Постанова

від 26.06.2014 по справі 815/4869/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/800/55839/13

Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 р. у справі № 815/4869/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФВ Пласт Україна до Південної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, картки та стягнення 29867,85 грн. -

в с т а н о в и л а:

В липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю ФВ Пласт Україна звернулось до суду з позовом до Південної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, картки та стягнення 29867,85 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 р., позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 17.06.2013р. № 500060001/2013/610011/2 про коригування митної вартості товару. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 500060001/2013/00324 від 17.06.2013 року. Стягнуто з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФВ Пласт Україна надмірно сплачені платежі у загальному розмірі 29867,85 грн., з яких мита у сумі 5743,82 грн. та податку на додану вартість у сумі 24124,03 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанції, Південна митниця звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Касаційна скарга обґрунтована порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вбачає підстави до її часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ ФВ Пласт Україна імпортувалися в Україну металеві радіатори, в асортименті, кількості та за цінами визначеними у рахунках-фактурах (інвойсах до контракту про поставку товару № 01-13 від 20.05.2013 року, укладеного з компанією Termo Teknik Tic ve San A.S. (Туреччина), на умовах СІF UА Одеса (у редакції Інкотермс 2000 р./2010 р.)). Зокрема, згідно з Інвойсами №№ 17850, 5201, 5202 від 28.05.2013 року до контракту № 01-13 від 20.05.2013 року поставлявся товар: радіатори панельні сталеві код УКТЗЕД 73221900, у кількості 21164,31 брутто кг за ціною 22 023,14 євро.

Митну вартість товару було визначена за першим методом - ціною контракту, на підтвердження чого одночасно з митною декларацією № 500060001/2013/022682 від 07.06.2013 року надані обумовлені ст. 53 Митного кодексу України документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісну та якісну характеристики, містять цінове та вартісне обґрунтування. Зокрема, до митного оформлення було надано: зовнішньоекономічний договір від 20.05.2013 року № 01-13, інвойс від 28.05.2013 року № 17850, копію вантажної митної декларації країни відправлення від 29.05.2013 року № 13343100ЕХ093791.

Південною митницею під час здійснення митницею контролю правильності митної вартості товарів було встановлено, що в поданих декларантом документах, які підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності, наявні ознаки підробки, зокрема, в поданих до митного оформлення зовнішньоекономічному договорі та інвойсі підписи іноземної сторони контрактоутримувача різняться. Також, у п. 3.2 зовнішньоекономічного договору зазначено, що продавець зобов'язаний надати покупцеві сертифікат якості та сертифікат походження товару, які відсутні у пакеті документів.

На вимогу Південної митниці 10.06.2013 року декларант надав наступні документи: копію каталогу виробника б/н; інформацію щодо вартості сировини від 02.05.2012 року б/н; інвойс на закупівлю сировини від 05.07.2012 року № 07/12 - 20855; імпортну декларацію на сировину від 13.07.2012 року № 12410500ІМ048346; платіжне доручення на сировину від 04.02.2013 року № 00026018; контракт на закупівлю сировини від 16.04.2012 року № NS - ТRМТ - 302/2012/3.

Однак, митний орган не врахував вказані документи, зазначивши: що у висновку ТПП від 13.05.2013 року № 000465 зазначений середній рівень вартості на всі артикули радіаторів сталевих, а в наданому до митного оформлення комерційному інвойсі вартість кожної позиції визначена окремо. В наданій бухгалтерській документації відсутні складові митної вартості, що унеможливлює розрахувати митну вартість товарів .

У зв'язку з викладеним, відповідачем прийнято рішення від 17.06.2013р. № 500060001/2013/610011/2 про коригування митної вартості товару за резервним методом та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 500060001/2013/00324 від 17.06.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно виходив з того, що будь-яких фактичних доказів щодо наявності у Південної митниці Міндоходів сумнівів щодо застосування основного методу (за ціною договору) визначення митної вартості товару позивача, представником відповідача до суду не надано, у зв'язку з чим у митниці не було правових підстав для коригування митної вартості товару.

Так, відповідно до ст. 49 Митного кодексу встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1, 2 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно із частинами 1, 2 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 Кодексу у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Згідно із частиною 1 статті 54 Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що для митного оформлення товару позивач надав митниці належні та допустимі докази в підтвердження вартості транспортно-експедиційних послуг. А отже рішення митниці є незаконними.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Водночас, декларант не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених частинами третьою та четвертою МК України. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Разом з тим, витребувавши частину документів, що передбачені частинами третьою та четвертою МК України, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що надані для митного оформлення документи не містять розбіжності, а їх данні піддаються обчисленню та підтверджують ціну товару.

Так, судами встановлено, що ТОВ ФВ Пласт Україна надала документи від Турецької компанії Termo Teknik Tic ve San A.S., з яких вбачається, що підписи та печатки мають різний вигляд у зв'язку з тим, що їх існує декілька, а також у зв'язку з широким колом підписантів за документами, які їх оформлюють. Тобто, порушень або підробок, які б викликали спрацювання профілю ризику постачальником-нерезидентом у документах допущено не було.

Також, судами обґрунтовано зазначено про відповідність висновку ТПП згідно з формою надання відповідних довідок, в якому вказано діапазон цін від 1,03-1,05 євро та термін дії до 15-07.2013 року. Тобто, компетентний орган у межах повноважень та конкретно надав фінансову інформацію.

Судами також правомірно залишено поза увагою доводи митного органу щодо неможливості визначити складову митної вартості, оскільки встановлено, що при оформленні бухгалтерських документів турецький виробник не змінював каталогів та вартості, що у них міститься. Надана також й інформація щодо вартості сировини, як складової сформованої вартості товару.

Крім того, з рішення про визначення митної вартості вбачається, що підставою для відмови у прийнятті визначеної декларантом митної вартості послугував саме аналіз бази даних (ЄАІС ДМСУ) з посиланням на митне оформлення товарів, що здійснено за більшою вартістю - МД від 05.06.2013 року № 500060001/2013/022140 - 2,0961дол. США за кг. ніж рівень митної вартості, який було заявлено декларантом - 1,38 дол. США/кг. Тобто, єдиним аргументом митниці у застосуванні резервного методу замість основного першого, є аналіз бази даних ЄАІС ДМСУ.

У зв'язку з викладеним колегія суддів звертає увагу на те, що Митним кодексом України не передбачено права митних органів коригувати ціну товару лише на підставі цінової бази даних ДМСУ. Дані цінової бази щодо рівня вартості ідентичних або подібних товарів з огляду на положення Митного кодексу України, відповідно до яких перший метод визначення митної вартості є основним, за умови дотримання декларантом вимог щодо порядку декларування митної вартості товарів та документального підтвердження розміру митної вартості, визначеної за першим методом, не є достатнім та визначальним для висновку про не достовірність митної вартості товару. Відповідно до положень Митного кодексу України для застосування наступних за основним методів визначення митної вартості товарів має бути обґрунтована неможливість застосування першого методу. Безпідставним є застосування інших методів визначення митної вартості товарів за відсутності доказів та обґрунтувань неможливості застосування першого.

За таких обставин, враховуючи те, що в оскаржуваному рішенні митниці не міститься обґрунтованих причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, тобто відсутні обґрунтування неможливості застосування першого методу визначення митної вартості за ціною договору, а лише зазначено про данні ЄАІС ДМСУ, при цьому, для визначення та підтвердження митної вартості позивачем були подані усі необхідні документи, що зазначені у графі 44 митної декларації № 500060001/2013/022682 від 07.06.2013 року, а також документи, надані на вимогу митного органу, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що рішення Південної митниці Міндоходів м/п Одеса-порт за № 500060001/2013/610011/2 від 17.06.2013 року про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 500060001/2013/00324 від 17.06.2013 року, - прийняті всупереч вимогам Митного кодексу України та є протиправними.

Встановивши неправомірність спірних рішень відповідача, на підставі якого позивачем до Державного бюджету України додатково сплачено ПДВ та мито, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність стягнення через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області вказаної суми.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком, оскільки у випадку прийняття рішення про стягнення суми надміру сплаченого ПДВ та/або мита, одночасно скасовуючи рішення митного органу про визначення митної вартості товарів, фактично визначається вартість ввезеного товару, чим підмінюється виняткова компетенція митних органів в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом і визначення митної вартості. Наведена позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України, що визначена, зокрема, у постановах від 07.09.2012 року у справі № 21-242а12 та від 17.12.2013 року у справі № 21-439а13.

Відповідно до ч. 1 ст. 242-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У зв'язку з вищенаведеним підлягають скасуванню постанова Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 р. в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФВ Пласт Україна надмірно сплачені платежі у загальному розмірі 29867,85 грн., з яких мита у сумі 5743,82 грн. та податку на додану вартість у сумі 24124,03 грн.

Згідно з ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Південної митниці задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 р. у справі № 815/4869/13-а скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФВ Пласт Україна надмірно сплачені платежі у загальному розмірі 29867,85 грн., з яких мита у сумі 5743,82 грн. та податку на додану вартість у сумі 24124,03 грн., ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. В іншій частині рішення судів залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: