Рішення

від 10.06.2014 по справі 480/460/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №480/460/13-ц 10.06.2014 10.06.2014 10.06.2014

Провадження №22-ц/784/1700/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у першій інстанції Карікова Л.В.

Категорія 23 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 червня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю: позивачки - ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,

представника відповідача - Розніна В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

приватного підприємства Фірма «Інтер-В»

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2014 року

за позовом

ОСОБА_3 до приватного підприємства Фірма « Інтер-В»

( далі - ППФ «Інтер-В» ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПП Фірма «Інтер-В» про повернення земельної ділянки.

У позові позивачка посилалася на те , що вона є власником земельної ділянки площею 13.47 га, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільсько- господарського виробництва.

У грудні 2012 року їй стало відомо, що належною їй земельною ділянкою користується ПП Фірма «Інтер-В» на підставі договору оренди та акту приймання - передачі земельної ділянки від 01 січня 2007 року.

Між тим, вищевказані документи вона не підписувала, належну їй земельну ділянку в користування відповідачеві не передавала, орендну плату ніколи не отримувала.

Посилаючись на вищевикладене та уточнивши свої позовні вимоги, позивачка остаточно просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та акт приймання передачі земельної ділянки та зобов'язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2014 року позов задоволено.

Постановлено визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 01 січня 2007 року між ОСОБА_3 та приватним підприємством Фірма « Інтер-В», зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 26 березня 2007 року за реєстровим номером 040701800009, кадастровий номер земельної ділянки 4824281200:01:000:0254 та повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 13.47 га, розташовану в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району

Миколаївської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 14 січня 2003 року Миколаївською районною державною адміністрацією. З ППФірма «Інтер-В» на користь ОСОБА_3 стягнуто 1138 грн.88 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, позивачку та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 062619, виданого Миколаївською районною державною адміністрацією 14 січня 2003 року, ОСОБА_3 належить земельна ділянка загальною площею 13,47 га, кадастровий № 4824281200:01:000:0254 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

01 січня 2007 року між ПП Фірма «Інтер-В» (орендарем) та ОСОБА_3 підписано договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки площею 13,47 га строком на 10 років.

Цього ж дня підписано акт приймання -передачі земельної ділянки.

26 березня 2007 року договір зареєстрований у Миколаївському районному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» за реєстровим № 040701800009.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про оренду землі» ( яка діяла на час укладення договору), договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч.1 ст. 210 , ч.3 ст. 640 ЦК України , ч. 2 ст. 125 ЗК України є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, він є укладеним, а отже - оспорюваним.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положенням ч.1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

За змістом ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачка посилалася на те, що вона не підписувала договір оренди земельної ділянки з відповідачем.

Суд першої інстанції, оцінюючи надані сторонами докази в їх совокупності та обставини укладення договору, вважав за можливе задовольнити позовні вимоги позивачки та визнати даний договір оренди земельної ділянки недійсним, повернувши земельну ділянку позивачці.

Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою цієї норми передбачено, що для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Як вбачається із роз'яснень, викладених в абзаці 2 п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , що за змісом абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо ( ч. 2 ст. 937 , ч. 3 ст. 949 ЦК України ).

Питання належності та допустимості доказів врегульовано ст. ст. 57 - 59 ЦПК України .

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу .

Стаття 212 ЦПК України зазначає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Разом із тим доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України .

На порушення вказаних вимог процесуального закону належних та допустимих доказів того, що позивачка не підписувала оскаржуваний договір не надано.

Так, за її клопотанням по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком №589 судової почеркознавчої експертизи проведеної Науково-дослідницьким експертно-криміналістичним центром УМВС України Миколаївської області 17 липня 2013 року при порівнянні підписів у графах «Орендодавець» договору оренди землі та акті приймання-передачі від 01 січня 2007 року з вільними зразками підпису та почерку ОСОБА_3, виявлено як збіги за загальними та окремими ознаками, так і розбіжності за загальними та окремими ознаками. Між тим, виявлені співпадаючі ознаки, при наявності розбіжностей, не можуть бути покладені в основу позитивного категоричного чи вірогідного висновку. А відсутність однозначної оцінки розбіжностей не дозволяє вирішити питання про виконавця ані в категоричній, ані у вірогідній формі.

За таких обставин встановити, чи виконаний досліджуваний підпис у графі «Орендодавець» договору оренди землі, укладеного між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ППФ «Інтер-В» 01 січня 2007 року та у графі «Орендодавець» акту приймання-передачі земельних ділянок, ОСОБА_3, або іншою особою, не виявилось можливим ( а.с. 53-63).

Отже, даний висновок не може бути прийнятий як доказ на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, з огляду на те, що вказаним висновком не можливо в категоричній формі встановити ким саме виконано досліджувальний підпис у договорі оренди земельної ділянки позивачкою, чи іншою особою .

А інших належних та допустимих доказів ОСОБА_3 суду не надано.

Так, свідчення свідка ОСОБА_6 не можуть бути взяті до уваги, оскільки по-перше, вона є рідною сестрою позивачки, а тому є зацікавленою особою, а по-друге, надані нею пояснення у судовому засіданні є лише припущенням того, за яких обставин та хто взагалі міг би підписати даний договір.

Посилання в суді апеляційної інстанції представника позивачки на те, що договір підписував батько позивачки ОСОБА_7, оскільки питання щодо оренди вирішувалися ним особисто, жодним належним доказом не підтверджується.

А її доводи про те, що за весь час дії договору позивачка не отримувала орендної плати не є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, а свідчить про неналежне невиконання відповідачем умов договору оренди, ст. 25 Закону України «Про оренду землі» та має інші правові наслідки.

За змістом ст. ст. 10 та 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З врахуванням викладених вимог процесуального закону та встановлених по справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що всупереч вимог ст. ст. 58 , 59 , ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачка не надала на підтвердження своїх доводів щодо порушення відповідачем її прав належних та переконливих доказів, а тому у задоволені позову ОСОБА_3 слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

За такого, рішення суду в силу п. 2,3 ч.1 ст.309 ЦПК України, слід скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПП Фірма «Інтер-В» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та її повернення слід відмовити.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , у справах про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків недійсності сплачується судовий збір відповідно до п.10 ч.1 ст.80 ЦПК України за загальною сумою всіх вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 229 грн.40 коп., тоді як з врахуванням положень ст.80 ЦПК України вона повинна була сплатити 1174 грн.81 коп. ( 114 грн.70 коп. за вимогу немайного характеру та 1060 грн.11 коп. за вимогу майнового характеру).

За такого, в силу ст. 88 ЦПК України з позивачки на користь держави належить стягнути недоплачений нею при зверненні до суду судовий збір у розмірі 945 грн.41 коп.( 1174 грн.81 коп.- 229 грн.40 коп.)

Керуючись ст. ст. 303 , 307 , 309 , 316 ЦПК України , колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства Фірма «Інтер-В» - задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2014 року - скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного підприємства Фірма « Інтер-В» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 945 (дев'ятсот сорок п'ять) грн. 41 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: