Постанова

від 19.06.2014 по справі 910/16797/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2014 р. Справа№ 910/16797/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

позивача за первісним позовом: Бордаченко О.В., довіреність б/н від 30.01.2013 року,

відповідача за первісним позовом: ОСОБА_3, довіреність №1931 від 14.10.2013 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду м. Києва

від 25.03.2014 року

у справі №910/16797/13 (суддя - Прокопенко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 106 607, 15 грн.

за зустрічною позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь"

про стягнення 99 155,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Солонь" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємець ОСОБА_4 про стягнення 106 607,15 грн. В подальшому ТОВ "Солонь" було подано заяву про збільшення позовних вимог.

ФОП ОСОБА_4 звернулась із зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ "Солонь" безпідставно отриманих коштів у сумі 99 155,25 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2014 року у справі №910/16797/13 первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2014 року у справі №910/23163/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

16.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Солонь", як франчайзером та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, як франчайзі укладений Договір франчайзингу № б/н від 16.04.2010 та субліцензійний договір про передачу права на використання знака для товарів і послуг № б/н від 16.04.2010 р., що є одночасно додатком № 15 до вище зазначеного договору франчайзингу.

Відповідно до умов п. 1.1 договору сторони погодили що франчайзер надає франчайзі на строк дії та на умовах договору права на використання наступних об'єктів інтелектуальної власності, виключні права на які належать франчайзеру.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що франчайзер надає франчайзі право використовувати торгівельні марки, виключні права на які належать франчайзеру, в порядку та на умовах окремого субліцензійного договору від 16.04.2010, укладеного між тими ж сторонами, який є додатком до договору.

Згідно п. 1.1 Субліцензійного договору, ліцензіар надає ліцензіату на строк дії договору ліцензію на використання знаку для послуг 42 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг за Ніцькою угодою про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15.06.1957 року відносно жіночих та чоловічих перукарень і косметичних салонів, а ліцензіат зобов'язується виплачувати винагороду ліцензіару відповідно до договору.

Франчайзер передав франчайзі права на використання об'єктів інтелектуальної власності, передбачених п.п.1.1 договору, виключно для надання послуг відносно жіночих та чоловічих перукарень і косметичних салонів в порядку та на умовах договору. ( п. 1.4, 2.2 договору)

Сторони в договорі визначили терміни, зокрема п. 10 преамбули до договору визначено, що салон - це салон краси (перукарський салон) для жінок і чоловіків, що передбачає весь спектр естетичного догляду за обличчям і тілом, який належить франчайзі та надає послуги із використанням об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, в тому числі торговельних марок.

Відповідно до п. 3.1 договору франчайзі за допомогою та під контролем франчайзера створює, запускає та організує роботу салону, метою якого є надання послуг із використанням об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, в тому числі торговельних марок. Салон має бути розташований у спеціально пристосованому для цього приміщенні за адресою : АДРЕСА_1.

Відповідно до договору сторони погодили, що франчайзі зобов'язаний виплачувати франчайзеру винагороду за використання об'єктів інтелектуальної власності, заначених в договорі, в порядку та на умовах договору (п. 4.4.1 Договору)

Згідно п. 5.2 Договору франчайзі зобов'язаний, зі спливом строку у 90 календарних днів з моменту відкриття Салону, сплачувати франчайзеру щомісячну винагороду (роялті) в розмірі 11 050,00 гривень, в тому числі ПДВ, що еквівалентна 1000 Євро за офіційним курсом НБУ на день підписання Договору, з моменту відкриття салону.

Відповідно до п.п. 7.6.3-7.6.4. Договору уповноважений представник франчайзера за результатами заходів контролю якості будівельних (ремонтних) та оздоблювальних робіт або після доопрацювання (удосконалення) приміщення салону складає Акт про готовність салону. Сторони в Акті готовності салону узгоджують дату відкриття салону.

Датою відкриття салону є 13.12.2011, відповідно до акту готовності салону до відкриття від 16.04.2010, що не заперечується сторонами.

Відповідно до п. 14.1 Договору, строк дії договору складає 3 роки від дати підписання Договору та всіх додатків до нього зазначених в. п. 16.1.

Позивач за первісним позовом зазначає що договір франчайзингу від 16.04.2010 почав діяти із 01.01.2011, оскільки останній із додатків був підписаний 01.01.2011, а саме додаток № 5 Специфікація програмного забезпечення "Салон", що підтверджується матеріалами справи.

03.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Солонь" (франчайзер) та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_5 (попередній Франчайзі) та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_4 укладено договір № 1 про зміну сторони у зобов'язанні. Крім того 03.05.2012 між тими ж сторонами було укладено договір № 2 про зміну сторони у зобов'язанні, відносно субліцензійного договору № б/н від 16.04.2010.

Позивач за первісним позовом вважає, що відповідач, порушуючи умови Договору прострочив сплату передбачених Договором щомісячних платежів (роялті) за травень 2012, червень 2012, липень 2012, січень 2013, з березня 2013 по липень 2013, а також не повність виконав сплату за лютий 2013 в сумі 102 631,07 грн., у зв'язку з чим, просить суд стягнути цю суму в якості основного боргу, а також пеню у розмірі 13 410, 36, грн., штраф у розмірі 24 000, 00 грн., упущену вигоду у розмірі 103 901, 01 грн. - відповідно до умов Договору франчайзингу, крім того відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог, стягнути заборгованість за субліцензійним договором в розмірі 99180,31 грн., 3% річних 5722,57 грн.

Відповідач за первісним позовом заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до п. 14.1 договору франчайзингу зазначено, що строк дії договору складає 3 роки з моменту підписання договору та всіх додатків до нього, зазначених у п. 16.1 Договору.

В зв'язку з чим представник відповідача наголошує, що кінцевим строком дії договору франчайзингу є 16.04.2013.

Позивач зазначив, що дійсно відповідно до п. 14.1 договору франчайзингу зазначено, що строк дії договору складає 3 роки з моменту підписання договору та всіх додатків до нього, зазначених у п. 16.1 Договору. Останній із додатків до Договору між сторонами підписаний 01.01.2011, що підтверджується матеріалами справи. В зв'язку з чим строк договору франчайзингу розпочав свій перебіг із 01.01.20111 і сплив 01.01.2014.

Оскільки терміну "франчайзинг" чинне законодавство України не містить, це поняття в українському законодавстві замінено договором комерційної концесії, згідно з яким одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. (ст. 1115 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1116 Цивільного кодексу України, предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України, договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

В процесі розгляду справи судом встановлено, що позивачем було надано відповідачу право на використання об'єктів, зазначених у пп. 1.1.1.-1.1.4. Договору, що підтверджується фактом підписання сторонами Договору, додатки до якого і містять об'єкти пп. 1.1.1.-1.1.4. Договору, та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до умов договору франчайзі зобов'язаний виплачувати франчайзеру винагороду за використання об'єктів інтелектуальної власності, заначених в договорі, в порядку та на умовах договору (п. 4.4.1 Догоовру) В зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок здійснювати оплату за використання об'єктів інтелектуальної власності, які були надані позивачем.

Позивачем на виконання умов Договору були виставлені рахунки для оплати щомісячної винагороди відповідачем. Згідно з поданими суду доказами, відповідач здійснював сплату позивачу на підставі виставлених останнім рахунків протягом строку дії Договору . Позивач зазначає, що оплаченими рахунками є, є рахунки на виплату рояльі за серпень 2012-грудень 2012. Даний факт не заперечується відповідачем.

Згідно з п. 5.2. Договору, франчайзі зобов'язаний, зі спливом строку у 90 календарних днів з моменту відкриття Салону, сплачувати франчайзеру щомісячну винагороду (роялті) в розмірі 11 050,00 гривень, в тому числі ПДВ, що еквівалентна 1000 Євро за офіційним курсом НБУ на день підписання Договору, з моменту відкриття салону.

Таким чном відповідачем було порушено умови Договору, а також вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 102 631,07 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 12.9 договору франчайзингу, в разі невиконання або неналежного виконання своїх грошових зобов'язань, зокрема, зазначених в пп. 5.1-5.6 договору, франчайзі сплачує франчайзеру пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на момент не виконання, від прстроченої суми за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вимоги статті 3 Закону України від "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня нараховується у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ в межах скороченого строку позовної давності, та відповідно до розрахунку ціни позову становить 3280,13грн.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 624 ЦКУ, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку позивача сума пені складає 3280,13 грн. Контррозрахунку суми пені відповідачем суду не надано. Розрахунок пені відповідає матеріалам справи та умовам договору.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3280,13 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних в розмірі 695,95 грн. є обґрунтованим, відповідні вимоги підлягають задоволенню.

Відносно збільшених позовних вимог позивача судом встановлено наступне.

03.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Солонь" (франчайзер) та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_5 (попередній Франчайзі) та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_4 укладено договір № 2 про зміну сторони у зобов'язанні, відносно субліцензійного договору № б/н від 16.04.2010.

Відповідно до п. 1.1 договору № 2 про зміну сторони у зобов'язанні, попередній ліцензіат за згодою ліцензіара передав, а новий ліцензіат прийняв усі права та обов'язки ліцензіата, як кредитора та і боржника, що передбачені субліцензійним договором про передачу права на використання знака для товарі і послуг від 16.04.2010.

За отримання права користування знаком ліцензіат сплачує ліцензіару одноразовий внесок в сумі 110880 гривень, що еквівалентно 10000 Євро за офіційним курсом НБУ на момент здійснення платежу. Одноразовий внесок, передбачений у п. 3.1 договору, сплачується ліцензіатом ліцензіару протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати офіційного відкриття салону. яка визначена у договорі франчайзингу від 16.04.2010, укладеного між тими ж сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до акту готовності салону, відкриття салону відбулося 13.12.2011. Таким чином франчайзі повинен був сплати франчайзеру протягом 5 робочих днів 10 000 Євро, що еквівалентне на той час 104 180,31 грн.

Відповідно до банківської виписки надано позивачем, 19.12.2011 франчайзі (ОСОБА_5) було сплачено 5000 грн. Як вбачається призначення платежу зазначено: одноразовий внесок за отримання права користування торгівельною маркою.

В звязку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено умови субліцензійного договору № б/н від 16.04.2010 в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 99 180,31 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин позовна вимога про стягнення із відповідача 99 180, 31 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також обгрунтованою є вимога про стягнення з відповідача 5722,57 грн. - 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором .

Щодо зустрічної позовної заяви колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонам Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 набрала прав та обов'язків франчайзі за договором франчайзингу № б/н від 16.04.2010 та набула права і обов'язків ліцензіата по субліцензійному договору від 16.04.2010 - 03.05.2012.

Позивач за зустрічним позовом зазначає що на виконання умов договору ФОП ОСОБА_4 передавала працівників ТОВ "Солонь" бухгалтеру ОСОБА_11 та ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 369 623,99 грн. Позивач зазначає що факт отримання коштів підтверджується розписками, оригінали яких були оглянуті в судовому засідання, копії долучені до матеріалів справи. Документи первинного бухгалтерського обліку не підписувались. Зустрічні позовні вимоги вмотивовано тим, що грошові кошти отримувались без достатньої правової потреби, оскільки договір франчайзингу припинив свою дію, цілі договору не досягнуті в силу невиконання відповідачам (за зустрічним позовом) зобов'язань за договором.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач, безпідставно отримав кошти в розмірі 369 623,99 грн. в зв'язку із чим підлягають поверненню відповідно до ст.. 1212 ЦК України

Відповідач за зустрічним позовом позовом заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначивши що позовні вимоги є не обгрунтованими.

Як вбачається із Постанови Верховного суду України від 02.10.2013, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, позивач за зустрічним позовом зазначає що відповідачем було отримано кошти в розмірі 369 623,99 грн. Факт отримання коштів підтверджується розписками, а саме:

Розпискою від 11.02.2011, відповідно до якої ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_4 50% завдатку за навчання персоналу в розмірі 4500 Євро, та 50 % завдатку за аксесуари 3380 Євро; розписка від 28.04.2011, відповідно до якої ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_4 45 000 грн.; розписка від 25.07.2011 відповідно до якої ОСОБА_9 отримано 50 000 грн., розписка від 29.09.2011, відповідно до якої ОСОБА_9 від ОСОБА_4 отримано 5 2788, 36 грн., розписка від 20.12.2011, відповідно до якої ОСОБА_10 від ОСОБА_4 отримала грошові кошти в розмірі 9 525 Євро.

Позивач (за первісним позовом ) особи ОСОБА_9 та ОСОБА_10 діяли від імені ТОВ "Солонь". Крім того позивач зазначає що вище зазначені особи є посадлвими особами, та мали право вчинювати вище зазначені дії від імені ТОВ "Солонь".

Як вбачається із матеріалів справи Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 набрала прав та обов'язків франчайзі за договором франчайзингу № б/н від 16.04.2010 та набула права і обов'язків ліцензіата по субліцензійному договору від 16.04.2010 - 03.05.2012. Тобто Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 набула прав та обов'язків за договором франчайзингу № б/н від 16.04.2010 та субліцензійного договору лише 03.05.2012. Проте позивачем на підтвердження позовних вимог надано розписки про отримання грошових коштів працівниками ТОВ "Солонь" від ОСОБА_4 в період 2011 року, проте ОСОБА_4 на той час не була стороною договору франчайзингу № б/н від 16.04.2014 та субліцензійному договору від 16.04.2010.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки позивачем за зустрічним позовом належними засобами доказування не доведено суду безпідставне отримання грошових коштів ТОВ "Солонь", в задоволенні зустрічних позовних вимог належить відмовити у повному обсязі.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 25.03.2014 року у справі №910/16797/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 25.03.2014 року у справі №910/16797/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран