Постанова

від 25.06.2014 по справі 813/3821/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року № 813/3821/14

Львівський окружний адміністративний суд

в складі головуючої cудді - Потабенко В.А.

за участю секретаря судового засідання - Чернявської О.Д.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, згідно довіреності,

від відповідача: Шпака В.В., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "В4" від 12.05.2014 року № 0000461702 про зменшення від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 48494,00 грн., прийнятого за наслідками позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань документального підтвердження господарських відносин із ТзОВ "Сантехніка ЛВ" (код ЄДРПОУ 34379241), їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, оформленої актом від 18.04.2014 року № 814/1702/НОМЕР_2.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що висновки акта ДПІ у Франківському районі м. Львова, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Зазначає, що розмір податкового кредиту, відповідно до податкових накладних від контрагента ТзОВ "Сантехніка ЛВ" за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, цілком обґрунтовано нормами діючого законодавства. Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, що супроводжували господарські операції, укладені між позивачем та ТзОВ "Сантехніка ЛВ", складені у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Відповідно, позивач жодним чином не порушував норм податкового законодавства, документально доведеними є факти поставки між контрагентами, реальність дій позивача щодо оплати отриманого товару, його подальше використання у власній господарській діяльності, належного оформлення та здачі до органу доходів і зборів відповідних податкових декларацій, в зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення прийнято неправомірно та таке підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, наведених у запереченні на позов, поданому до суду 19.06.2014 року, суть якого зводиться до наступного. Податковий орган наголошує, що первинні бухгалтерські документи, якими оформлялись поставки, складені не належним чином, в зв'язку з чим не можуть бути документальним підтвердженням здійснення господарських операцій та, відповідно, безумовною підставою для формування податкового кредиту жовтень 2012 року. Крім того, наданих до перевірки документів недостатньо для висновку про реальність та товарність операції. Також контролюючим органом встановлено, що основним контрагентом ТзОВ "Сантехніка ЛВ" є ПП "Інтер Бізнес", яке перебуває в стані припинення. Самого контрагента ФОП ОСОБА_3 - ТзОВ "Сантехніка ЛВ" - перевірити не вбачається можливим, оскільки підприємство за податковою адресою не знаходиться. Відтак, позивачем занижено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за відповідний період. В зв'язку з наведеним у задоволенні позову слід відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію зареєстрований 28.01.2004 року виконавчим комітетом Львівської міської ради за адресою: вул. Бойчука, 2/3, м. Львів, реєстраційний номер облікової картки платника податків та обов'язкових платежів НОМЕР_2, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Франківському районі м. Львова, є платником ПДВ з 01.04.2012 року.

За результатами позапланової виїзної перевірки позивача складено акт від 18.04.2014 року № 814/1702/НОМЕР_2 "Про результати позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3, код НОМЕР_2, з питань документального підтвердження господарських відносин із ТзОВ "Сантехніка ЛВ" (код ЄДРПОУ 34379241), їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року".

Відповідно до висновків акта, перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п.198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI ( із змінами та доповненнями), що призвело до завищення ФОП ОСОБА_3 податкового кредиту на загальну суму 48494,00 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року на суму 48494,00 грн. по взаєморозрахунках з TOB "Сантехніка ЛВ". Такий висновок зроблено на підставі акту № 364/22-40/34379241 від 08.08.2013 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Сантехніка ЛВ" з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТОВ "Екопласт-Львів за липень 2010 року, ТОВ "Оріал" за квітень-липень 2011 року, ТОВ "Галузева Промислова Група" за жовтень 2012 року.

На підставі акта перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення форми "В4" від 12.05.2014 року № 0000461702 про зменшення від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 48494,00 грн. за жовтень 2012 року.

Підставою для прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про безтоварність та нереальність укладених позивачем договорів з TзOB "Сантехніка ЛВ".

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено з TзOB "Сантехніка ЛВ" договір поставки (купівлі-продажу) від 01.10.12 року № 01/10-12, згідно з яким позивачем було придбано устаткування санітарно-технічного призначення, а також договір купівлі-продажу спеціальних рекламних конструкцій від 05.10.12 року № 05/10-12, згідно якого позивач отримав спеціальні рекламні конструкції.

