Постанова

від 23.06.2014 по справі 816/1649/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2014 року м. ПолтаваСправа №816/1649/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

суддів: Головка А.Б., Єресько Л.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Марченко О.Є.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Горобця О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Пирятинського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - УМВС України в Полтавській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Пирятинський районний відділ управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - Пирятинський РВ УМВС України в Полтавській області) про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі в розмірі 12 844 грн 92 коп., стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що УМВС України в Полтавській області несвоєчасно виконано судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі в органах внутрішніх справ, чим останнього протиправно позбавлено заробітку та завдано значних душевних страждань.

Відповідачі письмових заперечень проти позову до суду не надали.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник УМВС України в Полтавській області проти позову заперечував. Посилаючись на те, що судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі в органах внутрішніх справ виконано в день набрання даним рішенням законної сили, просив відмовити у задоволенні позову.

Пирятинський РВ УМВС України в Полтавській області, процесуальний статус якого змінено на відповідача ухвалою суду від 19 травня 2014 року, надав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Державна казначейська служба України, залучена до участі у справі як відповідач ухвалою суду від 04 червня 2014 року, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Як визначено частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на вказану норму Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, заслухавши думку сторін та їх представників, ухвалила справу розглядати за даної явки.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з 15 серпня 1996 року перебував на службі в органах внутрішніх справ, з 01 січня 2009 року займав посаду старшого слідчого слідчого відділу Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області.

Наказом УМВС України в Полтавській області від 14 серпня 2013 року №1012 на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

Даний наказ реалізовано наказом УМВС України в Полтавській області від 27 вересня 2013 року №474 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за підпунктом "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись із зазначеними наказами, позивач оскаржив їх до суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року в адміністративній справі №816/5920/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Полтавській області від 14 серпня 2013 року №1012 в частині накладення дисциплінарного стягнення на слідчого СВ Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_1;

- визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Полтавській області від 27 вересня 2013 року №474 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області з 30 вересня 2013 року;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 з УМВС України в Полтавській області середньоденний заробіток на час вимушеного прогулу в розмірі 3989 грн 71 коп.;

- здійснено допуск постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.

Наказ про поновлення майора міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого слідчого відділення Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області з 30 вересня 2013 року з виплатою середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 3989 грн 71 коп. УМВС України в Полтавській області видано 07 квітня 2014 року /а.с. 26/.

Того ж дня позивач допущений до виконання посадових обов'язків, що підтверджено актом від 07 квітня 2014 року /а.с. 27/.

Посилаючись на те, що УМВС України в Полтавській області протиправно не виконало вимоги судового рішення про негайне поновлення ОСОБА_4 на посаді слідчого СВ Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області, чим останньому завдано матеріальної та моральної шкоди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Перш за все судова колегія зазначає, що спірні відносини сторін стосуються виконання судового рішення.

Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

В силу положень пункту 7 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень.

Слід також зважити на позицію Європейського суду з прав людини (справи "Хорнсбі проти Греції", "Дубенко проти України", "Юрій Миколайович Іванов проти України"), яка полягає в тому, що "право на судовий захист стало б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося б недіючим на шкоду однієї зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок".

Крім того, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на справедливий суд містить як інституціональні елементи (вимоги щодо суду як установи), так і процесуальні елементи - до яких належить, зокрема, виконання судового рішення.

Наведене вище є підставою для висновку про те, що виконання судового рішення є невід'ємним елементом права на судовий захист.

Колегія суддів зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України поряд із загальною процедурою набрання судовим рішенням в адміністративній справі законної сили, визначеною статті 254 Кодексу, передбачає також випадки, коли відповідне судове рішення має бути виконано негайно, тобто, до набрання ним законної сили.

Зокрема, згідно з пунктом 3 частини першої статті 256 Кодекс адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Матеріалами справи підтверджено, що постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі №816/5920/13-а в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернуто до негайного виконання /а.с. 5-8/. У вступній частині даного судового рішення зазначено, що в судовому засіданні був присутнім представник УМВС України в Полтавській області Котенко М.М. /а.с. 5/.

За таких обставин, УМВС України в Полтавській області мало виконати зазначену вище постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді 25 листопада 2013 року.

Доводи представника відповідача про те, що постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі №816/5920/13-а оскаржено в апеляційному порядку колегія суддів відхиляє, оскільки подання апеляційної скарги не звільняє відповідача (боржника) від обов'язку щодо негайного виконання судового рішення.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу /пункт 34/.

Матеріалами справи підтверджено, що наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді УМВС України в Полтавській області видано 07 квітня 2014 року /а.с. 26/.

Згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, безперечним є обов'язок роботодавця сплатити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Зі змісту довідки Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області від 28 квітня 2014 року №14 колегією суддів встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 за один календарний день становить 97 грн 31 коп. /а.с. 14/.

Таким чином, за період невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді з 26 листопада 2013 року по 06 квітня 2014 року, що складає 132 календарні дні, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 становить 12 844 грн 92 коп.

Залученою до матеріалів справи довідкою управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку від 16 травня 2014 року №4/957 підтверджено, що нарахування та виплата грошового забезпечення особового складу Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області здійснюється безпосередньо останнім /а.с. 28/.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що кошти в розмірі 12 844 грн 92 коп. на користь позивача необхідно стягнути з Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області як розпорядника таких коштів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, постанова суду в межах суми стягнення заробітку за один календарний місяць належить до негайного виконання.

З приводу позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з УМВС України в Полтавській області моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Так, відповідно до положень частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пленум Верховного Суду України, у постанові від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні /пункт 5/.

Позивачем не надано доказів, що підтверджували б спричинення йому моральної шкоди саме бездіяльністю відповідачів щодо невиконання судового рішення. На неодноразову вимогу суду позивач не надав належних та допустимих доказів, що, зокрема, підтверджували б наявність причинного зв'язку між ймовірною шкодою та протиправною бездіяльністю відповідачів. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування.

Залучені до матеріалів справи копії документів про хворобу доньки позивача, в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути визнані належними доказами заподіяння немайнової шкоди позивачу безпосередньо бездіяльністю відповідачів щодо невиконання судового рішення.

Посилання позивача на те, що він був вимушений позичати кошти на лікування доньки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Так, позивачем не надано суду доказів в підтвердження здійснення витрат позичених коштів саме на лікування доньки, а залучені до матеріалів справи копії медичних довідок та розрахункових документів датовані 2009-2011 роками /а.с. 75-76, 78, 80, 88-91, 93, 94/, тобто, не стосуються спірних відносин.

А тому, у задоволенні даної частини позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне відмовити.

Також не належать до задоволення і вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу.

При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

По-перше, згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

По-друге, 01 січня 2012 року набув чинності Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20 грудня 2011 року №4191-VI, статтею 1 якого визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

ОСОБА_1 до матеріалів справи надано виписану адвокатом ОСОБА_2 квитанцію від 15 травня 2014 року б/н про сплату гонорару за надання правової допомоги в розмірі 2000 грн /а.с. 33/. Разом з цим, позивачем не надано розрахунку погодинної вартості послуг та акта здачі-приймання виконаних робіт, внаслідок чого неможливо встановити дотримання розміру правової допомоги, встановленої Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

По-третє, зазначена вище квитанція не містить відомостей про підставу для сплати коштів, тобто, не є належним доказом оплати позивачем гонорару за надання правової допомоги саме щодо розгляду даної справи.

За вищевикладених обставин, позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Пирятинського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Пирятинського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 08675016; вул. Пролетарська, 7, м. Пирятин, Пирятинський район, Полтавська область, 37000) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; АДРЕСА_1) кошти в розмірі 12 844 (дванадцять тисяч вісімсот сорок чотири) гривні 92 (дев'яносто дві) копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанову суду в межах суми стягнення заробітку за один календарний місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 01 липня 2014 року.

Головуючий суддя О.О. Кукоба

суддя А.Б. Головко

суддя Л.О. Єресько