Постанова

від 02.07.2014 по справі 910/20473/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2014 р. Справа№ 910/20473/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Андрієнка В.В.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від позивача -Гіндрюк Т.С., довіреність № 217/13-Н від 28.02.2013;

від першого відповідача - представник не прибув;

від другого відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 у справі № 910/20473/13 (колегія суддів: головуючий суддя - Гулевець О.В., судді: Любченко М.О.. Пригунова А.Б.) за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" та приватного підприємства "Транском" про визнання договору недійним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" та приватного підприємства "Транском" про визнання договору недійним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2014 у справі № 910/20473/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При ухваленні рішення по даній справі суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору застави недійсним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 у справі № 910/20473/13 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваний договір впливає на права та обов'язки позивача, а також на його право задовольнити свої вимоги за рахунок списання коштів першого відповідача.

Крім цього, апелянт посилається на те, що між першим відповідачем та Державним бюджетом України на час укладення спірного правочину у 2010 році склались податкові відносини, які регулюються виключно нормами податкового та бюджетного законодавства та до яких відповідно цивільне законодавство не застосовується, що є підставою визнання договору застави недійсним.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 02.07.2014 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Відповідачі не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від відповідачів до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

За наведених обставин, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, з наступних підстав.

Між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"), як кредитором, товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня", як позичальником 1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Ласуня Трейд", як позичальником 2 18.12.2007р. укладено генеральну кредитну угоду №010/14/242/1, відповідно до умов якої кредитор зобов'язався надавати позичальникам кредитні кошти, відкривати гарантії в порядку та на умовах, визначених в угоді та кредитних договорах, договорах про надання гарантій, укладених в її рамках.

В рамках зазначеної генеральної кредитної угоди між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Торгівельний дім "Ласуня" укладено Кредитний договір №010/14/06/001 від 04.01.2008р.

Відповідно до п. 7.7 кредитного договору з підписанням цього кредитного договору позичальник надає право кредитору, у разі порушення умов договору в частині повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, на підставі ст.1071 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" здійснювати договірне списання коштів в сумі, що становить суму кредиту, процентів, комісій, штрафних санкцій та інших грошових зобов'язань позичальника перед кредитором з будь-якого поточного рахунку позичальника, відкритого на балансі кредитора, реквізити якого відомі сторонам, без додаткових розпоряджень позичальника, та направити списані кошти на погашення заборгованості позичальника перед кредитором.

Згодом, а саме 20.05.2008р., між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" укладено договір №0315-01/11218 банківського рахунку.

Відповідно до 1.1 договору банк відкриває клієнту один або декілька поточних рахунків у національній та/або іноземній валютах та здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку (рахунків) клієнта відповідно до законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, умов цього договору та умов функціонування кореспондентських рахунків банку, а також надає клієнту комісійні та інші послуги, передбачені законодавством України та тарифами банку для корпоративних клієнтів.

Пунктом 2.1.7 договору передбачено, що банк має право здійснювати договірне списання коштів з рахунку (рахунків) клієнта, якщо право на таке списання передбачене цим або іншими договорами між банком та клієнтом.

Згідно п. 4.4 договору клієнт надає банку право здійснювати договірне списання грошових коштів зі свого рахунку (рахунків), за якими здійснюється розрахунково-касове обслуговування клієнта згідно з умовами цього договору в сумах, необхідних для погашення клієнтом заборгованості за цим договором та іншої заборгованості клієнта перед банком, в тому числі за надання банком інших послуг клієнту.

Крім цього, між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" 13.07.2009 укладено Кредитний договір №010/14/528 невідновлювальної кредитної лінії на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів.

Відповідно до п. 6.3 кредитного договору позичальник доручив кредитору здійснювати договірне списання з будь-яких рахунків позичальника у відкритому акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль" будь-яких сум, належних до сплати за цим договором, в тому числі, в рахунок погашення суми кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів, передбачених цим договором. Таке договірне списання може здійснюватися кредитором на підставі цього договору будь-яку кількість разів до повного погашення заборгованості позичальника за цим договором.

