Постанова

від 02.07.2014 по справі 926/334/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2014 р. Справа № 926/334/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т.Б.,

Якімець Г. Г.

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача з'явився

від відповідача не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Монарх Буд"

на рішення господарського суду Чернівецької області від 05.05.2014 року, суддя Байталюк В. Д.

у справі № 926/334/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "СУШИЯ"

до відповідача: приватного підприємства "Монарх Буд"

про: стягнення заборгованості в сумі 77 488, 16 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.05.2014 року, в справі №926/334/14 частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "СУШИЯ" до приватного підприємства "Монарх Буд" про стягнення заборгованості в сумі 77 488, 16 грн.

Стягнуто з приватного підприємства «Монарх Буд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СУШИЯ» заборгованість в сумі 71 721,00 грн. та судовий збір у розмірі

1 691,02 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПП "Монарх Буд" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Чернівецької області від 05.05.2014 року скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт, посилається на те, що після укладення договору та отримання авансового платежу в сумі 71 721, 00 грн. почалось будівництво майданчика. Однак, під час проведення будівельних робіт, як вказує апелянт, до нього звернувся замовник і вказав, що бажає зробити підлогу із інших матеріалів, при цьому вказав що сам займеться купівлею та поставкою матеріалів, після чого повідомить відповідача. Однак, як зазначає відповідач, 06.08.2013 року ним було виявлено, що конструкції, а саме літнього майданчика, а також будівельних матеріалів не має. Відтак, відповідач вказує, що ним були виконані роботи передбачені договором на суму 77 015, 00 грн.

ТОВ "СУШИЯ" надіслало на адресу суду відзив, в якому заперечило проти доводів апеляційної скарги, просило рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому у відзиві позивач зазначив, що відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що зупинення виконання договору було за вказівкою замовника, однак не надає жодних доказів. Також зазначає, що у висновку за результатами розгляду матеріалів ЖЄО № 8388 від 09.08.2013 року, долученому до апеляційної скарги, зазначена особа, яка ніколи не перебувала та не перебуває у відносинах з позивачем, про що долучено довідку відділу кадрів ТОВ «СУШИЯ».

Представник апелянта до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, при цьому вказав, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Чернівецької області від 05.05.2014 року, в справі №926/334/14 залишити без змін, при цьому навів доводи аналогічні викладеним у своєму відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Чернівецької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Монарх Буд" без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 07.05.2013 між сторонами було укладено договір підряду № 07/05/2013/1 (далі - Договір), згідно умов якого замовник (позивач) доручив, а підрядник (відповідач) на свій власний ризик зобов'язався здійснити виконання робіт по улаштуванню літньої площадки «СУШИЯ» в ТРЦ «Майдан», який знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 71.

Відповідно до пункту 3.1 договору сторони погодили суму договору яка становить 93802,00 грн. та включає в себе вартість матеріалів і робіт.

Згідно пункту 9.1 договору позивач зобов'язався здійснювати оплату поетапно: перший платіж у розмірі 71721,00 грн. на придбання матеріалів, замовник здійснює протягом п'яти банківських днів з дати підписання договору; другий платіж (остаточний розрахунок) в розмірі 22081,00 грн. замовник перераховує на поточний рахунок підрядника протягом п'яти банківських днів після завершення всього об'єму робіт і підписання акту приймання виконаних робіт.

Матеріалами справи підтверджується, що свої зобов'язання за договором позивач виконав у повному обсязі сплативши відповідачу перший платіж у сумі 71721,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 329584 від 14.05.2013 на суму 46901,00 грн. та платіжним дорученням № 330993 від 16.05.2013 на суму 24820,00 грн. Однак, відповідач так і не приступив до виконання робіт.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 ГК України ).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини другої статті 849 Цивільного кодексу України , якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до змісту частини четвертої статті 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитись від договору підряду, виплативши підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Таким чином, законом замовнику надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

В силу частини третьої статті 651 Цивільного кодексу України , у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини другої статті 653 Цивільного кодексу України , у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Крім того, пунктом 13.2 Договору передбачено право позивача на одностороннє розірвання договору, якщо відповідач не розпочав виконання робіт протягом 5 днів з 07.05.2013, або, якщо відповідач допустив відставання темпів виконання робіт чи здавання робіт від передбачених графіком на 7 календарних днів і більше.

Як встановлено колегією суддів, 26.07.2013 позивач направив рекомендованим листом з описом вкладеного на адресу відповідача письмову відмову від договору підряду та вимогою про повернення передоплати за Договором (а.с.18).

Отже, повідомлення позивача про відмову від Договору та вимогою про повернення раніше сплаченої за Договором передоплати слід вважати пред'явленим відповідачу.

Враховуючи, що одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення статей 653 , 849 Цивільного кодексу України та пункту 13.2 Договору, не потребує узгодження з відповідачем (підрядником), то Договір є припиненим.

Крім того, пунктом 12.6 Договору передбачено, якщо договір припиняється з вини підрядника, замовник має право вимагати повернення передоплати, за виключенням вартості проведених робіт або наданих послуг.

Таким чином, беручи до уваги припинення дії Договору та у зв'язку з цим припинення зобов'язань сторін за ним, судом встановлено факт невиконання відповідачем обумовлених договором робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми передоплати у розмірі 71721,00 грн.

Згідно пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав ані доказів виконання робіт за Договором, ані доказів повернення передоплати.

Проте, розмір процентів за користування чужими коштами в даному Договорі не передбачено, а в позовних вимогах позивач просить застосувати статтю 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення з відповідача 3 % річних. Нараховані позивачем 3% річних не підлягають стягненню, оскільки сума попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України . Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 по справі № 5011-42/13539-2012.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було застосовано норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка передбачає що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Однак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає помилковим застосування даної статті при вирішенні цього спору, оскільки у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо

зобов'язання повернути майно позивачу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

В даному випадку 07.05.2013 р. між сторонами було укладено договір підряду № 07/05/2013/1, що виключає можливість застосування ст. 12.12 ЦК України. З цих підстав ст. 1212 ЦК України підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення, проте не впливає на резолютивну частину рішення суду.

Відповідно до п.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що з урахуванням припису частини другої статті 104 ГПК не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Щодо долученого до апеляційної скарги Висновку за результатами розгляду матеріалів ЖЄО № 8388 від 09.08.2013 року, то колегія суддів не приймає його до уваги, оскільки він не є належним та допустимим доказом розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, слід зазначити, що особа, з слів якої зроблені дані висновки, не перебуває у трудових відносинах з позивачем, про що надано копію довідки відділу кадрів ТОВ «СУШИЯ».

Згідно із ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» від 08.07.2011 року ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення, становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, при майновому характері спору - 1% від ціни позову, але не менше 0,75 та не більше 30 розмірів мінімальної заробітної плати.

ПП «Монарх Буд» до апеляційної скарги додано квитанцію № ПН23689 від 15 травня 2014 року, згідно з якою скаржник сплатив 845,51 грн. судового збору, що не відповідає встановленому розміру судового збору за подання апеляційної скарги на рішення першої інстанції. Таким чином, скаржник не доплатив судовий збір в сумі 67,99 грн. Доказів сплати даної суми скаржником до суду не подано, відтак відповідно до п.2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.12 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі неподання доказів оплати - суд може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу. Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду Львівської області, дійшла висновку про необхідність стягнення з приватного підприємства "Монарх Буд" до спеціального фонду Державного бюджету України 67, 99 грн. судового збору за апеляційне провадження

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги приватного підприємства "Монарх Буд" відмовити.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 05.05.2014 року, в справі №926/334/14 залишити без змін.

3. Стягнути з приватного підприємства "Монарх Буд" (м. Чернівці, ідентифікаційний код 35754047) до спеціального фонду Державного бюджету України (Банк: ГУДКСУ у Львівській області; МФО 825014; отримувач: УДКСУ у Личаківському районі м. Львова; код ЄДРПОУ 38007620; рахунок 31216206782006) 67, 99 грн. судового збору за апеляційне провадження.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 07.07.2014 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.