Постанова

від 08.07.2014 по справі 812/2862/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Тихонов І.В.

Суддя-доповідач - Старосуд М.І.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року справа №812/2862/14

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Старосуда М.І., суддів Василенко Л.А., Гімона М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у справі №812/2862/14 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ - Т2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 17 403,94 грн.,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ - Т2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 17 367,47 грн. та пені у розмірі 36,47грн. за порушення нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році.

В обґрунтування позову позивач вказав, що всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач у 2013 році не створив робоче місце для 1 інваліда. Таким чином, на підприємстві за одне робоче місце, яке повинно бути створене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 16 квітня 2014 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Державного бюджету України у розмірі 17 367,47 грн. На підставі зазначеного просив: стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ -Т2» код 37907406 на користь Державного бюджету України в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за 2013 рік в розмірі 17 367,47 грн. та пеню у розмірі 36,47 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в який він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального права, а саме ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Апелянт вказує, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, що не виконане відповідачем. Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування покликані лише сприяти працевлаштуванню інвалідів, а не забезпечувати цей норматив.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтями 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, п. 8 Постанови Кабінету Міністрів від 03.05.1995 року № 314 «Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів» передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Крім того, статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна чисельність працюючих у відповідача в 2013 році становила 35 осіб.

Отже, відповідач зобов'язаний був у 2013 році створити одно робоче місце для працевлаштування інваліда.

Пунктом 14 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, зобов'язано підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно з п.п. 5, 10-14 цього Положення, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, на відповідача покладений обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Періодичність надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначена статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Статтею 20 цього Закону передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач щомісячно подавав до Краснодонського міськрайонного центру зайнятості інформацію про вакансії робочих місць для інвалідів.

Однак, такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ-Т2» інформувало Краснодонський міськрайонний центр зайнятості про наявність вільних посад для забезпечення працевлаштування інвалідів не щомісячно.

Згідно наданих звітів, відповідач інформував Краснодонський міський центр зайнятості про наявність вільних посад для забезпечення працевлаштування інвалідів лише 04.06.2013 року, 02.07.2013 року та 08.08.2013 року.

Отже, відповідач не вжив всіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, оскільки він інформував Краснодонський міськрайонний центр зайнятості про наявність вільних посад для забезпечення працевлаштування інвалідів не щомісячно.

А діючим законодавством України не передбачено звільнення відповідача від адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2013 році та від сплати пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд України в постановах від 20 червня 2011 року та від 26 червня 2012 року звертав увагу на те, що підприємства відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинні щомісячно та в повному обсязі направляти до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН про наявність місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не вживав передбачених законом заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, що є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 17 367,47 грн. та пені в сумі 36, 47 грн., а всього 17 403,94 грн. за невиконання нормативу по працевлаштуванню 1 інваліда у 2013 році.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята при невірному застосуванні норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.195,197,198,202,205,207,211,212,254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду 812/2862/14 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду 812/2862/14 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ - Т2» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 17 403,94 грн. - задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ - Т2» код 37907406 на користь Державного бюджету в особі Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів р/р 31218230700028 в ГУ ДКСУ у Луганській області МФО 804013, код 37907322, код платежу 50070000 адміністративно-господарські санкції у розмірі 17 367,47 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 36,47 грн., а всього 17 403,94 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Колегія суддів

М.І.Старосуд

Л.А. Василенко

М.М. Гімон