Ухвала

від 24.06.2014 по справі 815/5013/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/5013/13-а

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форес" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.04.2013 року №0000122220 та №0000132220.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням податковим органом подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам у справі, так як податковим органом, в ході проведення документальної перевірки позивача, встановлено порушення п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134 та ст.138 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, яка підлягає сплаті в бюджет, за вказаний період, на суму 27554 грн., та на 31687 грн., відповідно, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 02.04.2013 року по 04.04.2013 року податковим органом проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинам з ТОВ "Альфа пак інвест", за червень 2011 року, та з ТОВ "Енглєр" за грудень 2011 року, про що складено акт №1164/22-2/22467767, яким встановлено порушення позивачем п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а саме заниження податку на прибуток підприємств, у сумі 31687 грн.; та порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п. 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п. 201.4 ст.201 ПК України, а саме заниження ПДВ, на суму 27554 грн.

Порушення полягає у тому, що між позивачем та вказаними контрагентами укладено безтоварні угоди, які не спрямовані на реальне настання наслідків, а тому підприємством неправомірно занижено розмір податку на прибуток та ПДВ.

За результатами проведеної перевірки податковим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.04.2013 року №0000122220 та №0000132220, якими збільшено підприємству розмір податку на прибуток підприємств та ПДВ на вищевказані суми.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відсутності порушення податкового законодавства з боку позивача, так як господарські операції між ним та його контрагентом носять реальний характер.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України - у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України - витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.38 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.138.4 ст.138 ПК України - витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 188 Податкового Кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на етиловий спирт, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до акту перевірки позивачем занижено податок на прибуток підприємств та ПДВ за червень та грудень 2011 року, на 31687 грн. та на 27554 грн. відповідно.

На формування розміру ПДВ та податку на прибуток підприємств вплинули господарські операції позивача з ТОВ "Альфа пак інвест" та з ТОВ "Енглєр" щодо придбання спеціального пакування для продукції позивача та щодо надання транспортних послуг, які виконано на підставі договорів №10-3 від 20.01.2010 року та №ДГ-0000167 від 01.08.2011 року, відповідно.

На підтвердження господарських відносин позивача з ТОВ "Альфа пак інвест" у червні 2011 року судом зібрано наступні документи: копія договору про придбання спеціального пакувального матеріалу для продукції позивача (т.1, а.с.11), видаткова накладна (т.1, а.с.10), товарно-транспортна накладна (т.1, а.с.15), податкова накладна (т.1, а.с.16), технологічні вимоги для замовлення (т.2, а.с. 24), платіжні документи (т.2, а.с.43-47).

Судовою колегією досліджено дані документи та встановлено, що між позивачем та даним контрагентом укладено договір щодо придбання спеціального пакування для продукції позивача (майонезні вироби тощо), а належними доказами підтверджено фактичне отримання позивачем даного товару, його оплату та використання її у своїй подальшій господарській діяльності, тобто позивачем доведено товарність проведеної операції та підтверджено право на віднесення сум за даним договором до складу свого податкового кредиту та валових витрат.

На підтвердження господарських відносин позивача з ТОВ "Енглєр" у грудні 2011 року судом зібрано наступні документи: договір про надання транспортно-експедиційних послуг (т.1, а.с.27), акти здачі-прийняття робіт із товарно-транспортними накладними (т.1, а.с.30-33), податкові накладні (т.1, а.с.34-35), видаткові накладні на перевезений товар (т.2, а.с.5), замовлення послуг та довіреність на транспортування (т.2, а.с.7, 13).

Судовою колегією досліджено дані документи та встановлено, що між позивачем та даним контрагентом укладено договір щодо транспортування товарів позивача до його покупців, а належними доказами підтверджено фактичне надання послуг, їх оплату та використання її у своїй подальшій господарській діяльності, тобто позивачем також доведено товарність даної операції та підтверджено право на віднесення сум за цим договором до складу свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем підтверджено розмір ПДВ та податку на прибуток за вказані періоди - оскаржувані рішення податкового органу є необґрунтованими та правомірно скасовані судом першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями апелянта, що неможливість проведення перевірки контрагентів позивача є підставою для визнання нікчемними проведених господарських операцій (т.2, а.с.73-74), оскільки позивачем добросовісно придбано послуги у вищевказаних юридичних осіб, а якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Такої правової позиції додержується й Верховний Суд України у постанові від 09.09.2008 року, по справі №21-500во08, від 01.06.2010 року, по справі №21-573во10 та від 31.01.2011 року, по справі №21-47а10.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, що є підставою для залишення її без задоволення.

Керуючись ст.ст.185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло