Ухвала

від 16.04.2015 по справі 804/5428/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 рокусправа № 804/5428/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі № 804/5428/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровська холдінгова компанія до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпровська холдінгова компанія (далі - ТОВ Дніпровська холдінгова компанія ) 16 квітня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №000819225 від 11 грудня 2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №2225/22-05/19437337 від 20 листопада 2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками які зроблено в акті перевірки щодо заниження позивачем сум ПДВ по придбанню товарно-матеріальних цінностей за економічно недоцільною угодою, які в подальшому реалізовано на експорт згідно з договором, за ціною, нижчою від ціни придбання.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні експортних операцій та відображення у податковому обліку операцій з придбання товару (послуг) по товару, що реалізувався на експорт у червні 2013 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 2225/22-05/19437337 від 20 листопада 2013 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 14.1.179, п.п. 14.1.181 ст. 14, п.188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п.201. ст. 201 ПК України з урахуванням норм п.п 14.1.36 п. 14.1, п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, встановлено заниження ПДВ на загальну суму 16850,87 грн. (а.с.9-17).

Згідно з вказаним актом відповідач вважає, реалізація металопрокату без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат дають підстави стверджувати, що купівля металопрокату та його подальша реалізація на експорт згідно з договором за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0008192205 від 11 грудня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 16850,87 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4212,72 грн. (а.с.8).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст.198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

При цьому будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, стаття 198 ПК України не містить.

Відповідач, стверджуючи про відсутність зв`язку спірної господарської операції з господарською діяльністю позивача, вважає, що необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами, позивачем відповідно до договору поставки укладеного з компанією Inmartec limited S.A. (Panama) (покупець) в червні 2013 року поставлено на адресу останнього товар (металопрокат).

Реальність вчинення господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини експорту товару, а саме: вантажно-митними деклараціями (а.с.27-28).

Реалізований товар (металопрокат) було придбано позивачем у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договорів поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними (а.с.23-26,29-32).

Реальність вчинення зазначених господарських операції згідно з актом перевірки відповідачем не оспорюється.

Проте, згідно з актом перевірки відповідачем встановлено, що витрати на придбання товару - металопрокату та транспортування склали 145980,81 грн. (придбання товарів - 142080,81 грн., транспортні послуги - 3900,00 грн.), а сума їх реалізації склала 133668,67 гривень.

При порівнянні фактурної вартості реалізованої продукції (металопрокат) у червні 2013 року по ВМД із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченої за цю продукцію згідно з договорами купівлі-продажу, транспортування, відповідач дійшов висновку, що фінансовий результат від проведених операцій на експорт має від'ємне значення і становить 12312,14 гривень.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що із зазначеним твердженням неможливо погодитись, виходячи з наступного.

Згідно з приписами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Господарська операція, в свою чергу, розуміється як факт підприємницької та іншої діяльності, який викликає зміни в структурі усіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення якого очікується отримання економічних вигод, збільшення чи зменшення зобов'язань, одержання фінансових результатів.

Суд зазначає, що окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості). Водночас, саме сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Таким чином, поняття господарська діяльність та господарська операція не є тотожними.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Разом з тим, податковий орган не заперечує та не спростовує, що господарські операції були реально виконані, а первинні документи оформлені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач здійснював господарські операції у відповідності до норм чинного законодавства за цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При цьому, суд зазначає, що сума ПДВ не може впливати на ціну товару, оскільки ставки податку на додану вартість є різними для різних видів операцій, зокрема поставки товарів на території України оподатковуються за ставкою 20%, а експорт товарів - за ставкою 0%. За таких обставин позивачем досягнуто економічного ефекту, який виник за рахунок торгової націнки до купівельної вартості без врахування ПДВ, та, як наслідок, отримано прибуток, за реалізацію на експорт.

Виходячи з вищенаведеного, будь-які збитки у позивача від реалізації на експорт товару, придбаного за вказаним вище договором відсутні, заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість не відбувалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі №804/5428/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 16 квітня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко