Постанова

від 08.07.2014 по справі 911/728/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. Справа№ 911/728/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Бабич Є. В. - представник за довіреністю від 15.12.2013

від відповідача 1: Ханас І. О. - представник за довіреністю від 02.04.2014

від відповідача 2: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3»

на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2014

у справі № 911/728/14 (суддя Бабкіна В. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа»

про стягнення 266 875,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідачів солідарно основного боргу в сумі 189 000 грн. за поставлений позивачем відповідачу 1 за укладеними з ним договорами поставки № АП-20-0108 від 31.05.2013 та № АП-20-0167 від 09.07.2013, але неоплачений товар, відсотків в сумі 31 086,01 грн., пені в сумі 7 288,57 грн. та штрафу в сумі 39 501,41 грн. Позовні вимоги до відповідача 2 ґрунтуються на тому, що згідно з укладеним 02.07.2013 позивачем та відповідачем 2 договором поруки № ПР-20-0108 останній поручився за виконання відповідачем 1 обов'язків за спірними договорами поставки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2014, повний текст якого складений 30.05.2014, у справі № 911/728/14 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем 1 свого обв'язку по оплаті отриманого за спірними договорами товару.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2014 по справі № 911/728/14 в частині стягнення з відповідача 1 на користь позивача 15 375,60 грн. основного боргу, 39 501,41 грн. штрафу, 7 288,57 грн. пені та 31 086,01 грн. відсотків річних та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 173 624,40 грн.

В апеляційній скарзі відповідач 1 послався на те, що при прийнятті оспорюваного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що обставини, які мають значення для справи та які місцевий господарський суд визнав встановленими, є недоведеними, висновки, викладені у рішення місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а при прийнятті оспорюваного рішення суд першої інстанції порушив та неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права.

Зазначених вище висновків відповідач 1 дійшов, ґрунтуючись на наступних обставинах:

- суд першої інстанції не створив відповідачу 1 необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та належного захисту своїх прав та інтересів, оскільки ухвали про розгляд справи судом надіслані таким чином, що вони отримані відповідачем 1 після дати, на яку таке засідання призначено, що позбавило останнього права надати відзив на позов, додаткові докази по справі та забезпечити участь представника відповідача 1 в судовому засіданні;

- судом першої інстанції не досліджено, що додатковою угодою № АП-20-0167 ДС1 до договору поставки № АП-20-0167 від 09.07.2013, якою сторони домовились зменшити кількість товару, який постачається (загальна сума поставки 17 136 грн. (21 705,60-4 569,60), не погоджено строків оплати вартості товару, що постачається, оскільки п. 2.1 договору поставки погоджений порядок оплати зовсім іншої суми (21 705,60), яка домовленістю сторін вже змінена, і тому порядок та строк її оплати не підлягає застосуванню сторонами договору, а отже, домовленості щодо оплати поставки товару на загальну суму 17 136 грн. сторонами не досягнуто, з огляду на що до строків оплати такого товару мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, а товар має бути оплачений у семиденний термін з дня пред'явлення вимоги, яка позивачем відповідачу 1 не пред'являлась, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача 1 основного боргу в сумі 15 375,60 грн. (17 136-1 467,25 (19.07.2013 сплачені відповідачем 1 добровільно) є безпідставною та не підлягає задоволенню;

- пунктами 5.4 спірних договорів поставки передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 договорів, відповідач 1 додатково сплачує іншій стороні за даними договорами штраф у розмірі 15% від ціни договору, в той час як чинне законодавство не визначає як поняття, так і обов'язковість погодження сторонами договору ціни у господарському договорі та не визначає поняття такого терміну, який застосований позивачем - «ціна договору», разом з тим згідно ст. 249 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а отже, п. 5.4 спірних договорів поставки суперечать нормам ЦК України оскільки визначають штраф у розмірі 15% від ціни договору, а не у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, з огляду на що рішення в частині стягнення з відповідач 1 штрафу в сумі 15% від ціни договору підлягає скасуванню;

- під час розгляду справи суд першої інстанції не перевірив розрахунки позивача та необґрунтовано стягнув з відповідача 1 пеню в сумі 7 288,57 грн. та відсотки річних в сумі 31 086,01 грн.;

- суд першої інстанції на надав правової оцінки тому, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження надсилання позивачем відповідачу 1 рахунку на оплату відсотків за користування чужими грошима та, відповідно, протиправно задоволено позовну вимогу в частині стягнення 31 086,01 грн. річних;

- суд першої інстанції при винесенні оспорюваного рішення не врахував, що приписами чинного законодавства суду надано право на зменшення розміру стягуваних санкцій.

