Постанова

від 19.06.2014 по справі 805/5240/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 р. Справа №805/5240/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14:55

Донецький окружний адміністративний суд в складі судді Хохленкова О.В. за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Виробничо - технологічного зв'язку «Укрвуглетелеком» до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про визнання припису № 05-01-070/0007-0004 від 25.02.2014 року недійсним, -

за участю:

представника позивача: Малишевій Л.О.

представника відповідача: Насоновій Р.А., -

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Виробничо - технологічного зв'язку «Укрвуглетелеком» (далі позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про визнання припису № 05-01-070/0007-0004 від 25.02.2014 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.02.2014 року посадовою особою Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області була проведена позапланова перевірка додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За результатами перевірки було складено акт № 05-01-070/0007 в якому були встановлені порушення вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,7,11,14 Закону України «Про оплату праці».

25.02.2014 року на підставі вищезазначеного акту відповідачем було складено припис № 05-01-070/0007-0004 згідно з вимогами якого позивач має встановити оклади працівникам підприємства відповідно до вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,7,11,14 Закону України «Про оплату праці».

З висновками зробленими відповідачем в акті перевірки, який в свою чергу став підставою для внесення оскаржуваного припису, позивач не згоден.

Вважає, що він застосував до окладів працівникам підприємства коефіцієнти, встановлені галузевою угодою між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільної галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року.

Окрім того, згідно з Листом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.04.2008 року № 435/13/84-08 для підприємств, які при укладенні угоди не були представлені уповноваженими представниками зі сторони власника і сторони профспілки, умови і розмір заробітної плати встановлюються з дотриманням мінімальних гарантій, встановлених законодавством України, зокрема розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, на його думку, норми регіональної та галузевої угоди для підприємства не є обов'язковими, якщо при укладенні угоди воно не було представлено уповноваженими представниками зі сторони власника і сторони профспілки

З цих підстав просить позов задовольнити, та припис в частині вимоги у встановленні посадових окладів працівників підприємства відповідно до вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,11,14 ЗУ «Про оплату праці» визнати недійсним.

Представник відповідача в судове засідання з'явився. Проти позову заперечував та надав суду письмові заперечення в яких вказав, що норми ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,11,14 ЗУ «Про оплату праці», на які він посилається в оскаржуваному приписі, мають імперативний характер, тобто є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами організації оплати праці на території України.

Також, деякі з них викладені бланкетним способом та мають посилання на Генеральну, територіальну та галузеві угоди щодо норм оплати праці.

В акті перевірки були враховані вимоги Регіональної угоди між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців на 2011-2012 роки, яка продовжує свою дію на 2013 та на 2014 роки, та згідно з якої визнано мінімальними гарантіями в оплаті праці тарифну ставку робітника 1 розряду не нижче 120% мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України з урахуванням регіонального коефіцієнта 1,15, який враховує перевищення прожиткового мінімуму в Донецькій області над встановленим законодавством.

Тому, вважає, що при винесенні оскаржуваного припису він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

З цих підстав в позові просив відмовити.

Заслухавши думку представника позивача, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач - публічне акціонерне товариство «Виробничо - технологічного зв'язку «Укрвуглетелеком» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 00179559.

Відповідач - Територіальна державна інспекція праці у Донецькій області є юридичною особою, код ЄДРПОУ 38033933 та суб'єктом владних повноважень.

Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», Генеральною, територіальною та галузевою угодами щодо норм оплати праці.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386/2011, Державна інспекція України з питань праці (далі - Держпраці України) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі -роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.

Держпраці України для виконання покладених на неї завдань, поміж іншого, має право здійснювати безперешкодно перевірки у виробничих, службових та адміністративних приміщеннях роботодавців, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також перевірки робочих місць працівників, розташованих поза цими приміщеннями, з метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, ознайомлюватися під час проведення перевірок з інформацією, документами і матеріалами та одержувати від роботодавців, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, необхідні для виконання повноважень Держпраці України копії або витяги з документів, ведення яких передбачено законодавством про працю (у тому числі з питань, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Положення) та законодавством про зайнятість; видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

25.02.2014 року посадовими особами Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області була проведена позапланова перевірка в публічному акціонерному товаристві «Виробничо - технологічного зв'язку «Укрвуглетелеком» на предмет додержання вимог законодавства про оплату праці.

За результатами перевірки був складений акт № 05-01-070/0007 в якому були встановлені порушення вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,7,11,14 Закону України «Про оплату праці» зі сторони позивача (а.с.4-13).

25.02.2014 року відповідачем був складений припис № 05-01-070/0007-0004 згідно з вимогами п.1 якого позивач має встановити оклади працівникам підприємства відповідно до вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,7,11,14 Закону України «Про оплату праці», п.2 та п.3 вимагають сплатити заробітну плату працівникам підприємства за час тимчасової непрацездатності та за листопад - грудень 2013 року, та в строк до 25.03.2014 року письмово інформувати про виконання його вимог (а.с.14-15).

Листом від 25.03.2014 року № 38/01-134 позивач повідомив відповідача про виконання пунктів 2 та 3 припису про сплату заробітну плату працівникам підприємства за час тимчасової непрацездатності та за листопад - грудень 2013 року (а.с.16)

Листом від 25.03.2014 року № 38/01-134а позивач надав відповідачу пояснення щодо не можливості виконання п.1 припису щодо встановлення окладів працівникам підприємства відповідно до вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,7,11,14 Закону України «Про оплату праці» тому, що оплату праці на підприємстві здійснюється відповідно до колективного договору з урахуванням галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільної галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року (а.с.17).

Отже, якщо п.2 та п.3 оскаржуваного припису позивачем були виконані, то він оскаржує пункт 1 припису в частині вимоги у встановленні посадових окладів працівників підприємства відповідно до вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,11,14 ЗУ «Про оплату праці».

Прийнятий відповідачем припис є правовим актом індивідуальної дії, правомірність винесення якого здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності викладеного у пункті 1 частини 1 статті 9 КАС України.

Спірною обставиною у справі є обґрунтованість прийняття відповідачем припису в частині вимоги у встановленні посадових окладів працівників підприємства відповідно до вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,11,14 ЗУ «Про оплату праці».

Стосовно цього суд зазначає наступне.

Відповідно до статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оплату праці", основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про оплату праці", основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями (частина 2 статті 12 Закону України "Про оплату праці").

Згідно частини 1 статті 97 Кодексу законів про працю України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (частина 2 статті 97 Кодексу законів про працю України).

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина 3 статті 97 Кодексу законів про працю України).

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (частина 4 статті 97 Кодексу законів про працю України).

Згідно наданих пояснень представниками позивача у судовому засіданні судом встановлено, що підставою для позовних вимог які висуває позивач, було посилання на Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 04.04.2008 року № 435/13/84-08, згідно з яким для підприємств, які при укладенні угоди не були представлені уповноваженими представниками зі сторони власника і сторони профспілки, умови і розмір заробітної плати встановлюються з дотриманням мінімальних гарантій, встановлених законодавством України, зокрема розміру мінімальної заробітної плати.

Суд з цього приводу зазначає, що в Листі Міністерства праці та соціальної політики України від 04.04.2008 року № 435/13/84-08, на який посилається позивач, мова йде про укладення тільки Генеральної угоди. Про Регіональну та галузеві угоди в цьому Листі не має ніяких роз'яснень.

Окрім цього, вищевказаний Лист не є нормативно - правовим актом, та не може братися судом до уваги при вирішенні справи, відповідно до вимог ст..9 КАС України.

Натомість, в ході розгляду справи судом встановлено, що між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців на 2011-2012 роки укладена Регіональна угода, термін дії якої подовжено на 2013 та на 2014 роки.

Зазначеною Регіональною угодою, з урахуванням норм та положень Генеральної угоди, визнано мінімальними гарантіями в оплаті праці тарифну ставку робітника І розряду (як основу формування тарифної сітки) не нижче 120% мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України, з урахуванням регіонального коефіцієнта 1,15, який враховує перевищення прожиткового мінімуму в Донецькій області над встановленим законодавством (крім бюджетної сфери), а місячна тарифна ставка (оклад) некваліфікованих працівників, не може бути нижче за розмір мінімальної заробітної плати, так само встановленої законодавством України, з урахуванням регіонального коефіцієнта 1,15, який враховує перевищення прожиткового мінімуму в Донецькій області над встановленим законодавством (крім бюджетної сфери) (пункт 2.1 розділу ІІ Регіональної угоди).

Водночас, згідно загальних положень (абзац четвертий) даної Регіональної угоди, сторони визнають угоду як нормативний акт соціального діалогу. Положення Угоди поширюється на підприємства, установи, організації, суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від форми власності. ЇЇ норми та положення є обов'язковими для виконання на території Донецької області і діють безпосередньо або шляхом включення в територіальні угоди та колективні договори.

Стосовно доводів позивача, що він не є стороною зазначеної угоди, підприємство її не підписувало та в подальшому до неї не приєднувалось, а тому не перебуває у сфері дії зазначеної угоди, суд зазначає наступне.

Як вже вказувалося судом вище, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (частина 2 статті 97 Кодексу законів про працю України).

Аналогічні положення стосовно організації оплати праці з урахуванням генеральної, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод також містяться у статті 5 Закону України "Про оплату праці".

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та приписи вищезазначеної Регіональної угоди, суд вважає, що умови даної Угоди, є обов'язковими для встановлення оплати праці на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, та не залежно від того, чи є дане підприємство, установа або організація стороною зазначеної угоди, або ж чи підписувало її або приєднувалося до неї.

Позивачем доказів того, що наведена вище Регіональна угода, яка укладена між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців, у судовому порядку визнана недійсною суду не надано, а судом такої обставини також не встановлено.

Також, суд звертає увагу на наступну об ставнику.

Як вбачається з пункту 1 оскаржуваного припису він вимагає від керівника підприємства привести посадові оклади працівників підприємства відповідно до вимог ст..ст.96,97 КЗпП України та ст..ст.5,11,14 ЗУ «Про оплату праці».

В самому приписі не йдеться про виконання керівником підприємства вимог Регіональної чи галузевої угоди, а йдеться про виконання вимог закону.

А вже в самому законі закладені вимоги до застосування Регіональних чи галузевих угод.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що Територіальною державною інспекцією з питань праці у Донецькій області доведено правомірність пункту 1 припису № 05-01-070/0007-0004 від 25.02.2014 року.

Таким чином, позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Виробничо - технологічного зв'язку «Укрвуглетелеком» до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про визнання припису № 05-01-070/0007-0004 від 25.02.2014 року недійсним є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно із вимогами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.

Відповідно до ст..3 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Оскільки позивач при під час подання позову сплатив 10% відсотків розміру ставки судового збору в сумі 182,70 грн., то з нього підлягає стягненню решта суми судового збору в розмірі 1644,30 грн. (1827 - 182,70 = 1644,30).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.8-11, 94, 112, 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У позові публічного акціонерного товариства «Виробничо - технологічного зв'язку «Укрвуглетелеком» до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про визнання припису № 05-01-070/0007-0004 від 25.02.2014 року недійсним, відмовити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Виробничо - технологічного зв'язку «Укрвуглетелеком» на користь Державного бюджету України суми судового збору в розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) гривні 30 копійок.

Постанова прийнята в нарадчій кімнаті та її вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні в присутності представників сторін 19 червня 2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову Донецького окружного адміністративного суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 24 червня 2014 року.

Суддя Хохленков О.В.