Постанова

від 17.06.2014 по справі 2а-12383/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2014 р. м. Київ К/9991/40245/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року

у справі № 2а-12383/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Ритейл 2»

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Ритейл 2» (далі - ТОВ «Буд-Ритейл 2»; позивач) до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Франківському районі м. Львова; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001031540/0 від 19 березня 2010 року. Визнано протиправними дії ДПІ у Франківському районі м. Львова щодо нарахування пені в розмірі 120,04 грн. Присуджено на користь ТОВ «Буд-Ритейл 2» судові витрати (державне мито) в розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Франківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) ТОВ «Буд-Ритейл 2» щодо повноти нарахування земельного податку у 2009 році, за результатами якої складено акт № 572/15-3/35756615 від 25 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001031540/0 від 19 березня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 6 947,87 грн. (6 617,02 грн. - основний платіж, 330,85 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення послугувало порушення товариством статей 2, 14 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII) внаслідок неправомірного нарахування земельного податку за земельну ділянку площею 1,7338 га кадастровий № 4610136900:09:002:0064, придбану для обслуговування торгового центру у м. Львові по вул. Княгині Ольги, 120, з 01 грудня 2009 року (з моменту проставляння Управлінням Держкомзему у м. Львові на державному акті відмітки про реєстрацію права власності на земельну ділянку), а не з 10 листопада 2009 року (з моменту укладання нотаріально-посвідченого договору та його відповідної реєстрації).

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій, посилаючись на пункт 4 Порядку здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2009 року № 439, дійшли висновку про те, що днем реєстрації права власності позивача на спірну земельну ділянку є 01 грудня 2009 року, а відтак саме з цього часу у нього виникло право власності на земельну ділянку, а також обов'язок нараховувати та сплачувати земельний податок до бюджету.

Проте, із вказаним висновком погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Статтею 5 Закону № 2535-XII визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Згідно із статтею 15 Закону № 2535-XII власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За змістом статті 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчуєтьсь цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що принцип економічної обґрунтованості справляння земельного податку як майнового податку полягає у покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати прибуток від використання землі. Тобто обов'язок із сплати земельного податку пов'язується саме з фактичним отриманням особою права власності або права користування земельною ділянкою та існує і за відсутності державної реєстрації відповідного права, що здійснюється за бажанням власника земельної ділянки та, відповідно до пункту 4 Порядку, залежить від дня подання ним територіальному органу Держкомзему за місцем знаходження земельної ділянки державного акта з відміткою нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку та цивільно-правового договору про відчуження земельної ділянки у разі набуття права власності на земельну ділянку за таким договором.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) передбачено, що у разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах «а» - «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

Відповідно до підпункту 16.1.1 пункту 16.1 статті 16 Закону № 2181-III після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Підпунктом «а» підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Закону № 2181-III визначено, що при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами нарахування пені розпочинається від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Закону.

Враховуючи те, що суму податкового зобов'язання, визначену податковим повідомленням-рішенням № 0001031540/0 від 19 березня 2010 року, у передбачений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III строк ТОВ «Буд-Ритейл 2» не сплачено та не оскаржено в указаний строк спірний акт індивідуальної дії в адміністративному або судовому порядку (позов до суду подано 04 червня 2010 року), дії податкового органу щодо нарахування пені узгоджуються з вищенаведеними положеннями Закону № 2181-III.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на зазначене, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.