Постанова

від 23.06.2014 по справі 910/2730/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2014 р. Справа№ 910/2730/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Коваленко С.І., за довіреністю;

Чумак С.К. - директор;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України

на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014

у справі № 910/2730/13 (суддя: Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна юридична фірма "Едельвейс"

до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України

про стягнення 56490,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2014 у справі № 910/2730/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна юридична фірма "Едельвейс" 53334,80 грн. основного боргу, 1671,64 грн. пені, 385,76 грн. - 3% річних, 1791,56 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014 у справі № 910/2730/14 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 № 910/2730/14 у справі № 910/2730/14 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 прийнято до розгляду апеляційну скаргу у справі № 910/2730/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 23.06.2014 об 11:15.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 № 910/2730/14 у справі № 910/2730/14 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

23.06.2014 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані письмові пояснення по справі.

23.06.2014 скаржник в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи скаржник повідомлений належним чином.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника скаржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

23.06.2014 представники позивача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги і просили суд рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014 у справі № 910/2730/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів встановила наступне.

01.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона юридична фірма "Едельвейс" (виконавцем) та Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (замовником) було укладено договір № 20-11/ОГП про надання охоронних послуг (надалі - договір).

Предметом договору є підтримка внутрішнього розпорядку, організація та забезпечення перепускного режиму, охорона приміщень, майна та автотранспорту замовника на об'єкті, що розташований на першому, другому, четвертому та підвальних поверхах (рівні) офісно-торгівельного центру що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Мельникова,81, літ.А (надалі -Обєкт), на умовах та в порядку передбачених цим договором (п. 1 договору).

За своєю правовою природою договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В п. 2.1 договору сторони погодили, що вартість охоронних послуг виконавця визначається виходячи із сумарної кількості відпрацьованих виконавцем людино-годин, та встановлюється відповідно до Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток 1), що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно із п. 2.4 договору розрахунки за надані послуги проводяться на підставі рахунку -фактури та підписаного Сторонами акту наданих послуг, шляхом перерахування замовником відповідної узгодженої суми на поточний рахунок Виконавця.

Відповідно до пункту 2.5 договору оплата здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання Замовником рахунку-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п. 2.1. договору між сторонами був підписаний Протокол узгодження договірної ціни (а.с. 36) в якому погодили, що ціна за здійснення охоронних заходів за цим договором становить 54600,00 грн. з ПДВ за один повний календарний місяць у складі чотирьох цілодобових постів.

01.11.2011 на підставі акту прийому-передачі об'єкта під охорону замовник передав, а виконавець прийняв під охорону об'єкт.

Строк дії договору до 31.12.2017 року (п. 9.1. договору).

01.10.2013 відповідач звернувся до позивача з листом про дострокове розірвання договору з 18 год. 00 хв. 01.10.2013 року, але в той же час просив укласти договір про надання охоронних послуг, відповідно до положень якого забезпечити цілодобову охорону об'єкту на одному посту в складі однієї особи до 08 год. 00 хв. 08.10.2013 року (а.с. 38).

01.10.2013 між сторонами було підписано угоду про припинення дії договору (а.с. 39) за умовами якої договір достроково припиняється з 18 год. 00 хв. 01.10.2013 року.

Суд зазнає, що договір, Протокол узгодження договірної ціни, підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь яких зауважень і застережень та скріплені їх печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавались, а відповідачем приймались послуги з охорони об'єктів відповідача до 18 год. 00 хв. 01.10.2013 року, що і не заперечується і самим відповідачем.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 14.10.2013 вих. № 98, який був отриманий останнім 15.10.2013 (а.с. 40), з проханням сплатити за отримані послуги за вересень 2013 року.

Однак, відповідач не сплатив вартість отриманих послуг за вересень 2013 року, що і стало підставою для звернення позивача до відповідача з листом від 11.11.2013 вих. № 105 (а.с. 41).

Проте, і лист від 11.11.2013 вих. № 105 без відповіді та реагування в зв'язку з чим позивач направив відповідачу вимогу провести розрахунки за надані послуги в вересні та жовтні 2013 року разом актами здачі-виконаних робіт та рахунками-фактури на оплату за вересень та жовтень 2013року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з повідомленням (а.с. 44-49).

Зазначений лист було отримано представником відповідача за довіреністю, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 50).

Але, і претензія залишилась без відповіді та реагування, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Заперечуючи проти позовних вимог скаржник стверджує, що він не отримував від позивача акти здачі-виконаних робіт та рахунками-фактури на оплату за вересень та жовтень 2013 року, а тому обов'язок по оплаті охоронних послуг у нього відсутній.

Крім цього, скаржник стверджує, що позивачем не надавались послуги на суму в тому об'ємі яким був ним визначений.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із п. 2.4 договору розрахунки за надані послуги проводяться на підставі рахунку -фактури та підписаного Сторонами акту наданих послуг, шляхом перерахування замовником відповідної узгодженої суми на поточний рахунок Виконавця.

Відповідно до пункту 2.5 договору оплата здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання Замовником рахунку-фактури.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір про надання послуг є оплатним, і обов'язок виконавця надати послугу відповідає обов'язку замовника цю послугу прийняти та оплатити.

Згідно з ч.1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір про надання послуг є оплатним, то обов'язок відповідача за договором оплатити отримані послуги виникає згідно з положеннями Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача з позовом у даній справі, відповідач письмових зауважень по зазначеним актам не надав, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач прийняв надані позивачем послуги з охорони в обсягах та за цінами зазначеними в актах наданих послуг та зобов'язаний був оплатити до 22.11.2013р.

Суд не приймає до уваги твердження скаржника, що місцевим господарським судом не було враховано, що за спірний період позивачем надавались послуги охорони у складі трьох осіб, з огляду на наступне.

Як вбачається з наданого табеля відпрацьованого робочого часу працівниками позивача до 08 год. 00 хв. 26.09.2013 року охорона здійснювалась чотирма постами, а з 08 год. 00 хв. 26.09.2013 року охорона об'єкту вже здійснювалась трьома постами, в зв'язку з чим за вересень рахунок був виставлений на 2275,00 грн. менше.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та пені.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно пункту 7.1. У випадку несвоєчасної оплати послуг Виконавця. Замовник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожен день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення грошових зобов'язань.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки пені та встановив, що розмір стягуваної пені повинен становити 1671.64 грн.

Проаналізувавши власні перерахунки пені суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача лише частково, а саме в розмірі 1671.64 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки 3% річних та встановив, що розмір повинен становити 385,76грн.

Проаналізувавши власні перерахунки 3% річних суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача лише частково, а саме в розмірі 385,76 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014 у справі № 910/2730/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014 у справі № 910/2730/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/2730/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко