістом якого вказував на те, що: за практикою третейського суду суддя, який заявив про самовідвід до початку розгляду справи не ставить дату на заяві про самовідвід, оскільки у цьому випадку у судді не виникає ніякого обов'язку, пов'язаного з датою заяви про самовідвід, а доказом того, що судді, які вказані у третейському застереженні заявили про самовідвід до початку розгляду справи є відсутність у справі ухвал, прийнятих цими суддями; у випадку, якщо всі судді, визначені сторонами у третейському застереженні, заявили самовідвід, то інший суддя призначається Головою третейського суду, при цьому, як Законом України "Про третейські суди", так і Регламентом третейського суду не передбачено у якій саме формі здійснюється таке призначення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. розгляд заяви відкладено до 19.06.2014 р.

Представник заявника в судове засідання з'явився, подану заяву підтримує та просить задовольнити її повністю, вказує на те, що при ознайомлені 14.04.2014 р. з матеріалами третейської справи №189/11 резолюція Голови третейського суду на першій сторінці позовної заяви про передачу відповідного позову судді Стеценко В.П. була відсутня.

В судове засідання представник Банку з'явився, проти заяви заперечує, в її задоволенні просить відмовити повністю.

На виклик суду до судового засідання з'явився Голова третейського суду, подав пояснення за змістом якого вказує на те, що призначення Головою третейського суду судді Стеценко В.П. для розгляду справи №189/11 відбулось після реєстрації відповідної справи у реєстрі справ, подання самовідводів суддями третейського суду, що вказані у третейському застереженні та до винесення суддею Стеценко В.П. ухвали від 01.03.2011 р. про порушення провадження у третейській справі №189/11, а в Законі України "Про третейські суди" та Регламенті третейського суду не визначено порядку визначення Головою третейського суду судді для розгляду конкретної справи, а тому, посилання заявника на порушення порядку призначення відповідного судді для розгляду справи №189/11 є безпідставним.

Судом в задоволенні клопотання представника Банку про припинення провадження у справі №910/8043/14, що мотивоване положеннями ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та існуванням ухвали господарського суду міста Києва від 21.09.2011 р. у справі №37/258, відмовлено, оскільки застосування положень наведеної норми передбачає повторне звернення з позовом до суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а в даному випадку мають місце різні підстави звернення Товариства з заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11, адже в даній справі заява мотивована в т.ч. прийняттям оскаржуваного рішення у складі, що не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону України "Про третейські суди", про що не заявлялося ним при зверненні з відповідною заявою у справі №37/258.

Дослідивши матеріали заяви, третейської справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд приходить до висновку про необхідність її задоволення з огляду на наступне.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі судді Стеценка В.П. від 15.03.2011 р. у справі №189/11 за позовом Банку до Товариства про стягнення заборгованості (надалі - "Рішення") позов Банку задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Банку заборгованість по договору кредиту в сумі 351 422,57 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Аналогічні підстави для скасування рішення третейського суду визначені в ст. 122 5 Господарського процесуального кодексу України.

Як на підставу для скасування Рішення заявник вказує на:

- те, що склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 Закону України "Про третейські суди", оскільки визначені сторонами в третейському застереженні судді не повідомили їх про підстави самовідводу, а будь-яких доказів правових підстав призначення судді Стеценка В.П. для розгляду справи №189/11 на момент прийняття Рішення не існувало;

- те, що третейським судом не було належним чином повідомлено Товариство про розгляд справи №189/11, що мало своїм наслідком вирішення такого спору за його відсутності.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України "Про третейські суди" склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді).

Досліджуючи питання призначення у спірній справі складу третейського суду для її вирішення суд виходить із того, що за змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 р. №3-рп/2004).

Законом України №475/97 від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визнанням поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства" від 28.06.1984 р., рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 8.07.1986 р., рішення у справі "Регент проти України" від 03.04.2008 р.).

Отже, третейський суд відповідає поняттю "суду" в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому здійснюючи свою діяльність повинен дотримуватися в т.ч. встановлених такою нормою гарантій.

Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2013 р. у справі №5019/1884/12.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "П'єрсак проти Бельгії" від 01.10.1982 р. №8692/79 зазначено, що фраза "встановлений законом" стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Цанд проти Австрії" (заява №7360/76) зазначено, що термін "суд, встановлений законом", в пункті 1 статті 6 Конвенції, регулює всі організаційні засади судочинства, включаючи питання, що стосуються юрисдикції визначених категорій судів", а в рішенні у справі "Бускаріні проти Сан-Марино" від 04.05.2000 р., заява №31657/96, Європейський суду вказав на те, що формулювання "суд, встановлений законом" стосується не тільки правових засад судочинства, але й законності складу суду.

Тобто, Європейський суду з прав людини у своїй практиці насамперед звертає увагу на два аспекти судочинства: формування суду та його компетенцію.

Так, в рішенні у справі "Компанія "DMD GROUP" проти Словаччини" Європейський суд з прав людини визнав порушення права на суд, встановлений законом, з огляду на те, що: а) питання передання справі від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульоване в національному праві, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань ; б) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду.

Отже, практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що порушення процедури призначення представників судової влади, яка визначена національним законодавством, або нечіткість законодавства, що створює умови для зловживань, дає підстави для визнання порушення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Частиною 4 ст. 16 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що у третейському суді для вирішення конкретного спору сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 17 Закону України "Про третейські суди" формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, погодженому сторонами.

Згідно із ст. 17 Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, затвердженим рішенням Ради Асоціації українських банків від 08.02.2008 р., (надалі - "Регламент") формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді здійснюється в порядку, встановленому цим Регламентом. Якщо інше не передбачено третейською угодою справа розглядається одним суддею. Якщо спір підлягає розгляду суддею одноособово, не пізніше 5 днів з моменту реєстрації позовної заяви Голова Третейського суду або заступник повинен призначити суддю.

Положеннями п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. сторонами було погоджено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

З огляду на викладені положення вбачається, що розгляд відповідного спору між сторонами мав бути здійснений погодженими суддями, а у випадку неможливості ними розгляду такого спору - суддею, призначеним Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що за системним аналізом положень Закону України "Про третейські суди" та Регламенту має бути погоджений сторонам шляхом реалізації свого права на заявлення відводу.

При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини таке призначення Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді для розгляду конкретного спору в будь-якому разі повинно здійснюватися з дотримання принципів організації і діяльності третейського суду, зокрема, таких як: законність; незалежність третейських суддів та підкорення їх тільки законові; рівність всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; змагальність сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, та з забезпечення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Тобто, формування складу суду для розгляду конкретної справи становить систему взаємопов'язаних дій Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, відповідного третейського судді та учасників третейського спору, що полягають у передачі третейського спору на розгляд відповідного судді, повідомлення про призначення такого судді учасників, реалізація останнім свого права на заявлення відводу такому судді у випадку існування встановлених законом підстав (погодження відповідного судді для розгляду справи).

Отже, можливість реалізації учасниками третейського спору своїх обов'язків (прав) в процесі формування складу суду щодо погодження відповідного судді для розгляду конкретної справи (реалізація права на заявлення відводу судді у випадку існування встановлених законом підстав) обумовлена їх обізнаністю про особу, призначену Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків в якості третейського судді, що кореспондується з обов'язком третейського суду повідомити про таке призначення.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів (в т.ч. справи третейського суду №189/11) та пояснень сторін вбачається, що у зв'язку із заявленими визначеними п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. суддями самовідводами (без зазначення дат вчинення таких заяв, що унеможливлює встановлення реальних дат їх вчинення) розгляд такої справи здійснювався суддею Стеценком В.П., що нібито був призначений Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді.

Із наданої представником заявника копії першої сторінки відповідного позову Банку, що була отримана останнім при ознайомленні з матеріалами третейської справи 14.04.2014 р., а також, отриманої судом самостійно копії першої сторінки відповідного позову, що наявна у матеріалах справи господарського суду міста Києва №27/177, шляхом їх витребування, вбачається, що станом на момент розгляду справи №27/177 (2011-2012 роки) резолюція Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді щодо передачі такого позову для розгляду судді Стеценку В.П. була відсутня, тобто, була відсутня і як на момент призначення судді для розгляду такого позову, так і на момент прийняття Рішення. Аналогічні обставини підтверджуються звукозаписами судових засідань Київського апеляційного господарського суду з розгляду справи №27/177, відповідно до яких підтверджується, що при дослідженні колегією суддів Київського апеляційного господарського суду матеріалів третейської справи №189/11 резолюції на першій сторінці позову не існувало.

Однак, із наданих на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 05.05.2014 р. у даній справі оригіналів матеріалів справи №189/11 вбачається існування резолюції Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків судді на першій сторінці відповідного позову щодо його передачі для розгляду судді Стеценку В.П.

Посилання Голови постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків на те, що Законом України "Про третейські суди" та Регламентом не встановлено порядку передачі спорів для розгляду конкретному третейському судді, а тому, передача відповідного спору судді Стеценку В.П., яка була здійснена в телефонному режимі, (а саме: Голова третейського суду в судовому засіданні пояснив, що після надходження відповідного позову ним було зателефоновано визначеним в п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. суддям, однак отримавши від них повідомлення про самовідвід він почав здійснювати телефонні дзвінки за списком суддів третейського суду з пропозицією прийняти відповідний позов до розгляду, та отримавши таку згоду від Стеценка В.П. він зателефонував діловоду на вказав на необхідність передачі такого позову саме Стеценку В.П.), є правомірною не спростовує висновок суду про порушення принципу формування складу суду у третейській справі №189/11, оскільки такий порядок призначення суддів (за допомогою телефонних дзвінків та усних вказівок діловоду щодо передачі справ) створює умови для зловживань, що з огляду на практику Європейського суду з прав людини свідчить про порушення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

До того ж, у випадку дійсного існування у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків практики розподілу справ між суддями лише усним шляхом в телефонному режимі стають незрозумілими підстави проставляння Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків резолюції на першій сторінці відповідного позову про передачу такого позову судді Стеценку В.П. лише після витребування матеріалів справи №189/11 господарським судом міста Києва для розгляду заяви Товариства про скасування Рішення, однією з підстав звернення з якою є порушення визначення складу суду (відсутність відповідної резолюції).

З огляду на викладені обставини суд вважає обґрунтованим твердження заявника про те, що формування складу суду для розгляду відповідного спору у третейській справі №189/11 відбувалося з порушенням закріпленого Конвенцією принципу права на суд, встановлений законом.

Більш того, заявника не було повідомлено про зміну погодженого ним в положеннях п. 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. складу суду та не повідомлено про визначення в такому порядку нового складу суду чим було позбавлено Товариство можливості на прийняття участі у формуванні нового складу суду шляхом його погодження (заявлення відповіду), що підтверджується наступним.

Із матеріалів третейської справи №189/11 вбачається, що всупереч положенням ст. 52 Регламенту третейським судом не було належним чином повідомлено Товариство як про призначення судді Стеценка В.П. для розгляду відповідної справи, так і взагалі про порушення провадження у справі №189/11, адже ухвала про порушення провадження у справі №189/11 була направлена за адресою: 78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, вул. Січових Стрільців, 39/1, в той час, як до позову Банку було додано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №276579, видане 03.12.2009, відповідно до якого зазначено, що адресою місцезнаходження Товариства є: 78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, бул. Лесі Українки, 32-А, тобто, направлення кореспонденції за визначеною в договорі кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006 р. адресою Товариства було безпідставним.

Отже, третейським судом було порушено процедуру формування складу суду для розгляду справи №189/11, що полягає у позбавленні Товариство можливості реалізувати свої права, як учасника третейського спору, в т.ч. щодо заявлення відводу такому судді у випадку існування встановлених законом підстав (погодження відповідного судді для розгляду такої справи).

З огляду на викладені обставини вбачається, що постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків не було дотримано принципів формування законного складу суду, що свідчить про порушення права учасника такого спору на суд, встановлений законом.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що склад третейського суду, яким було прийнято Рішення, не відповідав вимогам ст.ст. 16-19 Закону України "Про третейські суди", що в силу положень п. 4 ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" та п. 4 ч. 2 ст. 122 5 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування Рішення.

Згідно із ст. 122 6 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду справи про оскарження рішення третейського суду господарський суд виносить (постановляє) ухвалу за правилами, встановленими цим Кодексом для прийняття (ухвалення) рішення. В ухвалі господарського суду мають бути також зазначені: відомості про рішення третейського суду, що оскаржується, місце його прийняття; найменування і склад третейського суду, що прийняв рішення, яке оскаржується; прізвища, ім'я та по батькові (найменування) сторін третейського спору; вказівка про скасування рішення третейського суду повністю або частково чи про відмову в задоволенні вимог заявника повністю або частково.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд відповідної заяви покладають на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 86, 122 4 -122 6 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011 р. у справі №189/11 задовольнити.

2. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Стеценка В.П. від 15.03.2011 р. у справі №189/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" про стягнення заборгованості скасувати повністю.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29; ідентифікаційний код 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" (78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, бул. Лесі Українки, 32-А; ідентифікаційний код 30106223) судовий збір у розмірі 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. Матеріали справи №189/11 повернути до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Суддя Р.В. Бойко