Рішення

від 20.06.2014 по справі 522/30455/13-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/3518/14

Справа №2/ 522/30455/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2014 р. м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Герасименко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

23.09.2013р. позивач звернувся до Суворівського районного суду м.Одеси з позовом до Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, моральної шкоди.

06.12.2013р. зазначена справа надійшла до Приморського районного суду м.Одеси відповідно до ухвали суду від 12.11.2013р. за підсудністю.

Згодом 24.04.2014р. та 20.06.2014р. позивач уточнив позовні вимоги у зв'язку зі зміною ним сум стягнення та просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку у сумі 6400,68 грн., за затримку видачі трудової книжки-678,86 грн., та моральну шкоду у розмірі 17539,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював в Одеському державному обласному навчально-курсового комбінаті з 01.02.2008р. по 12.04.2013р. викладачем автосправи. 12.04.2013р. він звільнений з посади за особистою заявою, проте отримав трудову книжку лише 26 квітня 2013р. Окрім того він не перебував у відпустці за 2009-2010рр. 2010-2011р.р. та не використав відпустку 20 днів у 2013р. так як його відізвали з відпустки на прохання керівництва.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представники відповідача в судове засідання не з'явилась, про час і місце судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

В минулих судових засіданнях позовні вимоги не визнана та просила відмовити у позові та застосувати строки позовної давності. При цьому зазначила, що позивачу при звільнені пропонували отримувати в той же день трудову книжку. Проте він за нею не з'явився, на телефонні дзвінки відповідав що йому її забере трохи пізніше, так як планує поїхати в інше місто, у зв'язку з чим вони вимушені були направляти на його адресу відповідні листі , навіть направлялась комісія за його адресою для вручення книжки, однак за місцем реєстрації він не проживав., тому був складений Акт про неможливість віддати трудову книжку. Також позивач вводить суду в оману щодо його тверджень, що він за 5 років не був у відпустці, так як він не використав відпустку лише за 2009-2010р.р. та 2010-2011р.р. При цьому представник також не заперечував того, що позивач неповністю використав свою відпустку в 2013р. На запитання головуючого представник відповідача пояснила, що компенсація позивачу за невикористану відпустку за період роботи 2009-2010р.р. та 2010-2011р. не була виплачена у зв'язку з тяжким фінансовим становищем на комбінаті. Також вона зазначила про недоведеність позивачем спричинення йому моральної шкоди.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає часткову задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в Одеському державному обласному навчально-курсовому комбінаті з 01.02.2008р. на посаді викладача автосправи. Що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5).

Згідно наказу №23-ВК від 12.04.2013р. він був звільнений за власним бажанням по ст.38 КЗпП України (а.с.4,77).в наказі також зазначено про проведення з ним остаточного розрахунку та виплату компенсації за невикористану відпустку у кількості 66 календарних днів з 06.02.2012р. по день звільнення., за виключенням відпустки за період з 06.02.2009-05.02.2010р. у кількості 56 к.днів, з 06.02.2010р-05.02.2011р.р.-56 к. днів (178-112=66 к.днів).

Проте як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував у відпустці згідно поданих ним же заяв за період роботи в 2007-2008р.р., 2008-2009р.р., з 06.02.2011-по 05.02.2012рр.., що підтверджується відповідними наказами №47-вк від 29.07.2009р. (а.с.41), №63-вк від 31.08.2009р. (а.с.43), №4-вк від 01.01.13р. (а.с.44). Згідно наказу №4-вк від 01.01.13р. про надання відпустки позивачу вбачається. що йому надана відпустка тривалістю на 56 календарних дня з 02 січня 2013р. по 27 лютого 2013р. Проте з пояснень сторін по справі встановлено, що позивач з 07 лютого 2013р. вийшов на роботу у зв'язку з виробничою необхідністю і з довідки про кількість відпрацьованих учбових годин в лютому 2013р. (.а.с.97) вбачається, що ОСОБА_1 відпрацював у лютому 40 годин та отримав заробітну плату у розмірі 994,76 грн. - довідка від 08.04.13р. №01/105 (а.с.96).

При звільненні працівника виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей у відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" та ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Згідно довідки №01/80 від 29.05.2014р. вбачається. що в лютому 2013р. позивач отримав заробітну плату у розмірі 994,76 грн., в березні-945,02 грн., та середньоденна заробітна плата складає-48,49 грн. (а.с.96).

Таким чином суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 06.02.2009р.-05.02.2010р. у кількості 56 кал. днів, з 06.02.2010р-по 05.02.2011р. кількості 56 кал. днів, та 20 кал. днів за період з 2011-2012р.р. у розмірі 112+20=132 кал. дня* 48,49 грн.=6400, 68 грн.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок в строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно ч.4 ст.235 КЗпПУ У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з особової картки ОСОБА_1 (а.с.22) домашня адреса позивача : в/ч А-367, зміни щодо адреси не вносились. З копії паспорту позивача серія НОМЕР_1, виданого 29.02.2000р. вбачається, що він був зареєстрований в в/ч А-3671 з 09.03.1992р.(а.с.23-24) до 09.01.2009р., з 28.01.2009р. по 15.04.2010р. за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6-7), а з 11.12.2013р. зареєстрований за адресою АДРЕСА_3.

Згідно пояснень сторін вбачається що позивач не отримав трудову книжку в день свого звільнення, тобто 12.04.2013р., хоча з наказом про звільнення позивач був ознайомлений в той же день. Трудову книжку він отримав 26.04.2013р.

З пояснень позивача вбачається, що позивач фактично проживав з 2007р. за адресою АДРЕСА_2, проте він не подавав відповідачу відповідної заяви про зміну свого місцезнаходження, а лише тільки номер телефона.

Наказом Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату №146 від 16.04.2013р. була створена комісія для вручення трудової книжки звільненому працівнику ОСОБА_1 у складі голови комісіх-Горбункової Л.І., викладача Перегенчук М.Ф., диспетчера Творогової Т.В. (а.с.49).

Згідно Акта від 16.04.2013р. вказаної комісії вбачається. що трудова книжка ОСОБА_1 не вручена так як за місцем прописки вказаної в паспорті та особовій справі він там не проживає. (а.с.50).

Факт не проживання позивача за місцем вказаним в особовій справі також підтверджується поясненнями позивача.

Проте відповідно до вищезазначених норм законодавства в обов'язки відповідача входить обов'язкове вручення трудової книжки в день звільнення працівника, що не було виконано представниками відповідача. Таким чином суд вбачає порушення прав позивача у зв'язку з невчасним врученням йому трудової книжки протягом 14 діб.

З урахуванням середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 48,49 грн. стягненню з відповідача підлягає сума за 14 днів у розмірі 678,86 грн.

У ст. 237 1 КЗпП зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 17539 грн. посилаючись при цьому на протиправну поведінку відповідача, на хвилювання з приводу неотримання відповідних коштів за свою працю та трудової книжки та отриманням у зв'язку з цим душевних страждань .

Cуд керуючись зваженістю та розумністю, необхідністю здійснення додаткових зусиль для відновлення своїх прав вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах стягнення на користь позивача 500 грн. моральної шкоди, в іншій частині цієї вимоги необхідно відмовити.

На думку суду, розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути не більшим, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення.

При цьому суд не бере до уваги посилання представника відповідача про застосування строків позовної давності у зв'язку з їх необгрунтованістю, так як відповідно до ст.238 КЗпПУ при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком .

Рішенням Конституційного Суу, від 15.10.2013, № 8-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці""також встановлено, що В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, .

З урахуванням викладеного позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст. 3 , 4 , 10 , 11 , 15, 57-60 , 88, 209, 212 , 214 , 215 , 218, ЦПК України ; ст.15,16 ЦК України, ст.1, 12 ЗУ «Про оплату праці»; ст. 4,10, 13, 38, 47,48, 116, 117, 127, 232, 233, 238 КЗпП України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 6400, 68 грн., та середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 678,86 грн., та моральну шкоду у розмірі 500 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд міста Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Домусчі Л.В.

20.06.2014