Постанова

від 15.10.2014 по справі 910/8043/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року Справа № 910/8043/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г., суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.08.2014р. за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" проскасування рішення третейського суду у справі№910/8043/14 Господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" простягнення заборгованості

за участю

- позивача:Ганага А.С. (довіреність від 16.10.2013р.) - відповідача:Карпов В.С. (директор), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даною заявою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркона" (далі - Товариство) просило скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (третейський суддя Стеценко В.П.) від 15.03.2011р. у справі №189/11, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - Банк) та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" заборгованість по договору кредиту в сумі 351422 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розгляд спору у третейську суді відбувся з порушеннями, які полягали в тому, що рішення прийняте за відсутності Товариства, яке не було належним чином повідомлене про розгляд справи, і склад третейського суду не відповідав вимогам закону.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2014р. (суддя Бойко Р.В.) заяву Товариства задоволено, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Стеценко В.П. за позовом Банку до Товариства про стягнення заборгованості скасовано повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Зеленін В.О., Кропивна Л.В.) вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні заяви Товариству відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що господарським судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 111 11 ч.2 п.4 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Суд першої інстанції, скасовуючи рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, виходив з того, що формування складу суду для розгляду позову Банку у справі №189/11 відбулось з порушенням закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. принципу права на суд, встановлений законом, а Товариство було позбавлено можливості реалізувати свої права як учасника третейського спору, в т.ч. щодо заявлення відводу призначеному судді, через те, що ухвала про порушення провадження у справі була направлена не на адресу Товариства.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні заяви, своє рішення мотивував тим, що Товариство було належним чином повідомлене про розгляд справи, а суддю Стеценко В.П. призначено відповідно до вимог Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків за резолюцією Голови і ні Законом та ні Регламентом не передбачено право осіб погоджувати призначення третейського судді для одноособового розгляду справи.

Між тим, з висновками суд апеляційної інстанції погодитись на можна виходячи з наступного.

Як встановлено судами, пунктом 6.2 договору кредиту №355-24/2-042 від 18.10.2006р., укладеного між Банком - кредитор, та Товариством - позичальник, було погоджено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Також, судами встановлено, що судді Ярошовець В.М., Мороз О.А. та Білоконь Ю.М. після подання позову Банком до Товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі №189/11 заявили самовідвід.

За наслідками заявлених самовідводів, голова третейського суду призначив до розгляду справи №189/11 суддю Стеценко В.П., який ухвалою від 01.03.2011р. порушив провадження у справі №189/11, і рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011р. позов Банку задовольнив.

Відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України "Про третейські суди" регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом. Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, визначеним цим Законом, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

Статтею 14 вказаного Закону передбачено, що сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода. У постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.

Відповідно до статті 17 зазначеного Закону формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, погодженому сторонами.

Згідно з положеннями статті 21 цього Закону повноваження третейського судді припиняються, зокрема, у разі відводу чи самовідводу відповідно до цього Закону.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що третейський суддя повинен без зволікання повідомити сторони про підстави його відводу чи самовідводу, зазначені у статті 19 цього Закону, що виникли після початку третейського розгляду, та заявити самовідвід (ч.2).

Відповідно до встановлених судами обставин справи вищевказані судді, яких сторони обрали для розгляду майбутнього спору, завили самовідводи та всупереч приписів статті 20 Закону України "Про третейські суди" не повідомили сторони про підстави самовідводу, а самі заяви оформлені без проставляння дат. При цьому місцевим господарським судом встановлено, що Законом України "Про третейські суди" та Регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не встановлено порядку передачі спорів для розгляду конкретному третейському судді, тому передача даного конкретного спору судді Стеценку В.П. була здійснена у телефонному режимі головою цього суду за списком суддів цього суду з пропозицією прийняти цей позов до розгляду, який і отримав таку згоду від судді Стеценка В.П.

Судом апеляційної інстанції ці обставини справи не спростовані.

У цій частині суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визнанням поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства" від 28.06.1984p., рішення справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 8.07.1986p., рішення у справі "Регент проти України" від 03.04.2008p.).

Отже, третейський суд відповідає поняттю "суду" в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому здійснюючи свою діяльність повинен дотримуватися в т.ч. встановлених такою нормою гарантій.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бускаріні проти Сан-Марино" від 04.05.2000p., заява №31657/96, Європейський суду вказав на те, що формулювання "суд, встановлений законом" стосується не тільки правових засад судочинства, але й законності складу суду.

Також, в рішенні у справі "Компанія "DMD GROUP" проти Словаччини" Європейський суд з прав людини визнав порушення права на суд, встановлений законом, з огляду на те, що: а) питання передання справи від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульоване в національному праві, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань; б) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду.

Отже, практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що порушення процедури призначення складу суду, яка визначена національним законодавством, або не чіткість законодавства, що створює умови для зловживань, дає підстави для визнання порушення права на суд, встановлений законом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що не врегулювання достатньо чітко в національному праві питання передачі справи від одного третейського судді до іншого, що не передбачає жодних гарантій проти зловживань, за встановлених обставин є достатньою підставою для скасування вказаного рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Відповідно до приписів статті 122 5 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею (ч.1). Рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону (ч.2 п.4).

Оскільки склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вищевказаним вимогам Закону України "Про третейські суди" та порушував право на суд, встановлений законом, суд касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, а тому постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду - залишити в силі.

Разом з тим, щодо визначеної сторонами умови у вказаному договорі про третейське застереження про розгляд спору третейським судом слід зазначити наступне.

За положеннями статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

За змістом статті 2 указаного Закону третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору, який вже існував на час укладення такої угоди.

Аналогічну правову позицію викладено і в постанові колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 09.12.2009 року зі справи про визнання третейської угоди недійсною та визнання недійсним рішення третейського суду.

Разом з тим, із встановлених судами обставин справи вбачається, що між сторонами не існувало ніякого спору на час, коли вони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду.

Отже враховуючи наведені положення Закону України "Про третейські суди" спір між сторонами, що виник після укладення третейської угоди, не може бути переданий на вирішення третейського суду.

Таким чином рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15.03.2011р. є незаконним також з наведених підстав, тому підлягало скасуванню.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 24.10.2011 року №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України" суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі (п.11).

Однак оскільки вказані недоліки при застосуванні Закону України "Про третейські суди" не призвели до прийняття неправильного по суті спору судового рішення судом першої інстанції, суд касаційної інстанції не вбачає правових для його скасування та прийняття такого ж рішення - про задоволення заяви.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.6, ст.111 10 ч.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2014р. скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2014р. у справі №910/8043/14, залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркона" 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору за розгляд касаційної скарги.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський