cpg1251
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 817/1546/14
07 липня 2014 року 12год. 20хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Кравченко А.В.,
відповідача: представник Махаринець М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод"
до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Острозький цукровий завод» (по тексту постанови - ТОВ «Острозький цукровий завод» ) звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (по тексту постанови - Здолбунівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області) №0000052200 від 12.03.2014 р.
Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.
Вказує, що висновок податкового органу про порушення вимог п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу, внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ неправомірний з огляду, що останнім не враховано норму п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.
На думку позивача, висновки про відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торговельного обладнання, про відсутність у ТОВ ВКП «Стрікт» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей спростовуються відповідними документальними доказами, передбаченими ст. 44, ст.201 Податкового кодексу та ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому вказує, що податковим органом не вказано і не надано будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, вказували б на те, що дані податкових накладних, виписаних продавцем не відповідають дійсності.
Зазначає, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ТОВ ВКП «Стрікт» правомірність віднесення позивачем ПДВ до складу податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних.
Відповідач позов не визнав про що подав письмове заперечення (а.с.108-112).
У своєму запереченні вказує, що перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації щодо контрагента позивача про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудових ресурсів, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Вищенаведене свідчить, про те, що правочини між ТОВ «СТРІКТ» та відображеними ним у додатку 5 до податковій декларації з ЦЦВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за серпень 2013 року контрагентами - покупцями товарів (робіт, послуг) не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Вважає, що з наведеного вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Пояснив, що господарські операції позивача з його контрагентом є реальними і підстав вважати їх безтоварними, просив суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача позов заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у письмовому запереченні, просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, Здолбунівською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Рівненській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Острозький цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при проведенні взаємовідносин з ТОВ «СТРІКТ» за період з 01.08.2013 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої було складено акт перевірки № 91/22-32578323 від 20.02.2013.
На підставі акту перевірки податковим органом було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000052200 від 12.03.2014 р.
Згідно зі вказаним Рішенням позивачу на підставі порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України донараховано до сплати податок на додану вартість у розмірі 577 647,50 грн.
Підприємством було надано заперечення на висновки акта, а також оскаржено саме Рішення до Головного управління Міндоходів у Рівненській області. З урахуванням складності, розгляд скарги Підприємства було продовжено згідно з рішенням Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 03.04.2014 p., після чого 13.05.2014 р. Підприємство отримало поштове відправлення із рішенням Головного управління Міндоходів у Рівненській області про залишення Рішення без змін.
На думку суду, висновки Здолбунівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області, покладені в основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення є протиправними.
Судом встановлено, що ТОВ «Острозький цукровий завод» здійснювало взаєморозрахунки із ТОВ «Стрікт» (код ЄДРПОУ - 34480243 , місцезнаходження ТОВ «Стрікт» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 46).
За період, що перевірявся, між даними суб'єктами господарювання укладено слідуючі договори:
- договір підряду на проведення проектних робіт №26-11/12 від 26.11.2012 p., згідно якого ТОВ «Стрікт» (підрядник) зобов'язується розробити за завданням ТОВ «Острозький цукровий завод» (замовник) та передати проектну документацію, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити;
- Договір підряду на проведеш/ монтажних робіт №10-12/12 від 10.12.2012 p., згідно якого ТОВ «Стрікт» (підрядник) зобов'язується виконати виготовлення та монтаж апарата другої сатурації та преддефектора перед другою сатурацією відповідно до розробленого проекту та провести ремонт покрівель об'єктів товариства, а ТОВ «Острозький цукровий завод» (замовник) зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її, (додаткова угода про внесення змін до Договору підряду на проведення монтажних робіт №10-12/12 від 10.12.2012 р від 01.03.2013 p., згідно якого ТОВ «Стрікт» (підрядник) зобов'язується виконати виготовлення та монтаж апарата другої сатурації та преддефектора перед другою сатурацією відповідно до розробленого проекту, провести ремонт покрівель об'єктів товариства та виконати ремонт обмурівки котла ОП-50);
- Договір купівлі - продажу №1-6/12 від 01.06.2012 p., згідно якого ТОВ «Стрікт» (продавець) зобов'язується передати у власність ТзОВ «Острозький цукровий завод» (покупець) обладнання технічну документацію, а покупець прийняти та оплатити.;
- Договір купівлі-продажу б/н від 01.03.2013 року, згідно якого ТОВ «Стрікт» (продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ «Острозький цукровий завод» (покупець) належний йому товар (найменування, перелік та ціна товару визначається накладними), а покупець прийняти товар та оплатити.
Судом також встановлено, що договірні зобов'язання стверджуються за вказаними договорами наступними документами фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарської діяльності: податкова накладна №8 від 27.08.2013 р. на суму 175 200,00 грн. та акт виконаних робіт № 1/8 від 27.08.2013 p.; податкова накладна № 6 від 27.08.2013 р. на суму 99 250,00 грн. та акт прийому - здачі робіт № 1/8 від 27.08.2013 p.; податкова накладна № 7 від 27.08.2013 р. на суму 489 985,00 грн. та видаткова накладна № 1/8 від 27.08.2013 p.; податкова накладна № 9 від 28.08.2013 р. на суму 489 985,00 грн. та видаткова накладна № 2/8 від 28.08.2013 p.; податкова накладна № 10 від 28.08.2013 р. на суму 120 000,00 грн. та акт прийому-здачі робіт № 2/8 від 28.08.2013 p.; податкова накладна № 12 від 29.08.2013 р. на суму 270 000,00 грн. та акт прийому - здачі робіт № 3/8 від 29.08.2013 p.; податкова накладна № 11 від 29.08.2013 р. на суму 489 985,00 грн. та видаткова накладна № 3/8 від 29.08.2013 р.; податкова накладна № 13 від 30.08.2013 р. на суму 228 000,00 грн. та акт прийому здачі робіт № 4/8 від 30.08.2013 p.; податкова накладна № 7 від 31.05.2013 р. на суму 818 271,98грн. та видаткова накладна №7/5 від 30.05.2013 p.
Крім того, суд констатує, що реальність перелічених договорів, їхню дійсність виконання зобов'язань сторонами за вказаними договорами підтверджують платіжні доручення: №309 від 06.09.2013 p., №315 від 12.09.2013 р., №318 від 17.09.2013 р., №322 від 17.09.2013 р., №325 від 20.09.2013 p., №326 від 24.09.2013 р ., №363 від 08.10.2013, р. №374 від 23.10.2013 p., №389 від 05.11.2013 p., №394 від 11.11.2013 р., №368 від 15 10 2013 р., №396 від 14.11.2013 р., №407 від 21.11.2013 p., №408 від 25.11.2013 р., №410 від 27.11.2013 р., №439 від 04.12.2013 р., №443 від 06.12.2013 р., №451 від 10.12.2013 p., №477 від 20.12.2013 p., №481 від 27.12.2013 p., №6 від 03.01.2014 р.
Згідно з пп.4.1.27 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.
В силу вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.138.4 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Пункт 139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік витрат платника податку, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Серед таких обмежень витрати на придбання електрообладнання, які були виключені відповідачем зі складу витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.
Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Реальність здійснення господарських операцію з його контрагентом ТОВ «Стрікт», а відтак правомірність формування податкового кредиту з ПДВ стверджується відповідними податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, а також показаннями свідків.
Вищевказані податкові, видаткові накладні, розрахункові документи в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані видаткові, податкові накладні не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей (електрообладнання) та послуг (автотранспортних) відсутні. Суд вважає, що підстави для виключення зі складу податкового кредиту товариства сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару, відсутні, оскільки отримання такого товару за договорами купівлі-продажу не суперечить чинному законодавству, та є такими, що спрямовані на отримання доходів, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства.
Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Згідно з пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Стрікт» у встановленому порядку був зареєстрованим платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, мав відповідне свідоцтво платника податку та перебуває на податковому обліку в органах доходів та зборів.
Вказані обставини доводять, що контрагент позивача володів необхідною право- та дієздатністю для вчинення господарських операцій, на момент здійснення господарських операцій.
Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
При цьому, нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету у разі несплати продавцем товару або іншою особою суми податку на додану вартість, отриманої від покупця у складі ціни товару. Відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару має сплачувати даний податок до бюджету.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Тому, суд зазначає, що позивач по справі не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагента щодо невідображення ним сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Це означає, що не виконаня контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.
Так у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000052200 від 12.03.2014 р.
Судові витрати присуджуються на користь позивача відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Рівненській області №0000052200 від 12.03.2014 р.
Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 4 872, 00 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жуковська Л.А.
Суд | Рівненський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 07.07.2014 |
Оприлюднено | 11.07.2014 |
Номер документу | 39644083 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні