Постанова
від 01.07.2014 по справі 910/1672/14
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2014 р. справа№ 910/1672/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Усіченко І. Г.;

відповідача - Власенко Г. А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2014 р.

у справі № 910/1672/14 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс"

про стягнення 57478,99 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 43-13С від 15.08.2013 р. у загальному розмірі 57478,99 грн, у тому числі: 55432,00 грн - основного боргу, 1483,02 грн - пені, 342,24 грн - 3% річних та 221,73 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.02.2014 р. порушено провадження у справі № 910/1672/14.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.05.2014 р. у справі № 910/1672/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 12.05.2014 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати частково та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення 55432,00 грн - основного боргу, 1243,80 грн - пені, 287,30 грн - 3% річних та 205,54 грн - інфляційних втрат, тобто, фактично зменшити суму штрафних та фінансових санкцій.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник звертає увагу колегії суддів на виписку по рахунку від 02.10.2013 р., подану до суду першої інстанції, якою, на його думку, підтверджується оплата за поставлений товар згідно видаткових накладних № 555 від 27.09.2013 р., № 556 від 28.09.2013 р. та № 557 від 29.09.2013 р., а також рахунку на оплату № 311 від 01.10.2013 р. на суму 124992,00 грн.

Крім того, одним з доводів апелянта є те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було проігноровано п. 3.3 укладеного договору стосовно здійснення розрахунку покупця за фактично одержану партію товару на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних та рахунків постачальника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/1672/14, а розгляд справи призначено на 24.06.2014 р.

В судовому засіданні 24.06.2014 р. оголошено перерву до 01.07.2014 р.

В поданих до суду запереченнях позивач просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" відхилити з підстав її необґрунтованості.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

15.08.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" (постачальник) було укладено договір поставки № 43-13С, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобовґязався передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар (щебінь), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати якого визначені сторонами у заявках, які є додатками до цього договору і становлять його невід`ємну частину.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в заявках до договору.

Згідно з положеннями п. п. 2.2, 3.1 та 3.2 договору загальна вартість договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма заявками до даного договору; розрахунки за кожну партію товару, в тому числі відшкодування транспортних витрат постачальника (у разі поставки товару транспортом постачальника) здійснюються в безготівковому порядку протягом 2-х банківських днів з дати фактичного отримання покупцем товару на підставі відповідної двосторонньо погодженої заявки, якщо інше не передбачено заявками до договору; оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку.

Також, у п. 6.3 договору встановлена відповідальність покупця: у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої у строк партії товару за кожний день прострочення.

Строк дії вказаного договору встановлено до 31.12.2013 р. (п. 8.1).

Відповідно до умов укладеного договору поставки сторонами були підписані наступні заявки на придбання товару: № 2 від 02.09.2013 р. на суму 336000,00 грн зі строком поставки до 30.09.2013 р. та умовами оплати "100% передплата", № 3 від 25.09.2013 р. на суму 55080,00 грн зі строком поставки до 30.09.2013 р. та умовами оплати "відстрочка платежу", № 4 від 25.09.2013 р. на суму 129600,00 грн зі строком поставки до 15.10.2013 р. та умовами оплати "100% передплата". Таким чином, відповідачем було замовлено у позивача товар за усіма переліченими заявками на суму 520680,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявкою № 3 від 25.09.2013 р. були здійснені поставки товару відповідно до видаткових накладних № 555 від 27.09.2013 р. на суму 10692,00 грн, № 556 від 28.09.2013 р. на суму 25272,00 грн та № 557 від 29.09.2013 р. на суму 19116,00 грн (разом - 55080,00 грн), а за заявкою № 4 від 25.09.2013 р. - за накладною № 581 від 11.10.2013 р. на суму 7200,00 грн. Вказані накладні підписані без будь-яких зауважень представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 62280,00 грн за переліченими вище накладними.

Однак, в порушення умов укладеного договору товар покупцем оплачено не було, у зв`язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 55432,00 грн. Також, слід зазначити, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" у своїх поясненнях зазначало, що за накладною № 581 від 11.10.2013 р. на суму 7200,00 грн відповідач здійснив розрахунок за товар, однак не в повному обсязі. Тому, позивачем за вказаною накладною було заявлено до стягнення 352,00 грн. Відтак, загальна сума основної заборгованості відповідача складається з: 55080,00 грн - за накладними № № 555, 556 та 557, а також 352,00 грн - за накладною № 581.

Претензіями № 192-13 від 04.11.2013 р. та № 207/13 від 11.11.2013 р., які були отримані відповідачем 08.11.2013 р. та 18.11.2013 р. відповідно, позивач вимагав сплатити заборгованість за поставлений та неоплачений товар. Проте, будь-якої відповіді на вказані претензії Товариство з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" не надало, тим більше, заборгованості не сплатило.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 43-13С від 15.08.2013 р. є документально підтвердженою та такою, що грунтується на вказаних вище нормах законодавства, і станом на момент подання позову становить 55432,00 грн. Належних доказів сплати суми основного боргу за поставлений товар Товариством з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" суду не надано.

Як зазначалося вище, в апеляційній скарзі відповідач звертає увагу колегії суддів на виписку по рахунку від 02.10.2013 р., подану до суду першої інстанції, якою, ніби-то, підтверджується оплата за поставлений товар згідно видаткових накладних № 555 від 27.09.2013 р., № 556 від 28.09.2013 р. та № 557 від 29.09.2013 р., а також рахунку на оплату № 311 від 01.10.2013 р. на суму 124992,00 грн.

З приводу зазначеного колегія суддів наголошує, що вказана виписка не є належним доказом, який би підтверджував оплату саме конкретно визначених накладних, оскільки містить посилання лише на договір та рахунок, з чого не можна чітко зрозуміти, які саме поставки товару були оплачені. В даній ситуації єдиним допустимим письмовим доказом може бути лише платіжне доручення або ж квитанція на сплату коштів, де в графі "призначення платежу" повинно бути чітке посилання на конкретні накладні. Однак, такі фінансові документи в матеріалах справи відсутні.

Крім того, одним з доводів апелянта є те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було проігноровано п. 3.3 укладеного договору стосовно здійснення розрахунку покупця за фактично одержану партію товару на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних та рахунків постачальника.

Слід зазначити, що відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Отже, навіть беручи до уваги п. 3.3 договору поставки, основоположним доказом існування обов`язку покупця оплатити поставлений товар є саме належним чином оформлені видаткові накладні, які, до речі, підписані відповідачем без будь-яких зауважень.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов укладеного договору, а також положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України Господарським судом м. Києва правомірно задоволено вимогу позивача стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" основного боргу в розмірі 55432,00 грн.

Також, за прострочення оплати поставленого товару позивачем з посиланням на ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення 342,24 грн 3% річних та 221,73 грн інфляційних втрат, а з посиланням на п. 6.3 договору поставки № 43-13С від 15.08.2013 р. - 1483,02 грн пені.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем всупереч умов п. 3.1 договору поставки не було оплачено у визначений строк (протягом 2-х банківських днів з дати фактичного отримання покупцем товару) поставлений товар за договором згідно видаткових накладних № 555 від 27.09.2013 р. на суму 10692,00 грн, № 556 від 28.09.2013 р. на суму 25272,00 грн, № 557 від 29.09.2013 р. на суму 19116,00 грн та № 581 від 11.10.2013 р. на суму 7200,00 грн (заявлено 352,00 грн), у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 55432,00 грн, зі сплати якої Товариством з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" допущено прострочення, що згідно вимог чинного законодавства України є підставою для стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Згідно розрахунків позивача за видатковою накладною № 555 від 27.09.2013 р. на суму 10692,00 грн розмір пені складає 289,42 грн, розмір інфляційних втрат складає 42,77 грн, розмір 3% річних складає 66,79 грн; за видатковою накладною № 556 від 28.09.2013 р. на суму 25272,00 грн розмір пені складає 675,07 грн, розмір інфляційних втрат складає 101,09 грн, розмір 3% річних складає 155,79 грн; за видатковою накладною № 557 від 29.09.2013 р. на суму 19116,00 грн розмір пені складає 510,63 грн, розмір інфляційних втрат складає 76,46 грн, розмір 3% річних складає 117,84 грн; за видатковою накладною № 581 від 11.10.2013 р. на суму 7200,00 грн (заборгованість за даними позивача складає 352,00 грн) розмір пені складає 7,90 грн, розмір інфляційних втрат складає 1,41 грн, розмір 3% річних складає 1,82 грн.

Вказані розрахунки перевірені судом апеляційної інстанції та відповідають обставинам справи, умовам укладеного правочину та нормам законодавства.

З огляду на викладене, Господарський суд м. Києва дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором поставки № 43-13С від 15.08.2013 р. у загальному розмірі 57478,99 грн, у тому числі: 55432,00 грн - основного боргу, 1483,02 грн - пені, 342,24 грн - 3% річних та 221,73 грн - інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог було правильно застосовано норми законодавства та достовірно досліджено наявні обставини справи у їх сукупності.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю Ей Трейдінг Компані" належними та допустимими доказами доведено факт існування заборгованості за спірним договором, що в свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" не спростовано.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2014 р.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєра Макс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2014 р. у справі № 910/1672/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/1672/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення01.07.2014
Оприлюднено03.07.2014
Номер документу39562647
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/1672/14

Постанова від 01.07.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Ухвала від 12.06.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Рішення від 12.05.2014

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні