Ухвала

від 26.06.2014 по справі 813/3374/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 12876/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Коцур В.К.,

представника позивача Наконечної С.І.,

представника відповідача Квасниця Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Діал-Маркет 2» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2013 року приватне підприємство «Діал-Маркет 2» (далі - Позивач, ПП «Діал-Маркет 2») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Сихівському районі), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.03.2013 року № 0000052240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 42 763 грн. 50 коп., у т.ч. 28 509 грн. за основним платежем та 14 254 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність та невідповідність нормам чинного законодавства висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 04.03.2013 р. № 272/22-40/36027493 про завищення суми податкового кредиту за звітний період у зв'язку із відсутністю поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків. Обґрунтовує правомірність формування підприємством податкового кредиту за наслідками господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Продтранссервіс» (далі - ТОВ «ВО «Продтранссервіс»). Зазначає, що вказаний контрагент на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований платником ПДВ та знаходився в Єдиному державному реєстрі. Стверджує, що сторони належним чином та в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, дійсність господарських операцій підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам до первинних документів, встановлених законодавством. Посилання відповідача на порушення підприємством вимог податкового законодавства є безпідставними, тому спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 року позов задоволено повністю.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Сихівському районі, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Як обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, вказав на неможливість підтвердження відомостей щодо ТОВ «ВО «Продтранссервіс» і, як наслідок, неможливість підтвердження реальності господарських операцій з цим контрагентом позивача. Позивачем до перевірки не представлено жодних первинних документів, які б підтверджували надання послуг з організації перевезення вантажів, експедиційних послуг, послуг поштового відправлення на поставку товарів від ТОВ «ВО «Продтранссервіс». Додатково представник апелянта зазначає, що транспортні засоби, якими начебто доставлявся товар по спірних угодах, зареєстрований на підприємство, яке не має відношення до взаємовідносин між позивачем та його контрагентами.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника Позивача, який просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП «Діал-Маркет 2», як суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа, зареєстрований Виконавчим комітетом Львівської міської ради 18.07.2008 року (код ЄДРПОУ 36027493) та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС з 21.07.2008 року.

ПП «Діал Маркет 2» є платником ПДВ відповідно виданого ДПІ у Сихівському районі м. Львова Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 29.07.2007 року № 100131065.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Діал-Маркет 2» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «ВО «Продтранссервіс» (ЄДРПОУ 24392571) за серпень 2012 року.

Результати перевірки оформлені актом від 04.03.2013 р. № 272/22-40/36027493.

Як вбачається з акту від 04.03.2013 р. № 272/22-40/36027493, податковим органом встановлено порушення ПП «Діал Маркет 2»:

- п.198.1, п.198.6, статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями) ПП «Діал-Маркет 2» завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті відсутності реальності здійснення господарських операцій на загальну суму 28 509 грн., в тому числі в серпні 2012 року на суму 26 897 грн. та жовтні 2012 року на суму 1 612 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 28 509 грн., в тому числі в серпні 2012 року на суму 26 897 грн. та жовтні 2012 року на суму 1 612 грн.

На підставі вказаного акту ДПІ у Сихівському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення - рішення від 25.03.2013 р. № 0000052240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 42 763 грн. 50 коп., у т.ч. 28 509 грн. за основним платежем та 14 254 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із висновками акту від 04.03.2013 р. № 272/22-40/36027493, ПП «Діал-Маркет 2» подало заперечення від 15.03.2013 р., за результатами розгляду якого податковим органом надіслано відповідь від 25.03.2013 року № 3201/10/22-40/123, якою висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу про неправомірність включення до складу податкового кредиту коштів по оплаті придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ВО «Продтранссервіс», витрати по яких здійснено без їх фактичного придбання у зв'язку з нікчемністю правочинів, укладених з вказаним контрагентом.

В основу таких висновків контролюючого органу покладено відомості акту перевірки Кременчуцької ОДПІ від 30.01.2013 р. № 92/225-12/24392571 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВО «Продтранссервіс» з питань правомірності проведених господарських відносин із платником податків ПП «Воз'єднання» за серпень 2012 року. Даний акт містить висновок податкового органу про безтоварність угод, укладених між ТОВ «ВО «Продтранссервіс» та ПП «Воз'єднання», а також про те, що господарські операції поставки товарів не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місце знаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, що свідчить про укладення угод вказаними суб'єктами господарювання без мети настання реальних наслідків, тобто такі угоди згідно ч.1 та ч.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215 та ст. 228 ЦК України носять фіктивний характер.

З урахуванням таких висновків Кременчуцької ОДПІ відповідач зробив аналогічний висновок про те, що угоди, укладені ПП «Діал-Маркет 2» з ТОВ «ВО «Продтранссервіс», є нікчемними.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як визначено в статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 стаття 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 стаття 201 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пункт 198.6 стаття 198 ПК України).

