Рішення

від 03.07.2014 по справі 906/642/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" липня 2014 р. Справа № 906/642/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Людва О.В. - довіреність № 1 від 10.03.2014;

від відповідача: Лисенко А.С. - довіреність №37/08 від 02.07.2014

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Журавлик" (с.Журавичі, Ківерцівський район, Волинська область)

до Приватного підприємства "Івановицьке 2008" (с.Івановичі Червоноармійський район Житомирська область)

про визнання договору недійсним та стягнення 48308,00 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання договору № 2 від 26.04.2013 недійсним та стягнення з відповідача 48308,00 грн.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача щодо наявності заборгованості у заявленій позивачем сумі не заперечувала. Усно пояснила, що заборгованість виникла у зв'язку з ненадходженням відшкодування на реконструкцію плантацій та тяжким фінансовим становищем. Подала клопотання, яке було задоволено судом, про долучення до матеріалів справи акту звірки розрахунків (а.с. 42-43).

У відповідності до ст.75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 26 квітня 2013 Селянським (фермерським) господарством "Журавлик" (продавець, відповідач) та Приватним підприємством "Івановицьке 2008" (покупець, відповідач) підписано Договір №2 (далі - Договір (а.с. 10)), згідно п. 1 якого позивач зобов'язався продати вживаний дріт надалі товар, а відповідач зобов'язався купити товар: Дріт д 5 4,35т., дріт д 10 4,924т., хомути 140,0шт.

За умовами п. 2 Договору, ціна товару встановлюється в національній валюті та складає за одиницю товару: Дріт д 5 - 6000,00грн.; дріт д 10 - 3500,00грн.; хомути - 20,00грн. загальна вартість товару за цим Договором становить 48308,00 (Сорок вісім тисяч триста вісім) грн.

У відповідності до п. 4. Договору, оплата за отриманий товар проводиться в термін 60 календарних днів, але не пізніше 10 днів з дня отримання відшкодування за реконструкцію плантацій.

Позивач вважає вищевказаний Договір таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України є недійсним з огляду на те, що в ньому не погоджено такої його істотної умови, як строк дії Договору. Також вважає, що строк оплати, визначений у п. 4 Договору не дає змоги визначити момент початку відліку терміну в 60 календарних днів, а також не уточнено механізм відшкодування за реконструкцію плантацій, зокрема: яких саме плантацій, хто і яким чином має відшкодувати витрати на таку реконструкцію, яким чином має бути повідомлений позивач про факт відшкодування відповідачу таких витрат, тощо.

Разом з тим, посилаючись на накладну №10 від 26.04.2013 та Довіреність №АСЕ2846 від 25.04.2013, позивач стверджує, що ним було поставлено відповідачу товар - вживаний дріт д 5 мм. в кількості 4,924 т по ціні 6000,00грн. за 1 т, дріт д 10 в кількості 4,56 т по ціні 3500,00грн. за 1 т., хомути в кількості 140 шт. по ціні 20,00 грн. за 1 шт. на загальну суму 48308,00грн., а відповідачем, відповідно, такий товар було отримано.

Зазначає, що звертався до відповідача з претензією за вих. №1 від 11.11.2013 з вимогою про оплату отриманого товару, яку було вручено останньому 14.11.2013, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, однак остання залишена без відповіді та задоволення.

За вказаного, позивач вважає, що оскільки факт поставки відповідачу товару та його вартість підтверджується вказаними вище доказами, термін сплати за отриманий товар настав в силу положень ст. 692 ЦК України, а тому відповідач має перед ним заборгованість у розмірі 48308,00грн.

Відповідач щодо викладених у позовній заяві обставин та наявності боргу в заявленій позивачем сумі не заперечив, про що також зазначив його представник у судовому засіданні. Доказів на підтвердження здійснення додаткових розрахунків відповідачем не надано.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Зважаючи на обставини, якими позивач обґрунтовує позовну вимогу про визнання Договору №2 від 26.04.2013 недійсним, слід зазначити, що пунктом 2.6. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За вказаного, в силу вимог чинного законодавства, обставини, наведені позивачем в обґрунтування вимоги про визнання Договору №2 від 26.04.2013 недійсним, у будь-якому випадку не спричиняють недійсності правочину, а лише можуть свідчити про його неукладення, тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Так, у Договорі №2 дійсно не визначено строку його дії, а п. 4 Договору не дає змоги визначити строк проведення розрахунків.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тобто вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку, зокрема, вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати.

Однак, обставини, визначені у п. 3 Договору№2, не можуть бути визнані подією, що неминуче має настати, оскільки залежать від суб'єктивної поведінки невизначеної в договорі третьої особи (яка має здійснити відшкодування за реконструкцію плантацій) та інших об'єктивних факторів.

Слід також зазначити, що у відповідності до ч.1 ст. 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що згідно товарно-транспортної накладної №10 від 26.04.2013 та Довіреності №АСЕ2846 від 25.04.2013 (а.с. 11-12) позивачем було передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 48308,00грн.

Слід зазначити, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку відповідача здійснити розрахунки з позивачем.

Тобто, спір між сторонами виник при виконанні ними зобов'язань у відносинах купівлі - продажу. Підставою виникнення вказаних відносин є факт передачі відповідачу та прийняття останнім товару згідно видаткової накладної.

Ст. 655 ЦК України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, оскільки інший строк оплати товару сторонами не встановлено, у відповідача виник обов'язок здійснити розрахунок з позивачем після отримання товару.

Однак, у вказані строки, не зважаючи на отримання 14.11.2013 претензії (а.с.13-14), відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, внаслідок чого станом на час розгляду справи в суді, його заборгованість за отриманий товар склала 48308,00грн., що не заперечували представники сторін в судовому засіданні та підтверджено сторонами в підписаному ними Акті звірки розрахунків (а.с. 43).

При цьому, зважаючи на пояснення представника відповідача стосовно того, що заборгованість виникла у зв'язку з тяжким фінансовим становищем, слід зазначити, що у відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 48308,00грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Івановицьке 2008" (12040, Житомирська обл., Червоноармійський р-н., с. Івановичі, вул. Леніна, буд.29, ід. код 36269673)

на користь Селянського (фермерського) господарства "Журавлик" (45213, Волинська обл., Ківерцівський р-н., с. Журавичі, вул. Незалежності, буд.7, ід. код 31120598):

- 48308,00грн. заборгованості;

- 1827,00грн. судового збору.

3. В частині визнання договору недійсним відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.07.2014.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи; 2,3 - сторонам (рек. з пов. про вруч.).