Постанова

від 29.05.2014 по справі 804/5428/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 р. Справа № 804/5428/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська холдингова компанія» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2014 року ТОВ «Дніпровська холдингова компанія» звернулось до суду із адміністративним позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 000819225 від 11.12.2013р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 21 063,59 грн. повністю.

У обґрунтування позову зазначено, що у акті перевірки, на підставі висновків якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, зазначено, що у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту у зв'язку з реалізацією товару на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання. Позивач зазначає, що за нормами ПК України та правилами бухгалтерського обліку для визначення доходу/збитку від операції необхідно суму доходу від продажу без ПДВ, зменшити на розмір собівартості товару без ПДВ, тобто різниця у ціні виникла виключно внаслідок особливостей нарахування ПДВ при здійсненні поставок на території України (20%) та за її межами (0%) , встановлених нормами ПК України та не залежить від волі позивача. Відповідачем не взято до уваги положення Закону України «Про ціни та ціноутворення». Усі податкові накладні були надані до перевірки та містять необхідні реквізити.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, про причини неприбуття у судове засідання суд не повідомив, надав до судового засідання заперечення проти позову, у яких зазначено про те, що під час перевірки було встановлено, що зі змісту угод підприємства вбачається, що операції є операціями з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, що призвело до навмисного збільшення податкового кредиту, і як наслідок, заниження сплати податкового зобов'язання з ПДВ. Це, на думку відповідача, свідчить про те, що операція не відповідає меті підприємницької діяльності - одержання прибутку. Відповідач зазначає, що під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного рішення державний орган діяв у межах чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладені обставини та положення ст. ст. 122, 128 КАС України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив наступне.

Відповідно до п.п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням, якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.8 ст. 78 ПК України порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Підпунктом 86.3 ст. 86 ПК України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно із п. 86.10 ст. 86 ПК України у акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

На підставі наказу від 06.11.2013р. за № 664, виданого Державною податковою інспекціє у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, уповноваженою особою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська згідно із п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Дніпровська холдингова компанія» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні експортних операцій та відображення у податковому обліку операцій з придбання товару (послуг) по товару, що реалізувався на експерт у червні 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 20.11.2013р. за №2225/22-05/19437337.

У ході перевірки відповідачем встановлено порушення, зокрема, п.п. 14.1.179, п.п. 14.1.181 ст. 14, п.188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п.201. ст. 201 ПК України з урахуванням норм п.п 14.1.36 п. 14.1, п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено заниження ПДВ на загальну суму 16850,87 грн. за листопад 2011р., червень 2012р., липень 2012р., червень 2013р., липень 2013 року.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки податкове повідомлення-рішення приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № № 000819225 від 11.12.2013р., яким за порушення положень п. 198.3 ст. 198 ПК України збільшено підприємству податкове зобовязаня з податку на додану вартість у розмірі 16850,87 грн. та штрафну (фінансову) санкцію у сумі 4212,72 гривень.

Позивач оскаржував зазначене податкове повідомлення-рішення у адміністративному порядку, проте, скарги були відхилені, а оскаржуване рішення залишено без змін.

Під час проведення перевірки та у ході судового розгляду справи було встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська холдингова компанія» здійснювало придбання металопрокату у асортиментів у суб'єктів господарської діяльності на митній території України, що підтверджується податковими накладними:

- від 13.06.2013р. за № 148 (ТОВ «Торговий Дом «ДНЛ ГРУП») на суму 3798,00 грн. (з ПДВ);

- від 11.06.2013р. за № 687 (ТОВ «Торговий Дом «Содружество») на суму 25443,00 грн. (з ПДВ);

- від 11.06.2013р. за № 444 (ТОВ «Такт») на суму 9979,00 грн. (з ПДВ);

- від 05.06.2012р. за № 3 (ТОВ «Трест Донбасдомнаремонт») на суму 157167,90 грн. (з ПДВ);

- від 07.06.2012р. за № 33 (ТОВ «Метал Маркет») на суму 126000,00 грн. (з ПДВ);

- від 12.06.2012р. за № 54 (ТОВ «Метал Маркет») на суму 31721,69 грн. (з ПДВ);

- від 10.06.2013р. за № 3000296/1 (Дніпропетровська регіональна філія АТ «УГМК») на суму 36841,00 грн. (з ПДВ);

- від 17.06.2013р. за № 3000297/1 (Дніпропетровська регіональна філія АТ «УГМК») на суму 359,00 грн. (з ПДВ).

Придбаний за вищезазначеними податковими накладними товар у червні 2013 року позивачем було реалізовано на експорт компанії «Inmartec limited S.A.» (Панама), що підтверджується МДП № 11000001/2011/120902 від 30.11.2011 року.

У акті перевірки встановлено, що витрати на придбання товару - металопрокат у асортименті та транспортування склали 145980,81 грн. (придбання товарів - 142080,81 грн., транспортні послуги - 3900,00 грн.), а сума їх реалізації склала 133668,67 гривень.

При порівнянні фактурної вартості реалізованої продукції (металопрокат у асортименті) у червні 2013 року по ВМД із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченої за дану продукцію згідно договорів купівлі-продажу, договорів послуг на транспортування, відповідач прийшов до висновку, що фінансовий результат від проведених операцій на експорт має від'ємне значення і становить 12312,14 гривень.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Пунктом 198.3 статті 198 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до положень ст. 193 ПК України (у редакції, яка буда чинною на момент виникнення спірних правовідносин) ставки ПДВ встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків; 0 відсотків.

Як визначено п.201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п.201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є у т.ч. операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Податковий кредит був сформований позивачем у зв'язку з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях (постачання товарів на митній території України та вивезення товарів у режимі експорту) у межах господарської діяльності, за результатами якої був отриманий та задекларований дохід.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При визначенні податкових зобов'язань з ПДВ за операціями з поставки товарів підприємство-позивач виходило з договірних цін, які встановлені стороною контракту та відповідають рівню звичайних цін. Протилежного податковим органом - відповідачем не доведено.

У відповідності із п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що правильність та правомірність відображення в податковому обліку операцій з придбання та продажу експортної продукції за період червень 2013 року сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, що не заперечується податковим органом.

Як визначено у п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, підприємство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємство відносить суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Підприємство має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі ті, які призвели до отримання балансового збитку.

Статтею 3 Господарського Кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництву продукції цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати. Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Таким чином, господарська діяльність пов'язана із підприємницьким ризиком і може привести до того, що товар не буде використаний в оподатковуваних операціях, у зв'язку із непередбачуваними обставинами діяльності господарства, попиту ринку тощо. Отже, збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Суд не погоджується з правомірністю здійсненого податковим органом донарахування податкового зобов'язання з ПДВ з причин продажу позивачем товарів за ціною, нижчою від його придбання, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з закупівлею товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи з собівартості товару. З огляду ж на визначення господарської діяльності, що міститься у пункті пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

А відтак продаж позивачем експортної продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

З такою правовою позицію погоджується Вищий адміністративний суд України, яка викладена в ухвалі від 15.12.2010р. в справі N К-32595/09.

Безпідставним також є висновок податкового органу про те, що при порівнянні фактурної вартості (ціни) реалізованих на експорт товарів згідно з вантажними митними деклараціями із сукупною сумою ціни, сплаченої за дану продукцію, фінансовий результат від проведених експортних операцій є збиток. Такі доводи податкового органу є помилковими та не відповідають реальним обставинам формування податкового кредиту, що вбачається з наступного.

Підприємство позивача зберегло відносини з покупцем та мало на меті отримання доходу від діяльності з цим контрагентом в подальшому, сплачувало ПДВ за придбання товарів (послуг), а суми ПДВ сплачені в зв'язку із таким придбанням правомірно були віднесені до складу податкового кредиту.

Нормами п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до положень п.п. 14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу 111 цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з п. 10 ПБУ-16 (Наказ Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999р.) собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (надалі за текстом - ПБО-9). У положеннях п. 9 ПБО-9 (наказ Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999р.) передбачено перелік фактичних витрат, що формують первісну вартість товарів, придбаних за плату. До них відносяться:

-суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

-суми ввізного мита;

-суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

-транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;

-інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Оскільки ПДВ згідно з нормами діючого законодавства є непрямим податком, і відшкодовується підприємству згідно з нормами ПКУ, то при формуванні первісної вартості товарів, яка в подальшому складає собівартість реалізованих товарів, ПДВ не враховується в складі собівартості придбаних і реалізованих товарів.

Ставка ПДВ при вивезенні товарів за межі митної території України у митному режимі експорту відповідно до пп. а) пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України складає 0%.

Отже розраховуючи загальну суму витрат, які понесені на придбання товарів, що в подальшому експортувалися, податок на додану вартість із цих витрат не враховується.

Отже операція з експорту товарів ТОВ «Дніпровська холдингова компанія» не є збитковою.

Господарським кодексом України у ст. 42 передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю у ст.3 ГКУ розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Також, Податковим кодексом України господарська діяльність визначена, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи (п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ).

В свою чергу діюче законодавство визначило прибуток (доход) суб'єкта господарювання як показник фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань (ст.142 ГКУ).

Таким чином, прибуток - це мета всій діяльності, а не результат кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як помилково, не спираючись на норми права, вважає відповідач.

Саме такі висновки робить ВАС України в постанові від 15.12.11р. по справі № К-35575/09, вказуючи, що господарська операція, яка направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доходу від конкретної операції. При цьому збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності як негосподарської.

З точки зору податкового та бухгалтерського законодавства ПДВ не можна вважати ні доходом, ні витратами. Про це свідчать норми пп. 136.1.2 ст.136 (про не включення ПДВ до складу доходів) та пп. 139.1.6 ст.139 ПКУ (про не включення ПДВ до складу витрат), а також відповідні норми стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, суд вважає, що позивачем у даній справі було правомірно сформовано податкове зобов'язання із податку на прибуток у 2012 році.

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем положень п. 198.3 ст. 198 ПК України ПК України не відповідає встановленим по справі обставинам.

З огляду на відсутність порушень не підлягають застосуванню до відповідача і штрафні санкції за вказані порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 000819225 від 11.12.2013р. прийняте не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 000819225 від 11.12.2013р. - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, відшкодуванню із Державного бюджету України на користь ТОВ «Дніпровська холдингова компанія» підлягають документально підтверджені сплачені судові витрати у розмірі 1 827, 00 гривень.

Керуючись ст. ст. 14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська холдингова компанія» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 000819225 від 11.12.2013р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 21063,59 грн. повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська холдингова компанія» (код ЄДРПОУ 19437337) судові витрати у розмірі 1 827, 00 гривень.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна