Ухвала

від 25.06.2014 по справі 807/10/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 876/7643/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

представника відповідача - Сойми І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона-Люкс» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області ДПС (правонаступник - Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного Управління Міндоходів у Закарпатській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

09 січня 2013 року позивач - ТОВ «Корона-Люкс» звернулося в суд з позовом до відповідача - Мукачівської ОДПІ, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 жовтня 2012 року № 0004452340 та № 0004442340, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за січень 2011 року на 6508,00 грн., і застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 01,00 грн., а також збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 8135,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 01,00 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 17 жовтня 2012 року №0004452340 та №0004442340.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що операція з придбання товару від ПП «Херсонський завод пластикових виробів», здійснена в січні 2011 року, є безтоварною, що підтверджується актом ДПІ у м.Херсоні № 1642/23-2/35028611 від 18 травня 2011 року «Про результати виїзної позапланової перевірки ПП «Херсонський завод пластикових виробів» (код 35028611) з питання підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року». Апелянт звертає увагу на те, що контрагент позивача - ПП «Херсонський завод пластикових виробів» фактично не займалось фінансово-господарською діяльністю, а проводило транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. Також до перевірки позивачем не надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт транспортування товарів від вищевказаного контрагента. З цих підстав Мукачівською ОДПІ зроблено висновок про нереальність (безтоварність) господарських операцій між ТОВ «Корона-Люкс» та ПП «Херсонський завод пластикових виробів». Таким чином, податкові повідомлення-рішення №0004452340 та №0004442340 прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Сойма І.І. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача повторно в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника відповідача у судове засідання, у заяві вказав, що заперечує проти апеляційної скарги. Тому суд вважає можливим проведення розгляду справи в його відсутності за наявними в справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №610899 серії АОО та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) підтверджується, що ТОВ «Корона-Люкс» зареєстроване як юридична особа 30 листопада 2000 року виконавчим комітетом Мукачівської міської ради Закарпатської області, ідентифікаційний код 31230636 (а.с.9-10).

На момент виникнення спірних правовідносин ТОВ «Корона-Люкс» перебувало на податковому обліку в Мукачівській ОДПІ як платник ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом №10455679 НБ 028106 (а.с.11).

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 14 по 27 вересня 2012 року Мукачівською ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Корона-Люкс» з питань, що стали предметом оскарження відповідно до наданого ТОВ «Корона-Люкс» заперечення на Акт від 04 вересня 2012 року № 2693/22-00/31230636 "Про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р.», якою встановлено порушення п.5.1 ст.5, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств за 1 квартал 2011 року на суму 8135,00 грн. та п.14.1.36 п.14.1, ст.14, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ до сплати в бюджет за 01 місяць 2011 року на суму 6508,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 2693/22-00/31230636 від 04 вересня 2012 року (а.с.12-34).

17 жовтня 2012 року на підставі вказаного акту Мукачівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004452340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за січень 2011 року на 6508,00 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 1,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0004442340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за 1-й квартал 2011 року на суму 8135,00 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 1,00 грн.

Позивач скористався правом досудового врегулювання вказаного податкового спору в адміністративному порядку, проте в порядку адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.37-50).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочин, укладений з контрагентом, не визнаний у встановленому законом порядку недійсним. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами такої господарської операції є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі помилкових висновків Мукачівської ОДПІ про порушення ТОВ «Корона-Люкс» податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3. - 5.7. цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

П.198.3 ст. 198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

П. 44.1 ст. 44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 листопада 2010 року ТОВ «Корона-Люкс» та ПП «Херсонський завод пластикових виробів» уклали договір купівлі-продажу №1810 (а.с.51-52).

Відповідно до умов вказаного договору, з врахуванням специфікації № 4, ПП «Херсонський завод пластикових виробів» поставив позивачу на умовах FCA насіння гарбуза продовольче (не для сівби) в кількості 3897 кг за ціною 8,35 грн. (в т.ч. ПДВ) за кг, на загальну суму 32539,95,00 грн. (в т.ч. ПДВ 6507,99 грн.).

На підтвердження господарських операцій з ПП «Херсонський завод пластикових виробів» в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкову накладну № 6 від 27 січня 2011 року на загальну суму 39047,94 грн., в т.ч. ПДВ -6507,99 грн. (а.с.56), видаткову накладну №7 від 27 січня 2011 року (а.с.54) та акт приймання-передачі № 4 від 27 січня 2011 року (а.с.55).

Також позивачем надано докази подальшого використання у власній господарській діяльності придбаного у ПП «Херсонський завод пластикових виробів» товару.

Зокрема, позивачем через комісіонера - ПП «Биджієн», з яким укладено договір комісії № 2211 від 22 листопада 2010 року вказаний товар експортовано за межі митної території України кінцевому покупцю - компанії ТОВ "Магніт" (ООО "Магнит", Росія) згідно з вантажно-митною декларацією (форми МД-2) № 508000009/2011/000647 від 11 лютого 2011 року, що підтверджується відповідною відміткою та печаткою Херсонської митниці на декларації (а.с.57-75).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарська операція між позивачем та контрагентом підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до вимог ПК України, є належним чином оформлені податкові накладні, тому позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про реальність господарської операції позивача з контрагентом ПП «Херсонський завод пластикових виробів», а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Щодо покликань апелянта на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту відсутності товарно-транспортних накладних чи інших документів, які б підтверджували рух товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів зазначає наступне.

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ «Корона-Люкс» товарно-транспортними накладними, є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними. Тобто, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, Мукачівська ОДПІ не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення-рішення № 0004452340 та № 0004442340 від 17 жовтня 2012 року прийняті неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року у справі № 807/10/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлений 27.06.2014 року.