Ухвала

від 24.06.2014 по справі 815/741/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

24 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/741/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Градовського Ю.М., судді -Федусика А.Г.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України )

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Проджекті-ка» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Проджекті-ка» (надалі - Позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - Відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ДПІ:

- №0003242250 від 18.11.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 227752,00 грн., з яких за основним платежем 151835,00 грн., за штрафними санкціями 75917,00 грн.;

- №0003232250 від 18.11.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 180756,00 грн., з яких за основним платежем 144605,00 грн., за штрафними санкціями 36151,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідачем були винесені на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки, які не підтверджені доказами та суперечать фактичним обставинам справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 року позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що Товариство зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 05.03.2010 року за №15561020000038384.

Товариство взято на податковий облік в органах державної податкової служби 09.03.2010 року за №97653, зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.06.2011 року №100341294.

У період з 03.10.2013 року по 23.10.2013 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року та повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість, правомірності декларування сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 30.10.2013 року № 2341/15-53-22-5/37008644 (надалі - Акт перевірки).

У висновках акту перевірки ДПІ кваліфікує дії позивача по формуванню податкового кредиту та валових витрат по операціям із контрагентами як порушення пп.14.1.27, пп.14.1.36, п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 151835,00 грн., в т.ч. за півріччя 2012 року на суму 52106,00 грн., 3 квартал 2012 року 145089,00 грн., та порушення пп.14.1.36, пп.14.1.178, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п. 201.4, п.201.6 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 144605,00 грн., в т.ч. в розрізі податкових періодів: квітень 2012 року у сумі 49265,00 грн., травень 2012 року у сумі 88555,00 грн., червень 2012 року у сумі 6425,00 грн..

За актом перевірки підставою для нарахування спірними податковими повідомленнями-рішеннями зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ стали викладені в акті перевірки висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ», ТОВ «Мегафудз», оскільки, як вважає ДПІ, правочини позивача з цими контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Не погодившись з вищезгаданими податковими повідомленнями-рішеннями позивач подав скаргу до Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.11.2013 року, в якій просив скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Рішенням про результати розгляду скарги від 13.01.2014 року №62/10/15-32-10-02-07 скарга позивача була залишена без задоволення, а оскаржувані ним податкові повідомлення-рішення - без змін.

Згідно акту перевірки висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям із ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ», ТОВ «Мегафудз» обґрунтовується відповідачем виключно з посиланням на інформацію, яка міститься в інших актах перевірки:

- акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 05.09.2013 року №832/2201/34966537 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мегафудз» (код ЄДРПОУ - 34966537) щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Спортивно-оздоровчий клуб «Фітнесреал», їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень 2012 року та ТОВ «НТП «Центуріон» (код ЄДРПОУ - 36387469), їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень 2012 року»;

- акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 27.12.2012 року №5758/22-9/37317518 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Асті-Ко» (код ЄДРПОУ - 37317518) щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за період з 01.04.2012 року по 30.11.2012 року»;

- акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 11.07.2013 року №282/26-55-22-03/38104532 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгцентр СВ» (код ЄДРПОУ - 38104532) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «А.С.-Груп» (код ЄДРПОУ - 35669910) за період діяльності травень, червень 2012 року»

Згідно вищезазначених актів вказані контрагенти не мають ресурсів для здійснення господарської діяльності, всі господарські операції вказаних підприємств не підтверджуються первинними документами.

На підставі такої інформації ДПІ в акті перевірки робить висновок, що у позивача по операціям із цими контрагентами відсутній об'єкт оподаткування, а тому такі операції не мають реального характеру.

Будь-яких інших причин чи порушень з боку позивача для невизнання податковим органом податкового кредиту та валових витрат по операціям з цими контрагентами в акті перевірки не наведено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наведені в акті перевірки висновки по операціям позивача з його контрагентами є необґрунтованими, не відповідають реальним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, суд першої інстанції зазначив, що наведені в акті перевірки обставини діяльності контрагентів позивача не впливають на право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, а всі господарські операції з ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ», ТОВ «Мегафудз» підтверджені позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Приведені податковим органом доводи неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям із вказаними контрагентами колегія суддів оцінює з точки зору їх узгодженості з положеннями податкового законодавства та відповідності фактичним обставинам справи, і вважає ці доводи помилковими з огляду на наступне.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у п.п.138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

За змістом ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

В акті перевірки ДПІ не аналізує первинні документи позивача по операціям із ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ», ТОВ «Мегафудз» та не посилається на невідповідність цих документів вимогам законодавства.

На підтвердження факту проведення таких операцій позивач долучив до матеріалів справи первинні документи по операціям із вказаними контрагентами, а саме: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та затрат, акти прийомки виконаних будівельних робіт, локальні кошториси, підсумкові відомості ресурсів, платіжні доручення про оплату робіт, видаткові, податкові накладні, тощо (т.1 а.с.28-113, 194-250; т.2 а.с.1-256; т.3 а.с.3-26).

Ці документи оформлені з дотриманням вимогам законодавства та відображають суть господарських операцій позивача з вказаними контрагентами.

Факт того, що зазначені контрагенти на момент проведення операцій з позивачем мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.3 а.с.3-5, 11-16), та не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання послуг у ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ», ТОВ «Мегафудз» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від цих контрагентів товарів та послуг. А оскільки такі дії мають злочинний характер, то доказом їх вчинення може бути лише відповідне рішення, винесене в порядку кримінально-процесуального судочинства.

Однак у даній справі ДПІ не посилається на факти вчинення представниками позивача таких дій, і не надає докази притягнення їх до відповідальності за такі дії.

Крім посилань на вищезазначені акти ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 05.09.2013 року №832/2201/34966537; ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 27.12.2012 року №5758/22-9/37317518; ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 11.07.2013 року №282/26-55-22-03/38104532, відповідач не надав суду належних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій з придбання послуг у ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ», ТОВ «Мегафудз».

Сама по собі інформація з наведених вище актів перевірки стосовно обставин діяльності вказаних контрагентів позивача, не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з вищевказаними контрагентами та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ними, висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки про відсутність реальних господарських операцій позивача із ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ», ТОВ «Мегафудз» та завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з цими контрагентами, є такими, що не підтверджені належними доказами.

Отже, оскільки висновки акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям із ТОВ «Асті-ко», ТОВ «Торгцентр СВ» та ТОВ «Мегафудз» свого підтвердження не знайшли, тому податкове повідомлення-рішення №0003232250 та №0003242250 від 18.11.2013 року підлягають скасуванню, що також вірно було встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року - залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський А.Г. Федусик