Постанова

від 02.07.2014 по справі 810/3833/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 липня 2014 року 810/3833/14

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий - суддя Волков А.С.,

фіксування судового засідання технічними засобами та ведення журналу забезпечував секретар судового засідання Луценко К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозбуд-Інвест" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозбуд-Інвест" з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 21.01.2014 № 0000412203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на загальну суму 50000,00 грн., у тому числі: 40000,00 грн. - за основним платежем; 10000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 21.01.2014 № 0000432203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 46000,00 грн. за основним платежем.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених контрагенту в оплату за надані послуги, а також формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни послуг. Як стверджує податковий орган, контрагент відсутній за адресою місцезнаходження, не має адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за укладеним договором, у нього відсутні основні фонди та виробничі засоби для надання послуг, штатні працівники, а особа, яка значиться засновником юридичної особи контрагента і його керівником, надала пояснення, що жодної господарської діяльності ним не здійснювалось, документи складалися фіктивно. Податковий орган вважає, що господарські операції між позивачем і контрагентом мали фіктивний характер, договір та інші документи складені сторонами з метою мінімізації податкових зобов'язань.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки укладений договір мав реальний характер - послуги надані контрагентом у повному обсязі й оплачені, ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності. Таким чином, позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

Ухвалою від 25.06.2014 судом відкрито провадження в адміністративній справі, судовий розгляд призначено на 02.07.2014.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином.

У призначений день і час до суду з'явився представник позивача. Представник відповідача до суду не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. За таких обставин суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозбуд-Інвест» є юридичною особою, що зареєстрована 06.08.2008 (запис про реєстрацію в ЄДР: 1 355 102 0000 002846), перебуває на обліку у Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: лісопильне та стругальне виробництво; виготовлення виробів із бетону для будівництва; оптова торгівля твердим, рідким газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; транспортне оброблення вантажів тощо.

У грудні 2013 року посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Перший фінансовий взвод» за період з 01.12.2011 по 31.12.2011 (акт перевірки від 31.12.2013 № 398/10-06-22-03/35875598).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог:

пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 40000,00 грн. у тому числі: за грудень 2011 року - на суму 40000,00 грн.;

підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 46000,00 грн., у тому числі за 4-й квартал 2011 року - на суму 46000,00 грн.

Висновки податкового органу пов'язуються з оцінкою господарських операцій позивача з придбання послуг, які здійснювались ним на підставі договору, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод". На думку посадових осіб податкового органу, контрагент послуг позивачу не надав, адже він не має для цього відповідних адміністративно-господарських можливостей: відсутні основні фонди, складські приміщення, виробничі потужності, трудові ресурси тощо. За аналітичними даними податкового органу контрагент позивача є транзитним підприємством у ланцюгу надання послуг з незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За результатами перевірки Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято два податкових повідомлення-рішення, а саме:

від 21.01.2014 № 0000412203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на загальну суму 50000,00 грн., у тому числі: 40000,00 грн. - за основним платежем; 10000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 21.01.2014 № 0000432203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 46000,00 грн. за основним платежем.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив його до суду.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факти надання послуг, оплати їх вартості, у тому числі сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг). Крім того, суд зобов'язав позивача надати витяг та довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що містять дані про Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод".

Суд на підставі зібраних по справі доказів встановив наступне.

Позивач під час судового розгляду пояснив, що для забезпечення своєї господарської діяльності з розвантаження вагонів потребує послуги суб'єктів господарювання, які мають навантажувачі.

Так, у жовтні 2011 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Перший фінансовий взвод" (виконавець) укладено договір від 01.10.2011 № 01-10/11, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати послуги спецтехніки, проводити вантажно-розвантажувальні роботи, роботи по зачистці вагонів, переміщення продукції на складі, роботи проти заледеніння продукції в зимовий період, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити надані послуги.

Під час судового розгляду позивач стверджував, що впродовж грудня 2011 року придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Перший фінансовий взвод" послуги на загальну суму 240000,00 грн., у тому числі ПДВ - 40000,00 грн.

На підтвердження факту отримання послуг позивач представив суду копії актів надання послуг: від 09.12.2011 № ОУ-61 на суму 180000,00 грн., у тому числі ПДВ - 30000,00 грн.; від 30.12.2011 № ОУ-60000,00 грн., у тому числі ПДВ - 10000,00 грн., складені уповноваженими представниками сторін договору.

Із змісту актів неможливо зробити висновок, що роботи (послуги) дійсно надавались, адже вони містять загальну інформацію про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший фінансовий взвод» надано послуги спецтехніки, кількість тон, вартість, а також заяву про відсутність взаємних претензій. Інші відомості, що надають можливість конкретизувати послуги (дати і місце надання послуг, вид робіт, що виконувались контрагентом, вид розвантажувальної техніки, вид і вага вантажу, кількість витраченого часу, прізвище водія тощо) в актах відсутні. Жодних інших документів на підтвердження факту виконання контрагентом робіт (послуг) позивач суду не надав.

З договору та актів також убачається, що від Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший фінансовий взвод» їх підписано директором ОСОБА_1.

В оплату за послуги на підставі вказаного договору позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" кошти у загальній сумі 180250,00 грн., у тому числі ПДВ - 30041,67 грн., факт перерахування коштів підтверджується копіями банківських виписок, що містяться у матеріалах справи. Позивач має кредиторську заборгованість перед вказаним контрагентом у сумі 59750,00 грн.

На підтвердження права на формування податкового кредиту за вказаною господарською операцією позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" дві податкові накладні на загальну суму 240000,00 грн., у тому числі ПДВ - 40000,00 грн.

Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту та відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних за грудень 2011 року, а кошти у сумі 200000,00 грн. (сума коштів без ПДВ) включив до складу валових витрат і врахував при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2011 року.

З приводу юридичної особи контрагента суд на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" є юридичною особою, що зареєстрована 21.09.2010 (номер запису в ЄДР - 1 070 102 0000 041257), основний вид діяльності - інша допоміжна діяльність у сфері фінансового посередництва, засновник і керівник юридичної особи - ОСОБА_1, статус відомостей про юридичну особу - не підтверджено.

Згідно з даними Міністерства доходів і зборів України свідоцтво про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" в якості платника ПДВ анульоване 17.05.2012 за ініціативою податкового органу.

З акта перевірки від 31.12.2013 № 398/10-06-22-03/35875598 також убачається, що чисельність працівників, які перебувають у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" станом на 31.12.2011 складала 1 особа, інформація про наявність основних фондів, зокрема, вантажно-розвантажувальної спецтехніки - відсутня.

В акті також містяться відомості про те, що ОСОБА_1 був допитаний слідчим криміналістом слідчого відділу Управління Служби безпеки України в м. Києві в якості обвинуваченого та повідомив, що перебував у скрутному фінансовому становищі, вступив у контакт з певними особами і погодився за винагороду виступити засновником і директором ТОВ «Перший фінансовий взвод», яке буде займатися не зовсім законною діяльністю, але не усвідомлював протиправності своїх дій. У подальшому після реєстрації товариства ОСОБА_1, жодних договорів чи інших фінансово-господарських документів ТОВ «Перший фінансовий взвод» не підписував.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як вже зазначалось, рішення про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з включенням позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" у складі ціни послуг, а також формуванням валових витрат за рахунок коштів, сплачених вказаному контрагенту в оплату за послуги за господарськими операціями, які в дійсності не відбувались (є фіктивними).

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту надання позивачу послуг, за результатами здійснення яких податковим органом прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат при обчисленні податку на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що фактично послуги Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" позивачу не надавались. Вказане підприємство неспроможне надати послуги, описані у представлених позивачем первинних фінансово-господарських документах, адже в нього відсутні для цього відповідні адміністративно-господарські можливості.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є правильними, а податкове повідомлення-рішення від 21.01.2014 № 0000412203, - правомірним.

З приводу податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, є платниками податку на прибуток (пункт 133.1 статті 133 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В даній справі судом встановлено, що первинні фінансово-господарські документи, представлені позивачем суду, в дійсності не доказують факту надання позивачу послуг Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод". Таким чином, ці документи не відтворюють реального стану речей і фіксують обставини, які у дійсності не відбувались.

Це означає, що віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший фінансовий взвод" в оплату за послуги вчинено позивачем незаконно, а податкове повідомлення-рішення від 21.01.2014 № 0000432203 прийнято податковим органом правомірно.

За наведених обставин, позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 липня 2014 р.