На підтвердження реальності операцій позивачем надано копії відповідних договорів, видаткової накладної від 08.10.2012 року № 237, акту прийому-передачі спеціальних рекламних конструкцій від 10.10.2012 року, видаткової накладної від 10.10.2012 року № 239, податкової накладної від 10.10.2012 року № 7 та від 08.10.12 року № 6, платіжних доручень ФОП ОСОБА_3, які підтверджують факт проведення розрахунків з ТОВ "Сантехніка ЛВ".

Суд вказує на те, що з наявних в матеріалах справи копій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації по податку на додану вартість за жовтень 2012 року та реєстру отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2012 року ФОП ОСОБА_3 вбачається, що позивач належним чином відобразив операції з ТзОВ "Сантехніка ЛВ" у своєму податковому обліку.

Правомірність декларування податкового кредиту та реальність здійснення операцій з купівлі-продажу товарів позивачем у ТОВ "Сантехніка ЛВ" також підтверджують надані суду копії договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.12 року № 010512-3 та копії 7 актів приймання-передачі до даного договору, укладеного між ЗАТ "Вантажна база ЛЗТА" та ФОП ОСОБА_3, копії договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.11 року № 011111-1, актів приймання-передачі до даного договору, додаткової угоди №1 від 30.12.2011 року, укладеного між ЗАТ "Вантажна база ЛЗТА" та ТОВ "Сантехніка ЛВ", та копія листа про дострокове припинення договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.11 року № 011111-1, з яких вбачається, що контрагенти мали в користуванні площі для здійснення господарської діяльності, зберігання ТМЦ.

Факт відображення ТзОВ "Сантехніка ЛВ" в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року операцій з ФОП ОСОБА_3 підтверджується копією такої декларації з додатком № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації по податку на додану вартість за жовтень 2012 року та реєстром отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2012 року ТОВ "Сантехніка ЛВ".

Наявність трудових ресурсів у контрагента позивача випливає з податкового розрахунку форми № 1 ДФ за 4 квартал 2012 року ТОВ "Сантехніка ЛВ".

Суд вважає за необхідне зазначити, що в момент здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 його контрагент - ТзОВ "Сантехніка ЛВ" ліквідовано не було, було зареєстроване платником ПДВ, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ "Сантехніка ЛВ", свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Сантехніка ЛВ", відповіддю ТОВ "Сантехніка ЛВ" від 13.11.2013 року № 01-8 та від 22.05.2004 року № 01-15.

Факт використання придбаного устаткування санітарно-технічного призначення у своїй господарській діяльності підтверджено наданими позивачем видатковими накладними про купівлю-продаж товару, а також реєстром реалізації товару станом на 31.05.2014 року, згідно з яким ФОП ОСОБА_3 отримано прибуток від реалізації таких товарів. А факт використання в господарській діяльності спеціальних рекламних конструкцій підтверджується переоформленими дозволами від 05.11.2012 року № 4-12-11-141 та 3-12-11-138 на розміщення зовнішньої реклами виданих ФОП ОСОБА_3, а також листом міської ради від 12.06.2014 року № 23-1275.

Окрім того, суд відзначає, що, виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення зустрічної звірки, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства.

При цьому, слід зауважити, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства. Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акт, на який посилається відповідач, стосується не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

Суд вважає, що під час здійснення контролю за правомірністю нарахування та сплати в бюджет податку на додану вартість підлягає перевірці фактичне придбання товару. При здійсненні такого контролю податковому органу необхідно перевіряти факт укладення та виконання відповідних договорів саме між особою, яка поставила товар і склала податкові накладні, та особою, яка отримувала товар і сформувала податковий кредит. Причини, за яких складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Сантехніка ЛВ", жодним чином не стосується та не впливає на договірні зобов'язання, що виникли між ним та позивачем, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Як випливає зі змісту ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Податковим органом не надано суду жодних судових рішень, якими б визнавався недійсним договір, укладений між позивачем та ТзОВ "Сантехніка ЛВ". Факт поставки товарів позивачу підтверджується достатніми первинними документами, оформленими у відповідності до вимог законодавства.

