Рішення

від 27.06.2014 по справі 263/5438/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/845/2014(м)

263/5438/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Помогайбо В.О.

Категорія 5 Доповідач Ткаченко Т.Б.

Р і ш е н н я

Іменем України

25 червня 2014 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

Головуючого - Ткаченко Т.Б.

Суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.

При секретарі - Макаровій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лікфарм» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: виконавчий комітет Маріупольської міської ради, орган опіки і піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

В травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лікфарм» (далі - ТОВ «Лікфарм») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, просило визнати за ТОВ «Лікфарм» право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м.Маріуполь, АДРЕСА_2 яке передане його учасниками до статутного фонду згідно рішення учасників ТОВ «Фірма Алістер» від 09 квітня 1999 року та установчого договору ТОВ «Лікфарм» від 09 квітня 1999 року.

Обґрунтовуючи позов, посилалося на те, що рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Фірма Алістер» від 09 квітня 1999 року, оформленого протоколом № 1, змінено назву цього товариства на ТОВ «Лікфарм», а п.3 вказаного рішення збільшено статутний фонд ТОВ «Лікфарм» шляхом внесення в нього квартири АДРЕСА_1 що придбана його засновниками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу (біржовий контракт) № 1203/01 від 12 березня 1999 року, але помилково зазначили у п.3 протоколу про передачу вказаної квартири, як нежитлового приміщення.

Оскільки ТОВ «Лікфарм» в період з 1999 року і на теперішній час володіє, користується та розпоряджається зазначеним нежитловим приміщенням, тобто більше 10 років, просило задовольнити його позов.

В квітні 2014 року, позивач, в особі його представника Шульженко А.С., відповідно до положень ст.31 ЦПК України, неодноразово змінюючи предмет позову в заяві про уточнення позовних вимог, заявив їх до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4, просило визнати за ТОВ «Лікфарм» право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2014 року позов ТОВ «Лікфарм» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено.

Визнано за ТОВ «Лікфарм», код ЄДРПОУ 23415867 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1

Не погоджуючись з рішенням суду і посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач ОСОБА_2 просить апеляційний суд скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зокрема зазначає, що суд, застосував до спірних правовідносин положення ч.1 ст.344 ЦК України, не з'ясував та не встановив, хто являється власником майна, з якого часу та з яких підстав ТОВ «Лікфарм» користувалося майном та чи було це володіння добросовісним, відкритим та безперервним.

Оскільки рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 18 березня 2011 року, яке набрало чинності 26 липня 2011 року, п.3 Рішення загальних зборів засновників ТОВ «Фірма Алістер», оформленим Протоколом № 1 від 09 квітня 1999 року, яким вказана квартира була внесена до статутного фонду Товариства, визнано недійсним, тому відпала підстава володіння майном. З цього часу ТОВ «Лікфарм» користується приміщенням недобросовісно, безпідставно, використовує приміщення у підприємницькій діяльності.

Підстави для задоволення позову відсутні, оскільки не пройшло 15 років з часу заволодіння майном після закінчення строку договору, у разі якщо власник, після закінчення строку договору, не пред'явив вимоги про його повернення.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності належним чином повідомлених дату, час і місце судового розгляду справи: позивача, про що свідчить запис к книзі телефонограм апеляційного суду за № 1313, відповідачки ОСОБА_1, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судового повідомлення, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 та третіх осіб, про що свідчать записи в книзі телефонограм апеляційного суду за № № 1314,1322.

Раніше розгляд страви відкладався за заявою представника позивача. З заявами про відкладення розгляду справи, призначеної на 25 червня 2014 року, сторони до суду не звернулись.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7, яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Лікфарм» суд дійшов висновку, що на правовідносини по володінню ТОВ «Лікфарм» спірним приміщенням поширюються положення ст.344 ЦК України про набувальну давність, оскільки ОСОБА_5 за свого життя добровільно передав належну йому частку спірного приміщення до статутного фонду ТОВ «Лікфарм» та до своєї смерті не пред'являв жодних претензій з приводу його повернення.

При цьому, суд не взяв до уваги вимоги відповідачів про застосування до даних правовідносин позовної давності, оскільки право ТОВ «Лікфарм» на володіння спірним приміщенням до смерті його співвласника ОСОБА_5 ні самим ОСОБА_5, ні його дружиною не порушувалося і не оспорювалося, а після смерті ОСОБА_5, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто менше 3 років потому, оспорюється лише його спадкоємцями.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки він не відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права.

Відповідно до положень ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що 12 березня 1999 року між ОСОБА_8, та ОСОБА_1, ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу (біржовий контракт), за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_5 купили квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до реєстраційного посвідчення, зазначена квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1, ОСОБА_5 12 березня 1999 року , реєстраційний номер 36013 (т.2 а.с. 21).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 02 грудня 2010 року вказаний біржовий контракт визнано дійсним, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 березня 2011 року (т.1 а.с.50).

Відповідно до п.1 рішення учасників товариства обмеженою відповідальністю «Фірма «Алістер» від 09 квітня 1999 року змінено назву на ТОВ «Лікфарм», п.3 вказаного рішення збільшено статутний фонду ТОВ «Лікфарм» шляхом внесення в статутний фонд нежилого приміщення вартістю 8847 грн. та юридична адреса підприємства змінена на АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 26 - 27).

