Постанова

від 27.06.2014 по справі 826/5014/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2014 року 08 год. 35 хв. № 826/5014/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бі.Ес.Ем.» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 серпня 2013 року № 0005432208 і №0005422208, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі.Ес.Ем.» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Бі.Ес.Ем.») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 серпня 2013 року № 0005432208 і №0005433308.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бі.Ес.Ем.» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Статус Код» (код за ЄДРПОУ 33743777) за період з 01.11.2011р. по 31.03.2012р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на наступному: акт податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Код» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за листопад - грудень 2011 року та січень - березень 2012 року не являється належним доказом нікчемності правовідносин ТОВ «Бі.Ес.Ем.» з названим контрагентом; висновки відповідача про нікчемність правочину позивача з ТОВ «Статус Код» не доведенні вироком суду; реальність здійснення господарських операцій за договором про надання послуг по охороні офісу та прилеглої території підтверджуються належними чином складеними первинними документами; на момент укладення та виконання спірного договору обидві Сторони (як Замовник, так і Виконавець) були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, мали необхідні дозвільні документи. Таким чином, висновки ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, що викладені в Акті перевірки від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374, з посиланнями на недостовірні докази є безпідставними та необґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення - такими, що винесенні без належних на то правових підстав.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення б/н від 12.05.2014р. з додатковими документами. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бі.Ес.Ем.» (Акт від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374) були встановлені порушення ним вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток на суму 11164,00 грн. та податку на додану вартість на суму 10224,00 грн. Дані висновки перевіряючим були сформовані на підставі Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.04.2013р. № 1285/22.2/33743777 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Код» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за листопад - грудень 2011 року та січень - березень 2012 року, за яким не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Статус Код», що стало підставою для встановлення відсутності об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст. ст. 22, 185, 198 Податкового кодексу України.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

26.05.2014р. в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 24.07.2013р. по 26.07.2013р. згідно з нормами пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України на підставі наказу ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.07.2013р. №282, працівником відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Бі.Ес.Ем.» (код за ЄДРПОУ 36939374) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Статус Код» (код за ЄДРПОУ 33743777) за період з 01.11.2011р. по 31.03.2012р., за результатами якої складений Акт від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374 (далі по тексту - Акт перевірки).

Перелік документів, які були використані під час проведення перевірки працівником відповідача зазначені на 3, 4 аркуші Акту перевірки.

Так, в ході проведення вказаної документальної перевірки посадовою особою податкового органу встановлено, що між позивачем та ТОВ «Статус Код» у період, що перевірявся існували договірні відносини, за результатами яких перевіряєме підприємство віднесло до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2011 року - 2110,00 грн., грудень 2011 року - 2180,00 грн., січень 2012 року - 2110,00 грн., лютий 2012 року - 2039,00 грн. та за березень 2012 року - 1785,00 грн., а також до складу валових витрат 51117,00 грн., у тому числі у IV кварталі 2011 року - 21450,00 грн. та у І кварталі 2012 року - 29667,00 грн., сплачені названому контрагенту.

При цьому працівником відповідача при проведенні вказаної документальної перевірки позивача були враховані обставини, викладені в Акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.04.2013р. № 1285/22.2/33743777 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Код» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за листопад - грудень 2011 року та січень - березень 2012 року. Згідно тексту цього акту ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Статус Код».

На підставі вищевикладеного працівник відповідача, в свою чергу, дійшов висновку про відсутність у ТОВ «Бі.Ес.Ем.» правових підстав для формування валових витрат і податкового кредиту на підставі первинних документів, оформлених за результатами господарських операцій з контрагентом ТОВ «Статус Код».

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374 перевіряючий встановив порушення ТОВ «Бі.Ес.Ем.» наступних норм законодавства України:

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 11164,00 грн., в т.ч. у 2011 році на суму 4934,00 грн. та у І кварталі 2012 року на суму 6230,00 грн.;

- п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 10224,00 грн., в т.ч. за листопад 2011 року на суму 2110,00 грн., грудень 2011 року - 2180,00 грн., січень 2012 року - 2110,00 грн., лютий 2012 року - 2039,00 грн., березень 2012 року - 1785,00 грн.

Не погоджуючись з викладеними у Акті перевірки висновками суб'єктом господарювання 06.08.2013р. були подані заперечення до акту, за результатами розгляду яких листом від 13.08.2013р. №5473/10/26-58-22-08-09 ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві висновки акту перевірки залишені без змін.

16.08.2013 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві підставі Акта перевірки від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374 прийняла податкові повідомлення-рішення:

- за № 0005432208, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, збільшила ТОВ «Бі.Ес.Ем.» суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 12722,00 грн., в т.ч. 11164,00 грн. - основний платіж, 1558,00 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0005422208, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, за порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, збільшила ТОВ «Бі.Ес.Ем.» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12780,00 грн., в т.ч. 10224,00 грн. - основний платіж, 2556,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з рішеннями податкового органу, платником податків такі рішення було оскаржено в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України. За результатами розгляду названих скарг, рішеннями від 11.10.2013р. №5179/10/26-15-10-04-04 та від 16.12.2013 №17511/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення - рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, ТОВ «ВВ Принт» звернулось з відповідним позовом до суду.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696, (який набрав чинності 10 січня 2011 року та був чинний до 16 грудня 2011 року) (далі - Порядок №969) та пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року) (далі - Порядок №1379) податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку №969 та пунктом 5 Порядку №1379 встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункти 6.2. названих Порядків).

Одночасно відповідно до положень пунктів 6.3 Порядку №969 та Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів .

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що 01.08.2010р. між ТОВ «Бі.Ес.Ем.» (Замовник) і ТОВ «Статус Код» (Виконавець) був укладений письмовий договір № 165. За умовами цього Договору Замовник замовляє, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг по охороні приміщень офісу та прилеглої території Замовника і забезпечення працівників охорони кнопкою термінового виклику з виїздом групи швидкого реагування за адресою: м. Київ, вул. Пироговського, 19, корп. 7/14, встановивши один добовий та один денний з 08:00 години до 22:00 години пости охорони з 01 серпня 2010 року, згідно Дислокації, додаток №1 до Договору.

Згідно розділу 3 названого Договору вартість послуг згідно Розрахунку (Додаток №2) до даного Договору вказується щомісячно у акті виконаних робіт, завіреному підписами та печатками сторін, який надається по закінченню звітного місяця (п. 3.1.). Замовник до 10 числа місяця наступного за розрахунковим перераховує оплату за надані послуги згідно п. 3.1.

На підтвердження факту виконання ремонтних робіт позивач надав до суду копії наступних документів:

- договору від 01.08.2010р. №165;

- додатку №1 «Дислокація об'єкта, що знаходиться під охороною»;

- Додаток №2 «Розрахунок вартості охорони об'єктів ТОВ «Бі.Ес.Ем» з 01.08.2010р.»;

- додаткової угоди про припинення дії договору від 27.02.2012р.;

- актів виконаних робіт від 30.11.2011р. на суму 12657,65 грн. в т.ч. ПДВ 2109,60 грн., від 30.12.2011р. на суму 13082,45 грн., в т.ч. ПДВ 2180,41 грн., від 31.01.2012р. на суму 12657,65 грн., в т.ч. ПДВ 2109,61 грн., від 29.02.2012р. на суму 12232,85 грн., в т.ч. ПДВ 2038,81 грн., від 27.03.2012р. на суму 10710,00 грн., в т.ч. ПДВ 1785,00 грн.;

- податкових накладних від 30.11.2011р. №11 на суму 12657,65 грн. в т.ч. ПДВ 2109,60 грн., від 30.12.2011р. №33 на суму 13082,45 грн., в т.ч. ПДВ 2180,41 грн., від 31.01.2012р. №22 на суму 12657,65 грн., в т.ч. ПДВ 2109,61 грн., від 29.02.2012р. №43 на суму 12232,85 грн., в т.ч. ПДВ 2038,81 грн., від 27.03.2012р. №30 на суму 10710,00 грн., в т.ч. ПДВ 1785,00 грн.;

- платіжних доручень № 542 від 20.12.2011р. на суму 12657,65 грн., №559 від 20.01.2012р. на суму 13082,45 грн., №584 від 20.02.2012р. на суму 12657,65 грн., №605 від 21.03.2012р. на суму 12232,85 грн., №628 від 24.04.2012р. на суму 10710,00 грн., на підтвердження перерахування грошових коштів за виконані ТОВ «Статус Код» роботи на користь названого товариства.

Також, позивачем надано копії договорів суборенди нежитлового приміщення №12/08-10 від 01.08.2010р., №1-09 від 01.09.2010р., №10-ю/12 від 01.01.2012р. з актами прийому - передачі на підтвердження проведення позивачем оренди нежитлових приміщень, охорону який здійснювало ТОВ «Статус Код».

Крім того, на судовий запит ТОВ «Статус Код» 26.05.2014р. надало письмові пояснення №23/14, якими підтвердило існування договірних відносин з ТОВ «Бі.Ес.Ем» та їх виконання кожної із сторін. До зазначених пояснень також надано копії наказів по особовому складу та про внесення змін до штатного розпису на підтвердження наявності трудових ресурсів для виконання Договору №165, а також копію Договору №1885-тр спостереження за сигналізацією термінового виклику груп реагування від 07.09.2009р. на підтвердження можливості надання послуг по забезпеченню працівників охорони кнопкою термінового виклику з виїздом групи швидкого реагування.

За результатами дослідження вище перелічених первинних суд також дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ТОВ «Статус Код» на адресу позивача за результатами виконання робіт, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не були зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Також відповідачем не доведено облік контрагентом позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, виписаних ТОВ «Статус Код», на підставі яких позивач сформував податковий кредит у листопаді - грудні 2011 року та січні - березні 2012 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Замовника) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом Виконавцем, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Бі.Ес.Ем.» та ТОВ «Статус Код», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірного правочину не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки від 01.08.2013р. № 782/26-58-22-08-11/36939374 також відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Статус Код» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У той же час, відповідачем не надано суду, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагента - ТОВ «Статус Код», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірного правочину, з направленням матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування суми податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями - рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а тому суд вважає на підставі ч. 2 ст. 11 та п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України за необхідне визнати протиправними та скасувати спірні по справі податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 182, 70 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі.Ес.Ем.» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16 серпня 2013 року № 0005432208 і №0005422208.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі.Ес.Ем.» (місцезнаходження: 03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корп. 7/14, ідентифікаційний код 36939374) 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова