Ухвала

від 03.06.2014 по справі 2а-4004/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 9104/135046/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

представника відповідача Микитишина А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства ,,Проектно-будівельна фірма ,,Івер" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року у справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства ,,Проектно-будівельна фірма ,,Івер" про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

10 травня 2012 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з приватного підприємства ,,Проектно-будівельна фірма ,,Івер" адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі в сумі 5200,00 грн. та пеню в сумі 27,30 грн..

Постановою від 08 червня 2012 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ПП ,,Проектно-будівельна фірма ,,Івер" подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не дослідив реальну кількість штатних працівників підприємства за 2011 рік, а використав лише наведені у звіті дані. У поданому 14 лютого 2012 року звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік була допущена помилка, а саме у графі ,,кількість штатних працівників" вказано 9 чоловік.

Після винесення судом першої інстанції оскарженого рішення відповідач провів аналіз звітів за 2011 року форми Д4 до Пенсійного фонду України та наказів по підприємству, внаслідок чого встановив, що середня штатна кількість працівників становила 7 осіб. Дані обставини суду не були надані по тій причині, що судове засідання відбулось без участі представника відповідача.

З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання апеляційного суду не з'явився, що у відповідності до приписів ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ПП ,,Проектно-будівельна фірма ,,Івер" зареєстроване у Львівському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, якому звітує про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно поданого 14 лютого 2012 року ПП ,,Проектно-будівельна фірма ,,Івер" звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників становила 09 осіб (рядок 01). Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 1 особа, фактично працювало інвалідів -0 (інвалід працював лише 2 місяці). Отже, на думку позивача, відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи.

Позивач у розрахунку ціни позову визначив, що середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача за 2011 рік становила 10400,00 грн., а отже сума адміністративно-господарських санкцій становить 5200,00 грн. (половина середньорічної заробітної плати штатного працівника за 2011 рік). Оскільки відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції до 15 квітня 2012 року, позивач нарахував пеню за порушення термінів сплати за період з 16.04.2012 року по 07.05.2012 року (24 дні) в сумі 27,30 грн. Отже, загальна сума заборгованості становить 5227,30 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав передбачений чинним законодавством обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів, а тому застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені є правомірним.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права і є вірними.

Так, за змістом ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XII ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2006 року) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з тим, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. .

Відповідно до частини 3 статті 18 1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (частина 1).

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2).

Таким чином, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII ,,Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Оскільки відповідач не виконав у 2011 році обов'язку щодо працевлаштування інвалідів, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку щодо застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2011 році.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів визнає безпідставними, оскільки в силу ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд першої інстанції належним чином вручив відповідачу копію позовної заяви та повідомив про дату розгляду справи, що підтверджується письмовим повідомленням. Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, однак, надіслав суду письмові заперечення проти позову. В письмових запереченнях та додатках до них відповідач не акцентував уваги на допущеній у звіті помилці щодо середньорічної чисельності штатних працівників.

Крім того, апеляційний суд дослідив надані відповідачем документи та дійшов висновку, що вони не містять беззаперечних доказів на підтвердження факту середньорічної чисельності штатних працівників в кількості 07 осіб, а не 09 осіб, яку відповідач самостійно вказав у звіті.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд визнає безпідставними доводи апеляційної скарги, оскільки вони не містять жодного доказу на спростування висновків суду першої інстанції.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу приватного підприємства ,,Проектно-будівельна фірма ,,Івер" залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від від 08 червня 2012 року у справі № 2а-4004/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 10 червня 2014 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

М.А. Пліш