Ухвала
від 24.06.2015 по справі 813/3821/14
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 876/6987/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача- Карпина Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ФОП ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача - ДПІ у Франківському районі м.Львова, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "В4" від 12 травня 2014 року № НОМЕР_1, яким позивачу зменшено від'ємного значення сум ПДВ у розмірі 48494,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області форми "В4" від 12 травня 2014 року № НОМЕР_1.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що первинні бухгалтерські документи, якими оформлялись поставки, складені неналежним чином, в зв'язку з чим не можуть бути документальним підтвердженням здійснення господарських операцій та, відповідно, безумовною підставою для формування податкового кредиту за жовтень 2012 року. Крім того, наданих до перевірки документів недостатньо для висновку про реальність та товарність операції. Апелянт також звертає увагу на те, що основним контрагентом ТОВ "Сантехніка ЛВ" є ПП "Інтер Бізнес", яке перебуває в стані припинення. Апелянт звертає також увагу на недоліки податкової правосуб'єктності контрагента позивача, а саме: відсутність за місцем реєстрації (підприємства за юридичною адресою не знаходиться), що підтверджується ОСОБА_1 ДПІ у Шевченківському районі м.Львова №364/22-40/34379241 від 08 серпня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сантехніка ЛВ", код за ЄДРПОУ 34379241, з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТОВ «Екопласт Львів» за липень 2010 року, ТОВ «Оріол» за квітень -липень 2011 року, ТОВ «Галузева ОСОБА_3» за жовтень 2012 року». Наведені обставини свідчать про заниження позивачем розміру від'ємного значення суми ПДВ за відповідний період. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача - ОСОБА_1 у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 09 по 15 квітня 2014 року ДПІ у Франківському районі м.Львова провела позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2, код НОМЕР_2, з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Сантехніка ЛВ" (код ЄДРПОУ 34379241), їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за період з 01 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року, якою встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п. 198.4, п.198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 48494,00 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року на суму 48494,00 грн. по взаєморозрахунках з TOB "Сантехніка ЛВ".

За результатами перевірки складено ОСОБА_1 № 814/1702/НОМЕР_2 від 18 квітня 2014 року.

12 травня 2014 року на підставі даного акта ДПІ у Франківському районі м.Львова прийняла податкове повідомлення-рішення форми "В4" № НОМЕР_1 про зменшення від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 48494,00 грн. за жовтень 2012 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - TOB "Сантехніка ЛВ", оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентом, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкового органу про завищення податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентом, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків ДПІ у Франківському районі м.Львова про порушення ФОП ОСОБА_2 податкового законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).

П.44.1 ст.44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_5 та TOB "Сантехніка ЛВ" уклали договір № 01/10-12 від 01 жовтня 2012 року поставки (купівлі-продажу) устаткування санітарно-технічного призначення, а також договір № 05/10-12 від 05 жовтня 2012 року купівлі-продажу спеціальних рекламних конструкцій.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивач долучив податкові накладні від 09 жовтня 2012 року № 7 на загальну суму 10004,42 грн., в т.ч. ПДВ- 1667,40 грн. та від 08 жовтня 2012 року № 6 на загальну суму 280960,19 грн., в т.ч .ПДВ- 46826,70 грн, видаткові накладні від 08 жовтня 2012 року № 237 та від 10 жовтня 2012 року № 239, акт прийому-передачі спеціальних рекламних конструкцій від 10 жовтня 2012 року,

Розрахунки за вказаними договорами проводено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Позивач належним чином відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операції із контрагентом ТОВ "Сантехніка ЛВ", що підтверджується, зокрема, копією декларації з ПДВ за жовтень 2012 року, додатком №5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2012 року та реєстром отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2012 року.

Позивач підтвердив факт використання поставлених товарів у власній господарській діяльності, зокрема, представив реєстр реалізації товару станом на 31 травня 2014 року, згідно з яким ФОП ОСОБА_2 отримав прибуток від реалізації таких товарів; переоформлені дозволи від 05 листопада 2012 року № 4-12-11-141 та №3-12-11-138 на розміщення зовнішньої реклами виданих ФОП ОСОБА_2 та лист Львівської міської ради від 12 червня 2014 року № 23-1275.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Сантехніка ЛВ" підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаним контрагентом свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка застосовується в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, є безпідставними.

Колегія суддів також не приймає до уваги покликання апелянта на акт ДПІ у Шевченківському районі м.Львова №364/22-40/34379241 від 08 серпня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сантехніка ЛВ", код за ЄДРПОУ 34379241, з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТОВ «Екопласт Львів» за липень 2010 року, ТОВ «Оріол» за квітень -липень 2011 року, ТОВ «Галузева ОСОБА_3» за жовтень 2012 року», як на доказ нереальності здійснення господарських операцій та порушення податкового законодавства позивачем, виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є службовим документом органів податкової служби, який складається не за результатами здійснення органом державної податкової служби певних дій, зокрема, у зв'язку з проведенням зустрічної звірки, а у зв'язку із встановленням факту, що не дає змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання. Такий акт не може містити факти порушень податкового законодавства з питань повноти нарахування і сплати податків, оскільки зустрічна звірка, якою могли бути встановлені такі факти, не відбулась.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності контрагента позивача у зв'язку з його відсутністю за юридичною адресою, як підставу для визначення відповідної первинної документації в якості фіктивної, то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч.1 ст.20 Закону України В«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцівВ» ). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Доказом відсутності контрагента позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема, дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, ці обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що контрагент позивача - ТОВ "Сантехніка ЛВ" на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не було анульоване, правочини з цим суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу також на ту обставину, що приписами п.78.2 ст.78 ПК України контролюючим органам заборонено проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені пп.78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 п. 78.1 ст.78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що період, у який здійснювалася позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Сантехніка ЛВ", їх реальності та повноти відображення в податковому обліку - з 01 жовтня 2012 року по 31 жовтня 2012 року також обревізований довідкою ДПІ у Франківському районі м.Львова від 23 вересня 2013 року № 234/17-2/НОМЕР_2 про результати позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ за період з 01 квітня 2012 року по 31 липня 2013 року.

Таким чином, фактично була проведена повторна перевірка, яка передбачена пп.78.1.12 п.78.1 ст.78 ПК України.

Разом з тим, відповідач не надав суду документів та інформації про розпочате службове розслідування або повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, а інших підстав для проведення повторної перевірки не передбачено, тому у податкового органу були відсутні підстави для проведення позапланової перевірки за період, який вже обревізований.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2, результати якої оформлені ОСОБА_1 № 814/1702/НОМЕР_2 від 18 квітня 2014 року, вчинені за відсутності для цього визначених законом підстав, не у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Верховний Суд України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14) акцентував увагу на тому, що лише дотримання порядку та умов прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути належною підставою наказу про її проведення, а невиконання таких вимог податкового законодавства призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а в силу вимог ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення форми "В4" від 12 травня 2014 року № НОМЕР_1 прийняте неправомірно та підлягає скасуванню.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у справі №813/3821/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

ОСОБА_6

Повний текст ухвали виготовлено 30 червня 2015 року.

СудЛьвівський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення24.06.2015
Оприлюднено06.07.2015
Номер документу45907740
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —813/3821/14

Ухвала від 20.07.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Маринчак Н.Є.

Ухвала від 24.06.2015

Адміністративне

Львівський апеляційний адміністративний суд

Мікула Оксана Іванівна

Ухвала від 18.07.2014

Адміністративне

Львівський апеляційний адміністративний суд

Мікула О.І.

Постанова від 25.06.2014

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Потабенко Варвара Анатоліївна

Ухвала від 25.06.2014

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Потабенко Варвара Анатоліївна

Ухвала від 27.05.2014

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Потабенко Варвара Анатоліївна

Ухвала від 27.05.2014

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Потабенко Варвара Анатоліївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні