Ухвала

від 01.07.2014 по справі 804/6294/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2014 р. м. Київ К/800/16573/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року

у справі №804/6294/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВТЕХКАР» (надалі - ТОВ «СОВТЕХКАР»)

до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - Криворізька центральна МДПІ Дніпропетровської області ДПС)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У травні 2013 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської області ДПС №0000771502 від 12 квітня 2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового, яким відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "СОВТЕХКАР" з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ "Лігран" за квітень 2012 року, ПП "Транс-Атлантіка Сервіс" за квітень-червень 2012 року, ТОВ ВК "Віконні системи" за жовтень-листопад 2011 року.

За підсумками перевірки складено акт №976/220/31932479 від 27 березня 2013 року, у висновках якого зазначено порушення позивачем п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України : підприємством завищено валові витрати на суму 679423,00грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 144210,00грн. А також п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 135885,00грн. у взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Лігран", ПП "Транс-Атлантіка Сервіс", ТОВ "ВК "Віконні Системи".

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, в силу приписів ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч.1 ст.9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Також, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положень про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 вказаних Положень первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

За змістом ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6 - п.138.9, пп.138.10.2 - пп.138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Положення п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: або придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Поряд з цим, вимоги ст. 204 Цивільного кодексу України закріплюють принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України , відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно умов договору постачання №2304 від 23 квітня 2012 року, укладеного між ТОВ "Лігран" (постачальник) та ТОВ "Совтехкар" (покупець), постачальник поставляє, а покупець приймає і оплачує матеріали будівельного призначення (глина, щебінь, пісок), вказаний в Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов даного договору ТОВ "Лігран" на адресу ТОВ "Совтехкар" було виписано податкові накладні та видаткові накладні/акти про надання послуг на загальну суму 250000,00грн.

Відповідно до наданим оборотно-сальдовим відомостям по рахунку 631 за квітень 2012 року дебіторська заборгованість за відвантажений товар (надані роботи, послуги) за розрахунками із ТОВ "Лігран" складає 250000,00грн.

Крім того, відповідно до договору оренди №0404 від 04 квітня 2012 року, укладеного між ТОВ "Лігран" (орендодавець) та ТОВ "Совтехкар" (орендар), орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування (оренду) рухоме майно - щит-панелі у комплекті. Монтаж та демонтаж орендованого обладнання не є предметом цього договору.

ТОВ "Лігран" поставлено товар на адресу ТОВ "Совтехкар", на що виписано (оформлено) накладні, рахунки та податкові накладні на загальну суму 24000,00грн.

Відповідно до наданим оборотно-сальдовим відомостям по рахунку 631 за квітень 2012 року кредиторська заборгованість за відвантажений товар (надані роботи, послуги) за розрахунками із ТОВ "Лігран" складає 24000,00грн.

На думку податкового органу проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лігран", ПП "Транс-Атлантіка Сервіс", ТОВ ВК "Віконні системи", юридичну дефектність первинних документів та здійснення операцій пов'язаних за наданням податкової вигоди для третіх осіб.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не доведено умислу саме позивача на порушення публічного порядку та не має посилань і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не було надано.

Стосовно посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних при поставці товарів необхідно зазначити наступне.

В силу приписів п.1.14 Наказу Мінтрансу "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Вимоги щодо обов'язкового складання товарно-транспортна накладна під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом Мінтрансу "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", але він розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень.

Більш того, складання ТТН не є обов'язковим у разі здійснення перевезень власними силами без залучення перевізника.

Крім того, твердження податкового органу про факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Тому, факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В.Вербицька

---

О.В.Муравйов