Рішення

від 19.11.2014 по справі 522/30455/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/7636/14

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Гірняк Л.А., Процик М.В.,

за участю секретарів - Колмакова В.І., Стадніченка А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2014 року,

встановила:

У вересні 2013 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним уточненим у квітні 2014 р. позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь: 1) грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі - 5 448,20 грн.; 2) середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі - 791 грн.; 3) відшкодування моральної шкоди в сумі - 17 539 грн.

В позові ОСОБА_4 вказав, що 12.04.13 р. за наказом № 23-ВК його було звільнено з роботи за власним бажанням. Трудову книжку було отримано через 14 днів - 26.04.13р.. Під час звільнення йому не сплатили грошову компенсацію за невикористану відпустку, тривалість якої становить - 132 календарних дні, у сумі - 5 448,20 грн.. За затримку видачі трудової книжки підлягає стягненню середній заробіток у сумі - 791 грн..

Порушенням трудових прав йому завдано моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях та хвилюваннях, образі і приниженні честі та гідності, хвилюваннях через розлад в сім'ї, у зв'язку з нестачею грошей. Розмір відшкодування моральної шкоди становить - 17 539,20 грн., який визначений ним виходячи з базисного рівня моральної шкоди за методикою А.М. Ерделевського.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.14 р. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату (далі - Комбінат) на користь ОСОБА_4: 1) компенсацію за невикористану відпустку у розмірі - 6 400,68 грн.; 2) середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі - 678,86 грн.; 3) відшкодування моральної шкоди у розмірі - 500 грн.. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Комбінат в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнути тільки грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі - 2 573,63 грн.. Посилається на те, що рішення суду ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Стельмах А.П., представник комбінату, в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги, які викладені в апеляційній скарзі.

ОСОБА_4 рішення суду не оскаржив, письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав. В судове засідання не з'явився. Про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Причини неявки не повідомив, заяв та клопотань не надав.

Згідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином сповіщених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 303 ЦПК колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 16, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду в частині визначення суми грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення відшкодування моральної шкоди вищевказаним нормам матеріального та процесуального права не відповідає.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі - 6 400,68 грн., суд першої інстанції виходив з того, що тривалість невикористаної відпустки становить - 132 календарних дні, середньоденний заробіток за останні два місяці роботи становить - 48,49 грн.. Встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі - 500 грн., суд виходив з необхідності здійснення позивачем додаткових зусиль для відновлення своїх прав, керуючись при цьому зваженістю та розумністю (а. с. 118 - 121).

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки. Висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи, вимогам ст. 47 КЗпП України, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою КМ України від 08.02.95 р. № 100 (відносно стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки), ст. ст. 10, 11, 60, 179, 213, 214 ЦПК України.

Однак, ухвалене судом першої інстанції рішення в частині визначення розміру грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі - 6 400,00 грн. та відшкодування моральної шкоди вимогам ст. 237-1 КЗпП України, роз'ясненням, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, не відповідає. Погодитися з висновком суду в цій частині не можна. Цього висновку суд дійшов з порушенням вищезазначених норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта щодо порушення судом ст. ст. 47, 74, 237-1 КЗпП України, ст. 6, 12 Закону України «Про відпустки» є обґрунтованими.

Встановлено, що позивач не використав щорічну відпустку за період роботи - з 06.02.09 р. по 05.02.10 р. тривалістю - 56 календ. днів та за період - з 06.02.10 р. по 05.02.11 р. тривалістю - 56 календ. днів. Згідно наказу № 4-вк від 04.01.13 р. (а. с. 154) позивачу було надано щорічну відпустку - з 02.01.13 р. по 27.02.13 р., йому було сплачено відпускні. Але 07.02.13 р. позивач став до роботи за наказом адміністрації комбінату про відкликання з відпустки. За 20 робочих днів (07.02.13 р. по 27.02.13 р.) позивачу виплачена заробітна плата. Таким чином, загальна тривалість невикористаної відпустки становить - 112 календарних днів, а не 132 календ. дні.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою КМ України від 08.02.95 р. № 100, середня заробітна плата для оплати грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться за 12 календарних місяців, а не за два останні місяця роботи, які врахував суд першої інстанції. Відповідно до наданого комбінатом розрахунку (а. с. 151 - 156) середньоденна заробітна плата позивача за 12 місяців, становить - 28,39 грн.. Розрахунок апеляційним судом перевірений, визнаний правильним. Свого варіанту розрахунку позивач не надав. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі - 3 179,68 грн.. Вказана сума, відповідно до роз'яснень, які містяться в ч. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших загальнообов'язкових платежів, які підлягають утриманню під час їх виплати.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживаннях у зв'язку з порушенням прав; у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків з оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. В позові необхідно вказувати, якими доказами підтверджується завдання моральної шкоди.

Таким чином, позивач повинен довести наявність обставин, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, належними та допустимими доказами (ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України), а не тільки констатувати завдання йому моральної шкоди. Однак, матеріали справи не містять підтверджуючих доказів щодо завдання моральної шкоди у вигляді моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, колегія приймає до уваги, що з 06.12.13 р. позивач був працевлаштований на іншому підприємстві (а. с. 92), а сплата середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки є відповідною сатисфакцією, у тому числі за хвилювання позивача. Таким чином, підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди відсутні, в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Доводи комбінату про стягнення з ОСОБА_4 судового збору не засновані на положеннях п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому є неспроможними.

Оскільки висновки суду першої інстанції щодо розміру грошової компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди зроблено з неправильним застосуванням вищезазначених норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи у частині визначення розміру грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. Необхідно в цій частині ухвалити нове рішення, яким: 1) стягнути з комбінату на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористану відпустку у сумі - 3 179,68 грн., визначену без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших загальнообов'язкових платежів, які підлягають утриманню під час їх виплати; 2) відмовити у задоволені позовних вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди. В решті рішення необхідно залишити без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила :

Апеляційну скаргу Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2014 року в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди - скасувати.

Стягнути з Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату на користь ОСОБА_4 (номер картки фізичної особи-платника податків - НОМЕР_1) грошову компенсацію за невикористану відпустку у сумі - 3 179 (три тисячі сто сімдесят дев'ять) грн. 68 коп., визначену без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших загальнообов'язкових платежів, які підлягають утриманню під час їх виплати.

У позові про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В решті рішення - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: Л. А. Гірняк

М. В. Процик