П.1 установчого договору ТОВ «Лікфарм» від 09 квітня 1999 року до його статутного фонду внесено вказане нежиле приміщення, у зв'язку з чим: доля ОСОБА_5 складає: 4885 грн. - 50 %, у т.ч.: 4690 грн. - майном, 195 грн. - грошовими коштами; доля ОСОБА_1 складає: 4885 грн. - 50 %, у т.ч.: 4690 грн. - майном, 195 грн. - грошовими коштами. (т.2 а.с.22 - 25).

Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради ( далі - ММР) № 327/4 від 22 вересня 1999 року ТОВ «Лікфарм» надано дозвіл на переобладнання вищевказаної квартири в аптеку, а рішенням виконавчого комітету ММР № 161 від 17 травня 2000 року затверджено акт державної технічної комісії про готовність аптеки до експлуатації (т.1 а.с.25 - 27).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 18 березня 2011 року визнано ? частину АДРЕСА_1 в м.Маріуполі, належну ОСОБА_1, спільним сумісним майном ОСОБА_9 та ОСОБА_1. Визнано недійсним п.3 рішення учасників товариства обмеженою відповідальністю «Фірма «Алістер» від 09 квітня 1999 року про збільшення статутного фонду ТОВ «Лікфарм» шляхом внесення в статутний фонд нежилого приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 в місті Маріуполі та п.1 установчого договору ТОВ «Лікфарм» від 09 квітня 1999 року про передачу до його статутного фонду нежилого приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 в місті Маріуполі (т.1 а.с.50).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5 (т.1 а.с.75).

З матеріалів спадкової справи № 28/2012 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 вбачається, що з заявами про прийняття спадщини, відкритої після смерті останнього та видачі свідоцтва про право на спадщину, звернулись відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 а також ОСОБА_10, зазначив, що до спадкової маси у тому числі входить ? частка квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 80 -114).

Як роз'яснено в п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Отже, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Виникнення володіння, що пов'язано з добросовісним заволодінням річчю, полягає в переконанні володільця, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до нього законно.

Набуття права власності на майно за набувальною давністю виникає тоді, коли власник майна довгий час не виявляв наміру визнати річ своєю, погодився з її втратою, і при відсутності презумпції права державної власності.

Оскільки набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном і наявність у володільця певного юридичного титулу (договір найму, збереження тощо), виключає застосування набувальної давності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання за позивачем права власності на спірне приміщення.

Володіння має бути добросовісним, тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. Обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

ТОВ «Лікфарм» спірне нежитлове приміщення було передано на підставі рішення учасників товариства ОСОБА_1, ОСОБА_5 від 09 квітня 1999 року, про що внесені відповідні зміни до Установчого договору цього товариства, а в подальшому відносно нього виник спір.

Враховуючи ті обставини, що рішення учасників ТОВ «Фірма «Алістер» від 09 квітня 1999 року про збільшення статутного фонду ТОВ «Лікфарм» шляхом внесення в статутний фонд спірного нежилого приміщення та п.1 установчого договору ТОВ «Лікфарм» від 09 квітня 1999 року про передачу до його статутного фонду цього нежилого приміщення на підставі рішення суду від 18 березня 2011 року було визнано недійсним, відпали підстави для позивача у користуванні цим майном.

Крім того, спадкоємці ОСОБА_5 також відшуковують своє право на частку цього майна, про що свідчить звернення в січні і в травні 2012 року з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини і видачі свідоцтва про право на спадщину, у тому числі і на спірне майно.

Ті обставини, що ОСОБА_5 являючись директором ТОВ «Лікфарм», після набрання чинності рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 березня 2011 року, не здійснив дій по внесенню змін до установчих документів ТОВ «Лікфарм», і позивач після скасування судом рішення товариства про передачу спірного приміщення до статутного фонду підприємства продовжував володіти спірним приміщенням та використовувати його як аптеку, яке продовжує перебувати на балансі позивача на підставі рішення його учасників від 22 жовтня 2013 року, не дає підстав для визнання за останнім права власності на це майно відповідно до положень ст.344 ЦК України.

Враховуючи зазначене та вимоги закону, колегія суддів вважає, що рішення суду, як таке, що не відповідає вимогам ст.ст.10,11,60,213,214 ЦПК України, ст.344 ЦК України, підлягає скасуванню.

Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів, виходячи з того, що доказів законності та обґрунтованості позовних вимог позивачем ТОВ «Лікфарм» не надано, вважає необхідним у задоволенні його позовів до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, відмовити.

При подачі апеляційної скарги відповідачкою ОСОБА_2 сплачено судовий збір 121 грн.80 коп. (т.2 а.с. 54).

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, понесені відповідачкою ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору, підлягають відшкодуванню їй, шляхом стягнення з ТОВ «Лікфарм» на користь ОСОБА_2 121 грн.80 коп.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Лікфарм» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лікфарм», код ЄДРПОУ 23415867 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судового збору 121 гривню 80 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді Л.Л.Баркова

Г.Л. Гаврилова