Ухвала

від 17.06.2014 по справі 2а-9304/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2014 р. м. Київ К/9991/37651/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 року

по справі № 2а-9304/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітекс Україна»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

за участю Прокуратури Оболонського району м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітекс Україна» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000132303 від 04.05.2011 року; № 0000142303 від 04.05.2011 року; № 0000282303 від 07.06.2011 року; № 0000272303 від 07.06.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року у даній справі позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000132303 від 04.05.2011 року; №0000142303 від 04.05.2011 року; № 0000282303 від 07.06.2011 року; № 0000272303 від 07.06.2011 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведені перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, за наслідками яких за порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.1, абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3, абзацу 5 пп.5.4.2 та пп. 5.4.10 п. 5.4, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) та п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На виконання вказаних договорів позивачем на користь постачальників перераховано грошові кошти у визначених розмірах. У ціні придбаного товару товариством сплачено суму податку на додану вартість, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту.

Статтею 18 Закону України від 15.05.2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі - Закон №755-IV) встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є достовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків. коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірним.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

При цьому судами обґрунтовано зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, встановлено, що згідно наданих позивачем «Відомостей валових витрат» та копій податкових декларацій за 2008, 2009 та 2010 роки сума валових витрат, відображена у відомості, співпадає з задекларованою, та в детальній розшифровці не містить витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів та стоянку та паркування автомобілів.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 року по справі №2а-9304/11/2670 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 20.06.2014 р.