Ухвала

від 23.06.2014 по справі 813/9594/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року Справа № 876/3214/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства Автоцентр «Ера» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за №0000892210/7853 від 20.11.2013р.,-

В С Т А Н О В И В:

20.12.2013р. Приватне підприємство Автоцентр «Ера» (далі-Підприємтво) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі-ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за №0000892210/7853 від 20.11.2013р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.11.2013р. за №0000892210/7853; стягнуто з Державного бюджету України на користь Підприємства судовий збір в сумі 434,82 грн..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ДПІ оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального права, не відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає до скасування. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надані під час перевірки документи не містили ознак, які б дозволяли класифікувати послугу оренди офісних та торгових приміщень, як такі, що пов'язана з господарською діяльністю підприємства, а також використання кредитних коштів у господарській діяльності Підприємства, по яких відсотки відносились до валових витрат останнього, що судом першої інстанції до уваги не було взято.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, представник позивач щодо апеляційної скарги заперечив, вважав рішення суду законним.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта в їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Підприємство зареєстроване 21.07.2005р. за №14151020000006192, що підтверджено копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, взято на податковий облік 26.07.2005р. за №107. Підприємство є платником податку на додану вартість (далі-ПДВ) та податку на прибуток.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. за наслідком якої встановлено порушення п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 44.1 ст.44, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ зі змінами та доповненнями (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 184 692,00 грн., в т. ч.: за II квартал 2011 року на суму 547,00 грн., IIІ квартал 2011 року на суму 26 619,00 грн., ІV квартал 2011 року на суму 26 654,00 грн., І квартал 2012 року на суму 29 838,00 грн., ІІквартал 2012 року на суму 40 742,00 грн., III квартал 2012 року на суму 36 535,00 грн., IV квартал 2012 року на суму 23 757,00 грн., про що складено акт від 05 листопада 2013 року №55/22-40/33665762.

На підставі акта перевірки 20.11.2013р. ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000892210/7853, яким збільшено суму грошових зобов'язань за платежем «податок на прибуток» на 184 692,00 грн. основного платежу та 32 718,00 грн. штрафних (фінансових) санкції (штрафів).

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються зокрема з витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають в себе також собівартість реалізованих товарів (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України).

Згідно п.141.1 ст. 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції Підприємство (Орендар) у 2011-2012 роках орендувало в цілях господарської діяльності у ТзОВ «Екобуд» (Орендодавець) приміщення площею 383,2 кв.м. по вул. Липинського, 36 у м.Львові. Дані обставини підтверджуються актом прийому-передачі приміщення від 01.05.2011р. та актами здачі-прийняття робіт.

Окрім того, матеріали справи підтверджують, що відповідно до Договорів суборенди приміщень від 01.05.2010р., 15.02.2011р. та 01.04.2011р., Підприємство (Орендар) орендувало у ТзОВ «Велет Авто» (Орендодавець) приміщення площею 383,2 кв.м. та 635,7 кв.м. по вул. Липинського, 36, а також приміщення площею 313,3 кв.м. по вул. Липинського, 50 «А», що підтверджується актами приймання-передачі від 01.05.2010р., від 01.03.2011р., від 01.04.2011р. та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підтвердження орендних відносин Підприємством долучено до матеріалів справи письмові докази: дозвіл Департаменту економічної політики Львівської міської ради №5-1544 від 01.03.2011р. на розміщення об'єкту торгівлі; погодження проекту вивіски Управління архітектури Львівської міської ради №5-1547/2401 від 24.03.2011р.: дозвіл ГУ МНС України у Львівській області на початок роботи автосалону у вказаних приміщеннях; дозволи Львівської міської ради на розміщення реклами.

Слід зауважити, що податковий орган в Акті перевірки зазначив, що неправомірне віднесення Підприємством до витрат витрати по оренді приміщень не вплинуло на об'єкт оподаткування ПДВ, оскільки до перевірки надані податкові накладні, які підтверджують включення сум ПДВ з вартості оренди до складу податкового кредиту.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996 (далі-Закон №996), обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (далі-Положення).

Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону №996, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону №996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз вимог чинного законодавства та встановлених судом обставин справи, дає можливість колегії суддів погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що віднесення до витрат Підприємства витрати на послуги оренди офісних та торгових приміщень на загальну суму 514 132,00 грн. підтверджені належним чином первинними документами, які складені відповідно до вимог чинного законодавства. Спірні витрати понесені на провадження господарської діяльності платника податку, як це передбачено п.141.1 ст. 141 ПК України.

Також, як це встановлено судом першої інстанції, під час проведення перевірки податковий орган прийшов до переконання, що Підприємство завищило витрати, відображені в ряд. 06.3 Декларації з податку на прибуток «Фінансові витрати відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст.138 ПК України», на загальну суму 343 068,00 грн. у зв'язку з тим, відносило до складу витрати проценти за кредитними угодами, з чим не погодилось Підприємство.

Згідно п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку);

З вимог Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансовий результат», що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006р. №415 вбачається, що фінансові витрати-це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченням. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, які пов'язані зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами такого звітного періоду, в якому вони були нараховані.

Так між Підприємством та ПАТ «Укрінбанк» укладено кредитний договір від 17.06.11р. № 19-05/2386-012 відповідно до якого ПП Автоцентр «Ера» отримало по кредитній лінії суму коштів в розмірі 1 400 000,00 грн. на поповнення обігових коштів.

Окрім того, між Підприємством та ПАТ АКБ «Львів» укладено договір іпотеки від 05.03.2012р., згідно якої ПП Автоцентр «Ера» отримало в кредит суму коштів в розмірі 450 000, грн. на доповнення обігових коштів.

Згідно до вказаних договорів, ПП Автоцентр «Ера» зобов'язано сплачувати на користь банківських установ відсотки за користування кредитами.

Як встановлено судом першої інстанції, кредитні кошти використані в цілях господарської діяльності Підприємства, витрати на сплату відсотків за користування кредитами віднесені до складу витрат на підставі первинних документів, що підтверджується регістрами бухгалтерського обліку по рахунку 95 «Фінансові витрати»,

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати Підприємства на обслуговування банківських кредитів ( відсотки за користування кредитом), які відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансовий результат» становлять фінансові витрати Підприємства та пов'язані безпосередньо із залученням кредитних коштів, правомірно віднесено останнім до валових витрат, що є дотриманням вимог ПК України, зокрема п.п.138.10.5. п.138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 ПК України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналіз вищевикладеного дає підставі колегії суддів дійти висновку, що податкове повідомлення-рішення за №0000892210/7853 від 20.11.2013р., яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, в тому числі за основним платежем 184 692 грн. та штрафні фінансові санкції в сумі 32 718 грн. є неправомірним, що є наслідком вважати про обґрунтованість задоволення позовних вимог. Доводи ж апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст.160, 161, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року у справі №813/9594/13-а- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш

Повний текст Ухвали виготовлено 27.06.2014р.