В зв'язку з цим не можна вважати наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача чи інших документів податкового органу підставою для висновку про безтоварність операцій за умови наявності усіх належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість повинно здійснюватися на основі дослідження таких факторів, як рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Дана позиція повністю узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України".

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не пов'язувало право платника податку на податковий кредит з можливістю чи неможливістю проведення будь-яких зустрічних перевірок. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного суду України від 26.09.2005 по справі №06/54.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України - господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Надані позивачем договори між ТОВ "Сантехніка ЛВ" та ФОП ОСОБА_3 підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, при їх укладенні сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, а, тому, такі договори створюють, змінюють та припиняють правовідносини між позивачем та його контрагентом. Факт оплати ТМЦ позивачем на рахунок ТОВ "Сантехніка ЛВ" підтверджений матеріалами справи.

Все вищенаведене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ "Сантехніка ЛВ" є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари у вказаних підприємств придбавалися позивачем з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також звертає увагу на те, що службовою особою контролюючого органу ГДПІ Хованець Н.Я. відповідно до наказу № 315 від 09.04.2014 року фактично була проведена повторна перевірка, яка передбачена підпунктом 78.1.12. пункту 78.1. статті 78 ПК України, де зазначено, що позапланова перевірка проводиться, коли контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Також у пункті 4. Указу Президента України, від 23.07.1998, № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" передбачено, що вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Оскільки відповідачем не надано суду документів та інформації про розпочате службове розслідування або про повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, а інших підстав для проведення повторної перевірки не передбачено, тому у податкового органу були відсутні підстави для проведення позапланової перевірки за період, який обревізований довідкою позапланової перевірки від 23.09.2013 року № 234/17-2/НОМЕР_2.

В листі Міністерства доходів і зборів України 27.05.2013 року № 3642/6/99-99-19-04-01-15 зазначено, що згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік).

Так, у вказаних рішеннях Європейського суду з прав людини йдеться про те, що суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено господарську операцію як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є виключно первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В свою чергу Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який є основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення. Відповідно до п.п. 1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п. 2.1 п. 2 Положення).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно п. 2.4 даного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 даного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Податковий кредит, у відповідності до п. 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна, згідно із п. 201.7 ст.201 Податкового кодексу України, виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відомості, які повинні міститися у податковій накладній, визначено пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Водночас, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Крім того, аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Первинні та інші документи, що були надані під час проведення документальної перевірки ФОП ОСОБА_3 та подані в ході судового розгляду на підтвердження позовних вимог в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", є первинними документами, оформлені належним чином та містять необхідні реквізити та інформацію. Доказів того, що вказані первинні (податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними представником відповідача не надано.

А, отже, такі первинні бухгалтерські документи є підставою для формування податкового кредиту відповідного періоду.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 18.04.2014 року № 814/1702/НОМЕР_2.

Висновки відповідача, як органу державної податкової служби, про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2012 року в силу безтоварності господарських операцій між ТОВ "Сантехніка ЛВ" та ФОП ОСОБА_3 не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України.

Враховуючи наведене, в суду відсутні правові підстави вважати правомірним спірне податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області форми "В4" від 12.05.2014 року № 0000461702 про зменшення від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 48494,00 грн., прийнятого за наслідками позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3, з питань документального підтвердження господарських відносин із ТзОВ "Сантехніка ЛВ" (код ЄДРПОУ 34379241), їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року, оформленої актом від 18.04.2014 року № 814/1702/НОМЕР_2

Звідси, таке підлягає скасуванню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 182,7 грн., такі судові витрати, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України в користь ФОП ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області форми "В4" від 12.05.2014 року № 0000461702.

Стягнути з Державного бюджету України в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків та обов'язкових платежів НОМЕР_2, АДРЕСА_1) 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 коп. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 01.07.2014 року.

Суддя Потабенко В.А.