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Дотримання Позивачем вищенаведених норм підтверджується належним чином оформленими первинними та обліковими документами, до яких відносяться:

- договір купівлі-продажу від 01.08.2012 року № б/н на придбання вентиляційних рукавів виготовлених з поліхлорвінілу та поліуретану (а.с. 46-48);

- податкову накладну № 1084 від 01.08.2012 р. на загальну суму 9 669 грн. 00 коп., в т. ч . ПДВ 1 611 грн. 50 коп. (а.с.49);

- податкову накладну № 31087 від 31.08.2012 р. на загальну суму 161 382 грн. 19 коп., в т. ч . ПДВ 26 897 грн. 03 коп. (а.с. 50-51);

- видаткову накладну № РН від 31.08.2012 р. на загальну суму 161 382 грн. 19 коп., в т. ч . ПДВ 26 897 грн. 03 коп. (а.с.52-53);

- видаткову накладну № РН-1084 від 01.08.2012 р. на загальну суму 9 669 грн. 00 коп., в т. ч . ПДВ 1 611 грн. 50 коп. (а.с. 54);

- оборотно-сальдову відомість по рахунку: 631 за серпень 2012 року (а.с. 55-57);

- оборотно-сальдову відомість по рахунку: 331 за серпень 2012 року (а.с. 58);

- оборотно-сальдову відомість по рахунку: 28 за серпень 2012 року (а.с. 59).

Окрім вказаного, Відповідачем не спростовані доводи Позивача, згідно яких поставка товару здійснювалась автотранспортом постачальника (ТОВ «ВО «Продтранссервіс»), що підтверджується товарно-транспортними накладними № 1084 від 01.08.2012 року та № 31087 від 31.08.2-12 року (а.с. 150-151). Згідно договору суборенди № 22.17 від 01.04.2011 року ТОВ «Енергія Альфа» передано у строкове користування ТОВ «Діал-Маркет 2» кімнату № 413 площею 20,5 мІ, за адресою вул. П.Мирного 24 у м. Львові та складське приміщення за цією ж адресою (а.с. 152-154). Придбаний товар позивачем було прийнято у ТОВ «ВО «Продтранссервіс» та розміщено в орендованих складських приміщеннях, що підтверджується актами приймання-передачі товару на складі (а.с. 155-156). Придбаний товар зберігався на цьому складі, звідки в подальшому здійснювалась його реалізація за цінами, вищими від придбаних. ТОВ «Діал-Маркет 2» частково розрахувалось за придбані ТМЦ на підтвердження чого надало платіжні доручення від 18.10.2012 року № 624, від 26.09.2012 року № 590,від 10.10.2012 року № 608, від 12.10.2012 року № 613 (а.с. 157-160).

Що стосується повної оплати за придбаний товар, позивач пояснив, що згідно договору про відступлення права вимоги від 01.02.2013 року ТОВ «ВО «Продтранссервіс» уступило право вимоги за придбаний товар ПП «БК» Аструм, відтак подальшу оплату за придбані ТМЦ позивач здійснює саме цьому підприємству.

Аналіз придбаного ТОВ «Діал-Маркет 2» у ТОВ «ВО «Продтранссервіс» товару свідчить, що він відповідає тим видам діяльності, яку здійснює позивач. Частину придбаного у ТОВ «ВО «Продтранссервіс» позивачем реалізовано, на підтвердження чого надано суду відповідні податкові та видаткові накладні (а.с. 174-208). Крім цього, позивачем надано суду відомості складського обліку, з яких станом на 28.09.2012 року вбачається залишок придбаних у ТОВ «ВО «Продтранссервіс» товарів, які на кінець вересня 2012 року не реалізовані (а.с. 172-173).

Щодо доводів Відповідача про порушення податкового законодавства контрагентами Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами. Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апелянта про сумніви в реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ВО «Продтранссервіс» через належність транспортних засобів, якими постачались товарні засоби по угодах між цими підприємствами іншій особі - ТОВ «Транспортна компанія «САТ» - також не ґрунтуються на матерілах справи.

Так, із листа, направленого ТОВ «Транспортна компанія «САТ» вбачається, що за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року дана компанія здійснювала перевезення вантажів, відправником яких був позивач. Дана інформація, надана апелянтом, не стосується даної справи, оскільки не містить відомостей про транспортування вантажу від контрагента до позивача. Доставка товару здійснювалася силами контрагента позивача. Позивач не здійснював оплату за транспортні послуги та не брав участі у транспортуванні товару. Надані суду товарно-транспортні накладні - це документи, які лише підтверджують ведення позивачем активної господарської діяльності, адже позивач за допомогою даної транспортної компанії здійснював доставку окремих товарів, реалізацією яких власне і займається.

Апелянтом не надано суду інформації про те, які взаємовідносини були між безпосереднім контрагентом позивача (ТОВ «ВО «Продтранссервіс») і ТОВ «Транспортна компанія «САТ», транспортом якої був доставлений до позивача товар, придбаний у ТОВ «ВО «Продтранссервіс».

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 813/3374/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 26.06.2014 року