В подальшому, 28.10.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня", як заставодавцем та приватним підприємством "Транском", як заставодержателем було укладено Договір №28/10/10 застави майнових прав.

Згідно п. 1.1 договору з метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань щодо оплати простого векселя АА2122313, складеного TOB "Торгівельний дім "Ласуня" 15.10.2010р. в м. Києві зі строком платежу за пред'явленням на суму 14 902 000,00 грн. заставодавець передає в заставу майнові права заставодержателю отримати кошти, які надійдуть TOB "Торгівельний дім "Ласуня" від Державного бюджету України відповідно до заяв про повернення сум бюджетного відшкодування за квітень-травень 2010р. відповідно до п. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додатну вартість".

Пунктом 1.2 договору встановлено, що вартість застави становить 4 143 959 грн.

Відповідно до п. 2. 2 договору якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.

Згідно з п. 2.4 договору при одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

Внаслідок невиконання ТОВ "Торгівельний дім "Ласуня" кредитних зобов'язань, у першого відповідача виникла прострочена кредитна заборгованість (до укладення оскаржуваного договору застави).

Позивач, реалізовуючи своє право на списання грошових коштів відповідно до умов договору банківського рахунку та умов кредитних договорів, в рахунок погашення прострочених грошових зобов'язань ТОВ "Торгівельний дім "Ласуня" списав з поточного рахунку першого відповідача грошові кошти у розмірі 3 491 680,43 грн.

ТОВ "Торгівельний дім "Ласуня" не погодившись із списанням грошових коштів у розмірі 3 491 680,43 звернувся з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 3 491 680,43 грн.

Господарським судом міста Києва було порушено провадження у справі № 5011-47/2102-2012 за позовом TOB "Торгівельний дім "Ласуня" до ПAT "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення 3 491 680,43 грн.

Під час розгляду справи № 5011-47/2102-2012 приватним підприємством "Транском" (як третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору) подано до господарського суду міста Києва позов про стягнення з ПAT "Райффайзен Банк Аваль" грошових коштів в сумі 3 684 535,98 грн., з яких основна сума боргу - 3 491 680,43 грн., 3% річних - 192 855,55 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2013р. у справі №5011-47/2102-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2013р., у задоволені позову TOB "Торгівельний дім "Ласуня" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення 3 491680,43 грн. відмовлено; позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - приватного підприємства "Транском" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення заборгованості в сумі 3 491 680,43 грн. та 3% річних в сумі 192 855,55 грн. задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2014 у справі №5011-47/2102-2012 постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2013р. в частині розгляду позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами - приватного підприємства "Транском" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Позивач зазначає, що відносини, які склались між TOB "Торгівельний дім "Ласуня" та Державним бюджетом України, а саме виплата грошової суми відшкодування ПДВ, є податковими і регулюються виключно нормами податкового та бюджетного законодавства.

Таке відшкодування міг отримати саме TOB "Торгівельний дім "Ласуня".

Передача права отримання відшкодування ПДВ податковим законодавством не передбачена.

Тому, TOB "Торгівельний дім "Ласуня" не мало правових підстав для передачі права на отримання відшкодування ПДВ в заставу іншій особі - ПП "Транском".

Отже, Договір застави майнових прав № 28/10/10 від 28.10.2010 року підлягає визнанню недійсним.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що оскаржуваний договір не впливає на права та обов'язки позивача, а також на його право задовольнити свої вимоги за рахунок списання коштів першого відповідача.

Крім цього, суд першої інстанції в рішенні зазначив про те, що отримані першим відповідачем грошові кошти від Державного бюджету України після їх надходження на рахунки TOB "Торгівельний дім "Ласуня" у 2011 році стали предметом застави. Наведене, за визначенням суду, спростовує доводи позивача про те, що між першим відповідачем та Державним бюджетом України на час укладення спірного правочину у 2010 році існували податкові відносини.

Колегія суддів з наведеним висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за поговором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач, як кредитор першого відповідача, відповідно до п. 6.3 кредитного договору № 010/14/528 від 13.07.2009, п. 7.7 кредитного договору №010/14/06/001 від 04.01.2008, договору банківського рахунку № 03/15-01/11218 від 20.05.2008, ст. 1071 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" мав здійснювати договірне списання коштів, що надходять на рахунки першого відповідача та спрямовувати їх на погашення простроченої кредитної заборгованості товариства.

Разом з тим, в результаті укладення оскаржуваного договору застави та перебування коштів у розмірі 3 491 680,43 грн. в заставі за даним договором, позивач був позбавлений права задовольнити свої вимоги шляхом списання зазначених грошових коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості першого відповідача.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач не був позбавлений права в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами здійснити списання інших грошових коштів, ніж ті, що є предметом застави, а отже відповідно відсутнє і порушення його прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору, є невірними, оскільки ґрунтуються на припущенні, що на банківський рахунок першого відповідача в майбутньому можуть надійти якість кошти, які можуть бути списані позивачем.

Так, не доведено існування на момент списання грошових коштів банком з рахунків першого відповідача інших коштів, за рахунок яких позивач мав можливість задовольнити свої вимоги, або надходження таких коштів на банківські рахунки боржника в подальшому.

Таким чином, через укладення оспорюваного договору застави майнових прав № 28/10/10 та перебування коштів у розмірі 3 491 680,43 грн. в заставі за даним договором, позивач був позбавлений права задовольнити свої вимоги шляхом списання зазначених в грошових коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості першого відповідача.

Більш того, рішенням у справі №5011-47/2102-2012 позов приватного підприємства "Транском" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення заборгованості в сумі 3 491 680,43 грн. та 3% річних в сумі 192 855,55 грн. задоволено частково.

На даний час постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2014 у справі №5011-47/2102-2012 постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2013р. в частині розгляду позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами - приватного підприємства "Транском" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Наведене свідчить про те, що укладення договору застави впливає на права та обов'язки позивача, а також на його право задовольнити свої вимоги за рахунок списання коштів першого відповідача.

Крім цього, суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою доводи позивача про те, що між першим відповідачем та Державним бюджетом України на час укладення спірного правочину у 2010 році склались податкові відносини, які регулюються виключно нормами податкового та бюджетного законодавства та до яких відповідно цивільне законодавство не застосовується.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Як вже зазначалось, згідно п. 1.1 договору застави з метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань щодо оплати простого векселя АА2122313, складеного TOB "Торгівельний дім "Ласуня" 15.10.2010р. в м. Києві зі строком платежу за пред'явленням на суму 14 902 000,00 грн. заставодавець передає в заставу майнові права заставодержателю отримати кошти, які надійдуть TOB "Торгівельний дім "Ласуня" від Державного бюджету України відповідно до заяв про повернення сум бюджетного відшкодування за квітень-травень 2010р. відповідно до п. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додатну вартість".

Отже, предметом договору № 28/10/10 є застава прав першого відповідача отримати грошові кошти, що є відшкодуванням податку на додану вартість, який попередньо ним сплачений до Державного бюджету України.

Право першого відповідача отримати відшкодування податку на додану вартість врегульовано нормами Закону України "Про податок на додатну вартість", тобто нормами податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 1.8 ст. 1 зазначеного Закону бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (п. 7. 7. 1 ст. 7 Закону України "Про податок на додатну вартість").

Згідно п. 7.7.4 ст. 7 даного Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому, платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Пунктом 7.7.6 ст. 7 Закону передбачено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

З преамбули до Закону України "Про податок на додатну вартість" також випливає, що цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Отже, саме платник податку, який подав до податкового органу заяву про повернення відшкодування податку і має безпосереднє право на його отримання.

Норми, що визначають наведене правило є імперативними.

Передача права іншій особі податковим законодавством не передбачена.

Згідно п. 2.2 Порядку про відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом Головного управління державного казначейства України Державної податкової адміністрації України від 2 липня 1997 року N 209/72 підставою для отримання відшкодування є дані виключно податкової декларації за звітний період.

Відповідно до п. 6.2 Порядку платник податку має право в будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Отже, всі відносини, що виникають з реалізації платниками податку права на відшкодування ПДВ, регулюються податковим законодавством.

Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України цим кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства.

Згідно п. 7.7.10 ч. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додатну вартість" джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, триманих від цього податку в окремих регіонах України.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що безспірне списання коштів бюджету здійснюється державним казначейством України з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Отже, правовідносини, що склались процесі формування видатків бюджету, в тому числі повернення надмірно сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування, врегульовані нормами бюджетного законодавства.

Податкові та бюджетні правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, - вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави та формування бюджету України, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.

Такі відносини не є заснованими на юридичній рівності сторін, а є заснованими на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій (платник податку - держава) та врегульовані податковим та бюджетним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Право першого відповідача отримати кошти, які надійдуть TOB "Торгівельний дім "Ласуня" від Державного бюджету України відповідно до заяв про повернення сум бюджетного відшкодування за квітень-травень 2010р. відповідно до п. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додатну вартість" визначено та врегульовано нормами податкового та бюджетного законодавства, а отже правовідносини між першим відповідачем, як платником податку та Державним бюджетом України з приводу бюджетного відшкодування є публічно-правовими.

До майнових публічно-правових відносин цивільне законодавство застосовується лише в разі, якщо така можливість прямо передбачена законом.

Законами України не встановлено можливість застосування цивільного законодавства до податкових та бюджетних відносин, що склались між платником податку та державою з приводу відшкодування ПДВ.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільне законодавство, в тому числі норми про заставу, не застосовується до правовідносин першого відповідача та Державного бюджету України з приводу бюджетного відшкодування ПДВ.

Отже, право першого відповідача отримати бюджетне відшкодування відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додатну вартість" не може бути предметом договору застави, який врегульовано виключно нормами цивільного законодавства - Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу".

Крім цього, враховуючи те, що законодавством передбачено правовий зв'язок між виконанням платником податку податкового зобов'язання та отримання тим же платником податку бюджетного відшкодування, право на отримання відшкодування ПДВ є нерозривно пов'язаним з особою платника податків, яким подано заяви на отримання бюджетного відшкодування надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 5. ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Таким чином, оскаржуваний договір застави також суперечить і ч. 5. ст. 576 Цивільного кодексу України в частині заборони застави вимог, які мають особистий характер.

Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 у справі № 910/20473/13 за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" та приватного підприємства "Транском" про визнання договору недійним задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2014 у справі № 910/20473/13 про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі № 910/20473/13, яким позов публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" та приватного підприємства "Транском" про визнання договору недійним задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним Договір застави майнових прав №28/10/10 від 28.10.2010р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" та приватним підприємством "Транском".

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ласуня" (м. Київ, вул. М. Драгомирова, б. 4, офіс 122, за ЄДРПОУ 32310083) на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ, вул. Лєскова, б. 9, код за ЄДРПОУ 14305909) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 573 грн. 50 коп. та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 304 грн. 50 коп.

6. Стягнути з приватного підприємства "Транском" (м. Одеса, вул. Осіпова, б. 25, за ЄДРПОУ 32405232) на користь публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ, вул. Лєскова, б. 9, код за ЄДРПОУ 14305909) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 573 грн. 50 коп. та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 304 грн. 50 коп.

7. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Матеріали справи № 910/20473/13 повернути до господарського суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді В.В. Андрієнко

М.А. Дідиченко