Ухвала

від 08.04.2015 по справі 813/9594/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.04.2015р. м. Київ К/800/38573/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П., секретар судового засідання Луцак А.В.,

за участю:представника позивача Мосейчука С.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року

у справі № 813/9594/13-а

за позовом приватного підприємства «Автоцентр Ера»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Автоцентр Ера» (далі - ПП «Автоцентр Ера») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000892210/7853 від 20 листопада 2013 року.

Позивач вважає безпідставними висновки, викладені в акті перевірки щодо неправомірного віднесення ним до складу валових витрат вартості послуг оренди офісних та торгових приміщень, які нібито не підтверджені відповідними первинними документами.

Вказав, що витрати на послуги оренди підтверджуються договорами суборенди приміщень за 2011-2012 роки, укладеними позивачем з ТОВ «Екобуд», ТОВ «Велет Авто», актами приймання-передачі, актами здачі-приймання.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000892210/7853 від 20 листопада 2013 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 листопада 2013 року відповідачем складено акт №0000892210/7853 про результати планової виїзної перевірки ПП «Автоцентр Ера» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000892210/7853 від 20 листопада 2013 року, яким збільшено позивачу суму грошових зобов'язань за платежем «податок на прибуток» на 184 692 грн. за основним платежем та 32 718 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

ПП «Автоцентр Ера» у 2011-2012 роках укладені договори оренди та суборенди приміщень в цілях господарської діяльності підприємства, що підтверджується відповідними договорами, актами прийому-здачі, актами здачі-приймання, дозволами на розміщення об'єкту торгівлі та розміщення реклами. Крім того, позивачем укладені кредитний договір та договір іпотеки, відповідно до яких сплачувались на користь банківських установ відсотки за користування кредитами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності віднесення витрати позивача на послуги оренди офісних та торгових приміщень та витрат зі сплати відсотків за користування кредитами до складу витрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпунктом 138.10.5 пунктом 138.10 статті 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно пункту 141.1 статті 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності, витратами, пов'язаними з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Всі надані позивачем документи підписані та скріплені печатками сторін, мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавства України.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев