Рішення

від 26.06.2014 по справі 914/1544/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2014 р. Справа № 914/1544/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.

при секретарі Куцик І.М.

розглянув матеріали справи за позовною заявою : Приватного підприємства "Медико", м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр - Східниця", смт.Східниця, Львівська область

про стягнення 100 073,09 грн. заборгованості

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - представник

від відповідача: Рупінський О.Б. - представник

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: Позов заявлено Приватним підприємством "Медико" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр - Східниця" про стягнення 100 073,09 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 30.04.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 19.05.2014 р.

У судовому засіданні 19.05.2014 р., відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 27.05.2014 р.

Ухвалою суду від 27.05.2014 р. заяву позивача про уточнення позовних вимог та заяву про відшкодування судових витрат прийнято до розгляду, розгляд справи відкладено на 26.06.2014 р.

26.06.2014 р. представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог, поясненнях, наданих у судовому засіданні. Позивач просить стягнути з відповідача 80 516,30 грн. - основного боргу, 5 206,10 грн. - пені, 1 060,37 грн. - 3 % річних, 8 966, 14 грн. - втрат від інфляції, 10 000 грн. - витрат на оплату послуг адвоката та судовий збір.

26.06.2014 р. представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що поставки товару відповідно до наданих накладних, долучених до позовної заяви мають позадоговірний характер, що підтверджується відсутністю посилання на договір № 01/02-2013 від 01.02.2013 р. на накладних, а також на те, що вони не можуть бути доказами порушення відповідачем умов оплати за договором, вимога позивача щодо оплати товару за вказаними накладними на адресу відповідача не надходила. 26.06.2014 р. представник відповідача подав на адресу суду доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів за послуги адвоката, посилаючись, зокрема не те, що представник позивача надавав правову допомогу не як фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність, а як фізична особа - підприємець.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд встановив:

01.02.2013 р. між ПП «Медико» (надалі - позивачем) та ТзОВ «Медичний центр -Східниця» (надалі - відповідачем) укладено договір купівлі-продажу № 01/02-2013 р., відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця лікарські засоби та інші медичні товари, в асортименті, за ціною, в кількості та на суму згідно з накладними, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього встановлену грошову суму.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата здійснюється покупцем упродовж 14 календарних днів з моменту отримання покупцем товару (днем отримання товару вважати день підписання відповідних накладних) шляхом безготівкового перерахунку коштів на банківський рахунок продавця.

Позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором, що підтверджується накладними, копії яких долучені до матеріалів справи, які підписані повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 80 516,30 грн. - основного боргу, 5 206,10 грн. - пені, 1 060,37 грн. - 3 % річних, 8 966, 14 грн. - втрат від інфляції, 10 000 грн. - витрат на оплату послуг адвоката та судовий збір.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Як передбачено ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність

другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у позові в повному обсязі. Представник відповідача вказує на те, що накладні, що містяться в матеріалах справи не містять посилань на договір купівлі-продажу № 01/02-2013 р. від 01.02.2013 р., тому вони не є належними доказами купівлі товару за вказаним договором та носять позадоговірний характер, а також не можуть бути доказами порушення відповідачем умов оплати за договором.

Відповідно до п. 8.2. договору купівлі-продажу № 01/02-2013 р. від 01.02.2013 р. строк дії договору - 1 (один) рік з моменту підписання. Договір вважається пролонгованим на наступний однорічний термін, якщо сторони не повідомлять одна одну про намір його розірвати за 1 місяць до закінчення встановленого строку його дії.

Сторонами не надано суду належних та допустимих доказів, що договір купівлі-продажу № 01/02-2013 р. від 01.02.2013 р. у встановленому порядку розірваний, визнаний недійсним. Крім того, відповідачем не надано доказів існування інших договорів з позивачем щодо купівлі-продажу товару, на виконання яких йому міг би передаватись товар за вказаними накладними, крім як за договором купівлі-продажу № 01/02-2013 р. від 01.02.2013 р., доказів повного виконання умов договору відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інших вимог до оформлення бухгалтерських документів у цьому Законі немає.

Зазначена норма Закону не визначає в якості обов'язкового реквізиту номер та дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно з ст. 1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (у даному випадку зазначені накладні підтверджують здійснення господарської операції -дії/ передачі (продажу) вказаного у накладних товару), що викликає певні зміни у структурі зобов'язань.

Враховуючи наведене, накладні, копії яких долучені до матеріалів справи, є належними доказами факту купівлі-продажу товару за договором купівлі-продажу № 01/02-2013 р. від 01.02.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором, що підтверджується накладними, копії яких долучені до матеріалів справи. Основна заборгованість відповідача перед позивачем, яка підтверджена матеріалами справи становить 80 516,30 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі наведеної норми позивач просить стягнути з відповідача 8 966,14 грн. - втрат від інфляції за період з 01.01.2014 р. до 27.05.2014 р. та 1 060,37 грн. - 3 % річних за період з 31.12.2013 р. до 27.05.2014 р.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 6.1 договору у випадку затримки оплати за отриманий товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивачем нараховано пеню в розмірі 5 206,10 грн. за період з 31.12.2013 р. до 27.05.2014 р.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені, який передбачений договором купівлі-продажу № 01/02-2013 р. відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за невиконання грошового зобов'язання на суму 5 206,10 грн. за період з 31.12.2013 р. до 27.05.2014 р. є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Крім того позивач просить покласти на відповідача витрати за послуги адвоката на суму 10 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

До матеріалів справи долучено копію договору від 14.04.2014 року № 01/04/14 про надання адвокатських (правових) послуг, укладеного між ПП «Медико» та адвокатом, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1; копію акта прийому-передачі виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг від 27.05.2014 року; копію свідоцтва про право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1; копію платіжного доручення від 26.05.2014 року № 360 на перерахування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 10 000 грн. плати за надання юридичних послуг згідно з договором про надання правової допомоги № 01/04/14 від 14.04.2014 року.

Представник відповідача заперечив проти покладення на відповідача витрат за послуги адвоката на суму 10 000,00 грн. посилаючись на те, що позивачем не надано достатніх доказів, котрі підтверджують факт здійснення витрат на надання правової допомоги саме адвокатом, позивачем надано договір про надання адвокатських (правових) послуг, укладеного між ПП «Медико» та адвокатом, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Відповідно до п. 6.3. Постанови пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Як визначено пунктом 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів , аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому адвокат має отримати таку суму гонорару.

Виходячи зі ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокати не можуть займатися підприємницькою діяльністю. Їх діяльність відповідно віднесена до незалежної професійної діяльності.

ОСОБА_1 надавав ПП «Медико» правові послуги і отримав за це від ПП «Медико» плату в розмірі 10 000,00 грн. як фізична особа - підприємець (будучи адвокатом), тому ці витрати позивача не є витратами на оплату послуг адвоката у розумінні ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат на послуги адвоката не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 80 516,30 грн. - основного боргу, 5 206,10 грн. - пені, 1 060,37 грн. - 3 % річних, 8 966,14 грн. - втрат від інфляції є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Враховуючи, що спір виник через неправомірні дії відповідача, суд покладає судові витрати на відповідача в розмірі 1 914,97 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 1, 4 3 , 12, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр - Східниця" (82391, Львівська область, смт. Cхідниця, вул. Шевченка, 2а; код ЄДРПОУ № 37743105) на користь Приватного підприємства "Медико" (79011, м. Львів, вул. Тютюнників, 53/4; код ЄДРПОУ № 35383065) 80 516,30 грн. - основного боргу, 5 206,10 грн. - пені, 1 060,37 грн. - 3 % річних, 8 966,14 грн. - втрат від інфляції, 1 914,97 грн. - судового збору.

3. В частині стягнення витрат на послуги адвоката на суму 10 000,00 грн. відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

Суддя Гутьєва В.В.