Постанова

від 25.06.2014 по справі 915/718/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 915/718/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І., суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року у справі за позовомПрокурора Заводського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області до 1. Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, 2. Миколаївської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Україна" третя особаКабінет Міністрів України провизнання незаконним та скасування рішення та визнання права власності В С Т А Н О В И В:

у квітні 2013 року Прокурор Заводського району м. Миколаєва звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Миколаївської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий комплекс "Україна" про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 720 від 31.08.2001 р., яким передбачено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме адмінбудівлю за літ. А-2 площею 1235, кв. м., трамплін із вбудованим гуртожитком за літ. В-3 площею 305,8 кв. м., адмінбудівлю за літ Д-1 площею 112,9 кв.м., навіс за літ.-Б-1 площею 31,2 кв.м., вбиральню за літ. Е-1 площею 8,9 кв.м., склад за літ. Г-1 площею 21,6 кв.м., бензосховище за літ. Ж-1 площею 19,2 кв.м., зовнішні сходи площею 84,3 кв.м., залізобетонні споруди 3,4 набережну № 7, корти 8,9, II- VII підпірну стіну 10,14, огорожу 11-13, покриття I, які розташовані по Бузькому Бульвару, 16, за Миколаївською обласною радою спортивного товариства профспілок "Україна" та просив визнати право власності на зазначені нежитлові приміщення за державою в особі РВ Фонду Державного майна України у Миколаївській області.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.12.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановлені судами рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 16.06.2014 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою прокурора, у якій він посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і просить оскарженні судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи про відмову у задоволенні позову щодо визнання державної форми власності на спірне майно господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд посилались на те, що оскільки рішення виконкому Миколаївської міської ради № 609 від 13.07.2001 року затверджено акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію спортивних та допоміжних споруд, щодо яких виник спір, а рішенням того ж виконкому № 720 від 31.08.2001 року визнано право власності на ці споруди за Миколаївською обласною радою фізкультурно-спортивного товариства "Україна", це майно було власністю профспілок, яке вправі розпоряджатись ним за власним розсудом, на державному обліку майно не значиться, а тому підстави для визнання його державною власністю відповідно до постанови Верховної Ради № 2268 від 10.04.1992 року та № 3945-ХІІ від 04.02.1994 року, відсутні.

Проте повністю погодитись з наведеним судами обґрунтуванням відмови у позові не можна.

Згідно ст.24 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік, прийнятих 08.12.1961 року, дія яких розповсюджувалась і на Українську РСР, як складову частину СРСР, ст. 97 Цивільного кодексу УРСР, прийнятого Верховною Радою УРСР 18.07.1963 року та введеним в дію з 01.01.1964 року, за профспілковими та іншими громадськими організаціями визнавалось право володіння, користування і розпорядження майном, що належало їм на праві власності, відповідно до їх статутів.

При цьому, за приписами ст. 87 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року, власність профспілкових та інших організацій визнавалась соціалістичною, що надавало право органам влади вільно розпоряджатись майном профспілок в інтересах держави та суспільства вцілому, повернення закріпленого за профспілками майна у державну власність чи навпаки, передачу державного майна профспілкам.

Про зазначене свідчить і обставини цієї справи, за матеріалами якої реконструкція водної станції обласної ради ДСТ "Спартак", на підставі постанови виконкому Миколаївської міської ради і президії обласної ради профспілок від 01.12.1967 року, № 853, прийнятої на виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи по подальшому розвитку фізичної культури і спорту" від 11.08.1966 року, № 671, здійснювалась за рахунок коштів не лише обласної ради ДСТ "Спартак", а і державних підприємств та установ.

При цьому замовником будівельних робіт за розпорядженням виконкому Миколаївської облради від 08.01.1968 року №7-р, було Управління капітального будівництва облвиконкому, яке і затверджувало технічну документацію з реконструкції водної станції „Спартак".

Рішенням виконкому Миколаївської облради № 1098 від 21.11.1972 року, затверджено акт державної комісії про прийняття в експлуатацію реконструйованого спортивного об'єкта з покладанням забезпечення його експлуатації на обласне спортивне товариство „Спартак", яке в подальшому припинило своє існування на підставі постанови ВЦРПС від 20.02..1987 року № 2-16, за якою створено Всесоюзне добровільне фізично-спортивне товариство профспілок.

Після проголошення державного суверенітету України і виходом її з союзних структур, створено спортивне товариство профспілок „Україна", за статутом якого воно проголошувалось правонаступником майнових прав та зобов'язань Української республіканської організації ВДФСТ профспілок.

В подальшому, за рішенням Президії профспілок України спортивні об'єкти товариства передано до підпорядкування регіональним профорганам, зокрема спірні об'єкти передано на баланс Миколаївської міської ради спортивного товариства профспілок "Україна".

Останнє виконало дії з технічної інвентаризації об'єкта і рішенням Миколаївської міської ради від 13.07.2001 року № 609 затверджено акт державної технічної комісії про введення його в експлуатацію, а рішенням тієї ж ради № 720 від 31.08.2001 року право власності на спортивні об'єкти визнано за Миколаївською обласною радою спортивного товариства профспілок "Україна", що надало йому можливість розпоряджатись майном на свій розсуд, передавши його до статутного фонду ТОВ "Спортивно-оздоровчий комплекс "Україна".

Наведені вище обставини свідчать про те, що спірне майно, яке передано у відання Миколаївського обласного спортивного товариства профспілок "Україна" є профспілковим майном колишньої системи ВЦРПС, складовою частиною якої були і профспілки України.

Проте останні не могли стати правонаступниками майна колишньої всесоюзної організації лише на підставі власної заяви про це, чи погодження права на майно з Конфедерацією Професійних спілок СРСР, створеною після прийняття у 1990 році Закону "Про професійні спілки, права і гарантії їх діяльності", оскільки правовий режим цього майна визначено законодавчо.

Відносини права власності регулюються законодавчим органом, Верховною Радою України, яка в межах наданих їй повноважень прийняла 10 вересня 1991 року Закон "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" № 1540-ХІІ, за яким майно підприємств, установ та організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268- ХІІ було передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, а постановою Верховної Ради України № 2268- ХІІ від 04.02.1994 року встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Крім того, постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону України про роздержавлення майна.

Наведені норми, які визначають правовий статус спірного майна, свідчать про безпідставність висновків суду першої інстанції та апеляційного господарського суд щодо правомірності права на нього спортивного товариства за рішенням органу місцевого самоврядування, навіть з огляду на те, що власність профспілок є колективною, розпоряджатись якою можна лише з дотриманням статутних положень, а тому за таких обставин судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд, під час якого, суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати належну правову оцінку заявленим вимогам, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 23.12.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року скасувати, а справу направити новий судовий розгляд у іншому складі суддів.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко