Постанова

від 13.06.2014 по справі 805/1828/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2014 р. Справа № 805/1828/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьовій І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тройка-плюс» до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тройка-плюс», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2013 року №0000482201 та №0000502201, від 28 листопада 2013 року №000822201.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 20 серпня 2013 року №54/05-19-22-01/23427095 були прийняті податкові повідомлення - рішення №0000502201, №0000522201 та №0000482201. Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішенням про результати розгляду скарги від 13 листопада 2013 року №5108/10/05-99-10-05-12-1 податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000522201 про визначення грошових зобов'язань з земельного податку скасовано в частині 226041,50 грн. податку та 56510,40 грн. штрафних санкцій, в іншій частині зазначене рішення залишено без змін. На підставі акта перевірки від 20 серпня 2013 року №54/05-19-22-01/23427095 та рішення Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 13 листопада 2013 року №5108/10/05-99-10-05-12-1 відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення №0000822201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по земельного податку у розмірі 741526,06 грн., з якої основний платіж 592948,87 грн. та штрафна санкція у розмірі 148577,19 грн.

Позивач не згодний з висновками акту податкового органу, вважає їх безпідставними та здійсненими на власних припущеннях та хибному трактуванні діючого законодавства, тому, позивач просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000482201 та №0000502201, від 28 листопада 2013 року №000822201.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Надав заяву, в якій просить розглянути справу в порядку письмового провадження, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення, в яких зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення винесенні правомірно та відповідають нормам діючого законодавства. Тому, просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тройка-плюс» є юридичною особою, зареєстроване Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 02 червня 1995 року, ідентифікацій код юридичної особи 23427095, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №322014 (т.1 а.с.43).

Маріупольською державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тройка плюс» (код за ЄДРПОУ 23427095) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт перевірки від 20 серпня 2013 року №54/05-19-22-01/23427095 (а.с.9).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення

п.135.1, п.135.2, п.п.135.5.14 п.135.5 ст.135, п.п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 768038 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року - на суму 3148,00 грн., за 1 квартал 2012 року - на суму 754019 грн., за 2 квартал 2012 року - на суму 10920 грн., за 4 квартал 2012 року - на суму 151 грн.;

п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 725441 грн., у тому числі у листопаді 2011 року - в сумі 2737 грн., у лютому 2012 року - в сумі 717280 грн.,у грудні 2012 року в сумі 144 грн., у січні 2012 року на суму 5280 грн.;

п.286.2 ст.287.6 ст.287 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено не нарахування земельного податку за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, що прихвело до заниження податкового зобов'язання у розмірі 818990,37 грн., у тому числі за період з 07 липня 2011 року (дня реєстрації права власності на нерухоме майно) по 31 грудня 2011 року - 268471,98 грн., за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року - 550518,39 грн.

03 вересня 2013 року на підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №0000502201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 959511,00 грн., з якої основний платіж 768238,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 191273,00 грн. (а.с.24);

- №0000522201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 1024077,96 грн., з якої основний платіж 818990,37 грн. та штрафна санкція у розмірі 205087,59 грн. (а.с.25);

- №0000482201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 906801,00 грн., з якої основний платіж 725441,00 грн. та штрафна санкція 181360,00 грн. (а.с.26).

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до Головного управління Міндоходів у Донецькій області про перегляд податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2013 року №0000502201, №0000522201, №0000482201 (а.с.27).

Рішенням про результати розгляду скарги від 13 листопада 2013 року №5108/10/05-99-10-05-12-1 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000482201, №0000502201, податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000522201 про визначення грошових зобов'язань з земельного податку скасовано в частині 226041,50 грн. податку та 56510,40 грн. штрафних санкцій, в іншій частині зазначене рішення залишено без змін (а.с.31).

Не погодившись із рішенням Головного управління Міндоходів у Донецькій області, позивач звернувся зі скаргою до Міністерства доходів і зборів України про перегляд податкових повідомлень-рішень від 03 вересня 2013 року №0000502201, №0000522201, №0000482201 (а.с.35).

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 11 грудня 2013 року №17320/6/99-99-10-01-15 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000482201, №0000502201, №0000522201 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, скаргу залишено без задоволення (а.с.39).

На підставі акта перевірки від 20 серпня 2013 року №54/05-19-22-01/23427095 та рішення Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 13 листопада 2013 року №5108/10/05-99-10-05-12-1 відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення №0000822201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по земельного податку у розмірі 741526,06 грн., з якої основний платіж 592948,87 грн. та штрафна санкція у розмірі 148577,19 грн. (а.с.23).

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 2011 року придбав майно та обладнання, перелік якого зазначений в додатках 1 та 2 до Договору, що знаходиться за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Станіславського, б.5. Вартість майна становить 714363,76 грн. (а.с.173).

На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30 червня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_1, зареєстрованого в реєстрі за №-1028, є власником 724/1000 частин комплексу (нежитлового приміщення), а саме: з основної будівлі літ.А-5, частина приміщення №1, а саме: кімнати 3-33, сходова клітина ІІ, тамбур ІІІ, сходова клітина ІV, частина приміщення №8, а саме: кімнати 1-23, сходова клітина ІІ, частина приміщення №9, а саме: кімнати 1-20, сходова клітина ІІ, частина приміщення №10, а саме: кімнати1-22, сходова клітина ІІ. З основної будівлі літ. А 2-1, приміщення №3, приміщення №4. З основної будівлі літ. А3-1, приміщення №5, з літери АЗ/п приміщення 6. З основної будівлі літ. А1-2, приміщення №7. Основні будівлі літ. В-1, Г-1, Д-1, Д1-1, Д2, Е-1, Е1-1, Ж-1, Ж1-1, З-2, З1-1, К-1, К2-1, К3-1, Л-1, М-1, Н-1, Н1-1, Н2-1, Р-1, Б-1, Б1-1, Б2-1, О-2. З основної будівлі літ. П-4 частина приміщення №47, а саме: кімнати 1-2, 44-64, сходова клітина І, ІІІ, ліфти ІV, V приміщення №49, приміщення №49а, частина приміщення №50, а саме: кімнати: 13-32, сходові клітини І, ІІІ, перехід V, приміщення №51, приміщення №52, приміщення №53. З основних будівель літ. Т-1, Т1-1, Т2-2, Т3-1, Т4-1, Т5-1, Т6-1, приміщення №57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 66-а, 66-б. Основна будівля літ. С-2, У-1, У/п, Ф-4, Ф1-1, Ф2-1, Ф2/п, Ф3-1, Ч-2, В1-1, Ю-1, Ю/п, Щ-2, Ш-1, Я-1, И-1, И1-1, загальною площею 68808,7 кв.м., що знаходиться по вул. Станіславського, 5 в місті Маріуполі Донецької області. Зазначене нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці площею 24,41973 га кадастровий номер 1412300000:01:019:0015, площею 24,41973 га. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна №22395316 від 30 травня 2014 року судом встановлено, що державна реєстрація права власності позивача на 724/1000 частини вказаного нежитлового приміщення здійснена 07 липня 2011 року (а.с.212).

Перевіркою питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року відповідачем встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Тройка-плюс» занижено податкові зобов'язання, посилаючись при цьому на норми п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.14 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, п.146.18 ст.146, п.188.1 ст.188, п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.137.10 ст.137 ПК України, суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

У разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів (п.146.16 ст. 146 ПК України).

Відповідно до абз. 1 п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням (абз. 2 п. 189.9 ст. 189 цього Кодексу).

З контексту наведеної норми вбачається, що правило щодо віднесення операцій з ліквідації основних засобів до постачання, не поширюється на такі випадки: 1) коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили; 2) в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, з відповідним підтвердженням згідно з чинним законодавством; 3) коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

При цьому, суд зазначає, що норми п. 189.9 ст. 189 ПК України не відображають того, у який термін та у який спосіб підприємство, що здійснює ліквідацію основних засобів має повідомляти ДПІ про таке знищення, та не підтверджують того, що зазначені документи не можуть бути надані під час проведення будь-якої перевірки контролюючим органом, а повинні надаватися лише під час здавання декларації за той період, коли відбулося знищення.

Крім того, відповідно до вимог п. 46.4 ст. 46 ПК України, якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що право на не нарахування податкових зобов'язань з ПДВ у разі ліквідації основних засобів за самостійним рішенням платника податку платник податку отримує тільки у тому разі, якщо він подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватись за первісним призначенням. На думку відповідача, таким документом є акти списання основних засобів форми 03-3 та 03-4. Однак, на підставі п. 46.4 ст. 46 ПК України позивач мав зазначити про факт ліквідації основних засобів у доповненні до податкової декларації за довільною формою.

Разом із тим, вказаний пункт ст. 46 ПК України: по-перше, не регулює випадку подання документа про ліквідацію основних засобів до податкового органу; по-друге, зазначене положення Кодексу встановлює право (а не обов'язок) платника податків подати до податкового органу додаток до податкової декларації у довільній формі, у разі, якщо форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору. У даному ж випадку між сторонами відсутній спір щодо невідповідності форми податкової декларації вимогам Податкового кодексу України в частині збільшення або зменшення податкових зобов'язань позивача.

Як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, жодним нормативно-правовим актом у сфері оподаткування не встановлений порядок та терміни надання державній податковій службі відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів.

Таким чином, в даному випадку податковий орган мав виходити з презумпції правомірності рішень платника податку, закріпленої в пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, та враховувати надані позивачем акти про технічний стан та акти проходження лома чорних металів як належне повідомлення про ліквідацію основних засобів.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З матеріалів справи вбачається, що у межах спірних правовідносин мав місце саме випадок, коли позивач подав органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, про що безпосередньо свідчить й акт перевірки (а.с.65-105, 109-135).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач виконав свій податковий обов'язок, що передбачений нормою абз. 2 п. 189.9 ст. 189 ПК України щодо подання органу державної податкової служби відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 189.10 ст. 189 ПК України у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання.

Згідно з нормами ст.14 ПК України, доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і поза її межами, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Таким чином, товарно-матеріальні цінності, які є відходами за результатами господарської діяльності, не мають наслідком фактичного отримання (надходження) від будь-якої особи доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, оскільки такі матеріальні цінності утворилися внаслідок повної чи часткової втрати споживчих якостей, фізичних, хімічних чи інших властивостей майна, яким підприємство володіло, користувалося, розпоряджалося до моменту таких змін, так за наслідками їх настання.

Тобто, при включенні відповідачем за актом перевірки до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості вищевказаних товарно-матеріальних цінностей не дотримано критерії визнання доходу відповідно до пп.14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає висновки відповідача про донарахування податку на додану вартість у сумі 906801,00 грн. та податку на прибуток у сумі 944767,00 грн. безпідставними, а відтак, з урахуванням викладеного, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 906801,00 грн. та податку на прибуток у розмірі 944767,00 здійснено відповідачем неправомірно.

Що стосується порушення позивачем п.135.1 ст.135, п.135.2 ст.135, п.137.1 ст.137 ПК України, а саме невідповідність даних, заявлених по ряд.01 Декларації про прибуток підприємства за 1 та 2 квартали 2012 року з обліковими даними, які рахуються в підприємстві та даними первинних документів, суд зазначає наступне.

Згідно даних декларації з податку на прибуток за 1 квартал та півріччя 2012 року (а.с.163,165), доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з реалізації товарів (робіт, послуг) відображені по рядку 02 «дохід від операційної діяльності» за 1-й квартал 2012 року - 296139,00 грн., 2-й квартал 2012 року - 382194,00 грн. (відповідно півріччя 2012 року - 678333,00 грн.).

Згідно даних перевірки бухгалтерського обліку та первинних документів, наданих до перевірки - накладні, рахунки на реалізацію товарів (робіт, послуг), виписки банку по розрахунковому рахунку, значить сума реалізації товарів (робіт, послуг) - за 1-й квартал 2012 року - 300306,00 грн., 2-й кв. 2012 року - 434194, 00 грн. (відповідно півріччя 2012 року - 634500,00 грн.).

Таким чином, згідно з актом перевірки, заниження позивачем доходів склало за 1 кв.2012 - 4167,00 грн., 2-й кв. 2012 року - 52000,00 грн.

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Згідно пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем ні до перевірки, ні до суду, документи, спростовуючи висновки акту та на підтвердження даних в деклараціях з податку на прибуток за 1 квартал та півріччя 2012 року надані не були.

Враховуючи норми ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються вимога щодо скасування податкового повідомлення рішення від 03 вересня 2013 року №0000502201 за основним платежем в сумі 11795,00 грн., та штрафних санкцій в сумі 2949,00 грн., тобто в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0000522201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 1024077,96 грн., з якої основний платіж 818990,37 грн. та штрафна санкція у розмірі 205087,59 грн., суд зазначає наступне.

З акту перевірки від 20 серпня 2013 року №54/05-19-22-01/23427095, судом встановлено, що сума земельного податку, визначена позивачу до сплати, складається з податку у сумі 268471,98 грн. за 2011 рік та у розмірі 550518,39 грн. за 2012 рік. При нарахуванні земельного податку відповідач виходив з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 225,44 грн./м.кв.

За поясненнями представника відповідача та акту перевірки, розрахунок земельного податку проведено виходячи з показника нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеного у відповіді управління Держземагенства у м. Маріуполі Донецької області №2013/3111.

Статтею 286 Податкового кодексу встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42. п. 14.1 цієї статті).

Відповідно до пп.271.1.1 п.271.1 ст.271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру земельного податку.

Відповідно до ст.20 цього ж Закону за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до Земельного кодексу України, Закону України "Про оцінку земель", Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року №18/15/21/11 затверджений Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів.

Пунктом 1.7 вказаного Порядку встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб'єктами оціночної діяльності, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до абз.2 п.286.1 ст.286 ПК України відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, суд вважає, що в даному випадку визначення позивачу земельного податку на підставі листа управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області, а не на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, затвердженої міською радою, не відповідає законодавчо встановленому порядку визначення розміру земельного податку, а також приписам ст.23 Податкового кодексу України, відповідно до якої базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. Отже, поданий відповідачем лист управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області не є належним та допустимим доказом у розумінні ст.70 КАС України, оскільки вказаний лист не є законодавчо встановленим документом про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, внаслідок чого інформація, викладена в цьому листі, не може бути використана відповідачем при розрахунку земельного податку.

Крім того, суд зазначає, що згідно п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна №1927 від 30 червня 2011 року, 724/1000 частини майнового комплексу займають площу у розмірі 68808,7 кв.м., розташовану на земельній ділянці (кадастровий номер 1412300000:01:019:0015) площею 24,41973 га.

Таким чином, з урахуванням норм податкового кодексу України, земельний податок повинен розраховуватися виходячи з розміру земельної ділянки, на якій розташовується 724/1000 майнового комплексу та з урахуванням прибудинкової території пропорційно належній частці цього комплексу.

Згідно з акту перевірки, зобов'язання з земельного податку було розраховано відповідачем виходячи з загальної площі земельної ділянки, що є порушенням вищевказаних норм податкового законодавства.

Тобто, неналежний розрахунок земельного податку призвів до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що розраховуючи зобов'язання з земельного податку з загальної площі земельної ділянки на якій розташовується майновий комплекс замість 724/1000 частини майнового комплексу з урахуванням прибудинкової території та застосовуючи при розрахунку земельного податку відомості, зазначені в листі управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області, відповідач діяв всупереч встановленому порядку, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000522201 прийнято відповідачем не у відповідності до вимог законодавства України.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив :

Позов, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тройка-плюс» до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000482201, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 906801,00 грн., з яких за основним платежем - 725441,00 грн., за штрафними санкціями - 181360,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000502201 в частині збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток на суму 944767,00 грн., з яких за основним платежем - 756443,00 грн., за штрафними санкціями - 188324,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 року №0000822201, яким збільшено суму грошових зобов'язань з земельного податку на загальну суму 741526,06,00 грн., з яких за основним платежем - 592948,87,00 грн., за штрафними санкціями - 148577,19 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тройка-плюс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 459,66 грн.

Постанова може бути оскаржена через Донецький окружний адміністративний суд в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на

апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.