Крім вищевикладеного, відповідач зазначив про те, що він вважає суми штрафу, пені та відсотків у порівняння з сумою основної заборгованості неспіврозмірними та просить суд апеляційної інстанції зменшити суми штрафу, пені та відсотків річних до 7 787,60 грн. посилаючись на те, що він не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції та, відповідно, не міг подати документи на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру стягуваних санкцій.

На думку відповідача 1, такими підставами є те, що :

- відповідач є суб'єктом господарювання, що здійснює виключно діяльність у галузі сільського господарства, що підтверджується довідками Управління статистики у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області АБ № 610306 від 23.12.2012 та довідки Кам'янець-Подільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Хмельницькій області № 2806/22-09-15-03-323 від 28.02.2014;

- специфікою сільськогосподарського виробництва є його сезонність та залежність отримання доходів (прибутків) від сторонніх факторів (погодні умови, наявність шкідників тощо);

- в силу незалежних від волі відповідача 1 обставин, урожай 2012 року був значно нижчім від очікуваного як за кількістю, так і за якістю, що спричинило отримання відповідачем 1 значних збитків (згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва за 2012 рік збитки відповідача (рядок 350) становили 1 237,9 тис. грн.);

- на даний час апелянт в силу наведених вище причин не має можливості виконати не лише зобов'язання перед позивачем, а й перед іншими кредиторами (згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва за 2012 рік загальна сума поточних зобов'язань перед кредиторами (рядок 620) становили 4 086,2 тис. грн.);

- відповідач 1 затверджений Господарським судом Хмельницької області інвестором боржника фермерського господарства «Баркософт Агро», яке на даний час перебуває в процедурі санації згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (копія ухвали суду від 16.07.2013 по справі № 4/5025/1437/11), і виконання цих зобов'язань також вимагає значного відволікання фінансових ресурсів.

Ухвалою від 20.06.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С. А., Чорна Л. В. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2014, враховуючи перебування судді Чорної Л. В. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи № 911/728/14 у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г.

Відповідач 2 в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідач 1 апеляційну скаргу підтримав повністю, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

31.05.2013 позивач як продавець та відповідач 1 як покупець уклали договір поставки № АП-20-0108 (далі Договір 1), відповідно до якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача 1, а відповідач 1 зобов'язується прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин: «Тотал К» у кількості 750 літрів за загальною ціною 42 457,50 грн. (п. 1.1 Договору 1).

В пункті 2.1 Договору 1 сторонами погоджено, що відповідач 1 зобов'язаний сплатити позивачу вартість товару в наступні строки: не пізніше 05.06.2013 - 4 245,75 грн.; не пізніше 01.10.2013 - 38 211,75 грн.

Згідно з п. 1.4 Договору 1 кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до п. 1.1 Договору 1. За бажанням позивача, кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформлюється додатковою угодою, в якій визначаються кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, та строк оплати.

05.06.2013 позивач та відповідач 1 уклали додатковий договір № АП-20-0108ДС1 до Договору 1 (далі Додатковий договір 1 до Договору 1), в п. 1 якого домовились доповнити Договір 1 наступним додатковим переліком засобів захисту рослин: «Тотал К» у кількості 150 літрів за загальною ціною 8 503,50 грн.

Згідно з п. 3 Додаткового договору 1 до Договору 1 відповідач 1 зобов'язаний згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: не пізніше 10.06.2013 - 850,35 грн. та не пізніше 01.10.2013 - 7 653,15 грн.

05.06.2013 позивач та відповідач 1 уклали додатковий договір № АП-20-0108ДС2 до Договору 1 (далі Додатковий договір 2 до Договору 1), в п. 1 якого домовились доповнити Договір 1 наступним додатковим переліком засобів захисту рослин: «2,4 D-Актив» у кількості 150 літрів за загальною ціною 9 789 грн.

Згідно з п. 3 Додаткового договору 2 до Договору 1 відповідач 1 зобов'язаний згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: не пізніше 15.06.2013 - 978,90 грн. та не пізніше 01.10.2013 - 8 810,10 грн.

11.06.2013 позивач та відповідач 1 уклали додатковий договір № АП-20-0108ДС3 до Договору 1 (далі Додатковий договір 3 до Договору 1), в п. 1 якого домовились доповнити Договір 1 наступним додатковим переліком засобів захисту рослин: «Тотал К» у кількості 1 200 літрів за загальною ціною 67 932 грн.

Згідно з п. 3 Додаткового договору 3 до Договору 1 відповідач 1 зобов'язаний згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: не пізніше 20.06.2013 - 6 793,20 грн. та не пізніше 30.09.2013 - 31 138,80 грн.

01.07.2013 позивач та відповідач 1 уклали додатковий договір № АП-20-0108ДС4 до Договору 1 (далі Додатковий договір 4 до Договору 1), в п. 1 якого домовились доповнити Договір 1 наступним додатковим переліком засобів захисту рослин: «Норвел» у кількості 750 літрів за загальною ціною 44 010 грн.

Згідно з п. 3 Додаткового договору 4 до Договору 1 відповідач 1 зобов'язаний згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: не пізніше 05.07.2013 - 4 401 грн. та не пізніше 30.09.2013 - 39 609 грн.

Пунктами 5 та 6 вищезгаданих додаткових договорів до Договору 1 передбачено, що вказані додаткові договори вступають в силу з дня їх підписання і є невід'ємними частинами Договору 1, до вищезгаданих додаткових договорів до Договору 1 застосовуються всі положення Договору 1.

Згідно з п. 1.5 Договору 1 загальна вартість товару визначається як сума поставленого товару на умовах Договору та додаткових угод до нього.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання Договору 1 та додаткових договорів до нього позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 172 692 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № АП-20-0124 від 03.06.2013 на суму 42 457,50 грн., № АП-20-0127 від 06.06.2013 на суму 8 503,50 грн., № АП-20-0128 від 06.06.2013 на суму 9 789 грн., № АП-20-0134 від 12.06.2013 на суму 67 932 грн. та довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с. 40-47).

Відповідач факт отримання товару за вищезгаданими накладними не заперечує.

Пунктом 2.7 Договору 1 передбачено, що датою виконання зобов'язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача.

В рахунок оплати поставленого за Договором 1 товару відповідач 1 перерахував позивачеві грошові кошти в сумі 59 349,70 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку позивача (а.с.48-55) та не заперечується відповідачем.

Отже, неоплаченим з поставленого за Договором 1 залишився товар на загальну суму 113 343,15 грн. (172 692-59 349,70).

09.07.2013 позивач як продавець та відповідач 1 як покупець уклали договір поставки № АП-20-0167 (далі Договір 2), відповідно до якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача 1, а відповідач 1 зобов'язується прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин: «Тотал К» у кількості 380 літрів за загальною ціною 21 705,60 грн. (п. 1.1 Договору 2).

В пункті 2.1 Договору 2 сторонами погоджено, що відповідач 1 зобов'язаний сплатити позивачу вартість товару в наступні строки: не пізніше 15.07.2013 - 2 170,56 грн.; не пізніше 30.09.2013 - 19 535,04 грн.

16.07.2013 позивач та відповідач 1 уклали додаткову угоду № АП-20-0167ДС1 до Договору 2 (далі Додатковий договір 1 до Договору 2), в п. 1 якого домовились зменшити кількість та не поставляти наступний товар: «Тотал К» у кількості 80 літрів за загальною ціною 4 569,60 грн.

Пунктами 3 та 4 Додаткового договору 1 до Договору 2 передбачено, що всі інші умови, які не були змінені цією угодою, залишаються незмінними і сторони підтверджують обов'язковість для них таких умов, дана додаткова угода є невід'ємною частиною Договору 2.

Згідно з п. 1.4 Договору 2 кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до п. 1.1 Договору 2. За бажанням позивача, кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформлюється додатковою угодою, в якій визначаються кількість та асортимент товару, який підлягає поставці, та строк оплати.

19.07.2013 позивач та відповідач 1 уклали додатковий договір № АП-20-0167ДС2 до Договору 2 (далі Додатковий договір 2 до Договору 1), в п. 1 якого домовились доповнити Договір 1 наступним додатковим переліком засобів захисту рослин: «Норвел» у кількості 250 літрів за загальною ціною 14 672,50 грн.

Згідно з п. 3 Додаткового договору 2 до Договору 2 відповідач 1 зобов'язаний згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: не пізніше 20.07.2013 - 1 467,25 грн. та не пізніше 30.09.2013 - 13 205,25 грн.

11.09.2013 позивач та відповідач 1 уклали додатковий договір № АП-20-0167ДС3 до Договору 2 (далі Додатковий договір 3 до Договору 1), в п. 1 якого домовились доповнити Договір 2 наступним додатковим переліком засобів захисту рослин: «Норвел» у кількості 1500 літрів за загальною ціною 58 845 грн.

Згідно з п. 3 Додаткового договору 3 до Договору 2 відповідач 1 зобов'язаний згідно даного додаткового договору здійснити оплату в наступні строки: не пізніше 01.10.2013 - 11 769 грн. та не пізніше 01.11.2013 - 47 076 грн.

Пунктами 5 та 6 вищезгаданих додаткових договорів до Договору 2 передбачено, що вказані додаткові договори вступають в силу з дня їх підписання і є невід'ємними частинами Договору 2, до них застосовуються всі положення Договору 2.

Згідно з п. 1.5 Договору 2 загальна вартість товару визначається як сума поставленого товару на умовах Договору та додаткових угод до нього.

Як слідує з матеріалів, справи на виконання Договору 2 та Додаткових договорів до нього позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 90 653,50 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № АП-20-0174 від 10.07.2013 на суму 17 136 грн., № АП-20-0183 від 19.07.2013 на суму 14 672,50 грн. та № АП-20-0217 від 30.09.2013 на суму 58 845 грн. та довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с. 61-66).

Відповідач факт отримання товару за вищезгаданими накладними не заперечує.

Пунктом 2.7 Договору 2 передбачено, що датою виконання зобов'язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача.

В рахунок оплати поставленого за Договором 2 товару відповідач 1 перерахував позивачеві грошові кошти в сумі 14 996,65 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку позивача (а.с.67-68) та не заперечується відповідачем.

Отже, неоплаченим з поставленого за Договором 2 залишився товар на загальну суму 75 656,85 грн. (90 653,50-14 996,65).

Таким чином, загальна вартість поставленого та неоплаченого за Договором 1 та Договором 2 товару становить 189 000 грн. (113 343,15+75 656,85).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором товару на суму 189 000 грн. в порядку та в строки, встановлені Договором 1 та Договором 2, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення основного боргу з відповідача 1 на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача 1 на те, що встановлені Договором 2 строки оплати товару кількістю 380 л на суму 21 705,60 грн., з укладенням Додаткової угоди 1 до Договору 2, якою кількість товару, що має поставити за Договором 2 позивач, зменшено на 80 л. вартістю 4 569,60 грн. і що до строків оплати такого товару мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України а товар має бути оплачений у семиденний термін з дня пред'явлення вимоги, яка позивачем відповідачу 1 не пред'являлась, слід зазначити таке.

Колегія суддів погоджується з думкою відповідача 1 про те, що з укладенням Додаткової угоди 1 до Договору 2 сторонами змінено кількість та, відповідно, вартість товару, а відтак, до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані положення п. 2.1 Договору 2 щодо строків оплати товару на загальну суму 17 136 грн., проте в даному випадку слід застосовувати не ст. 530 ЦК України, а приписи ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи викладені вище обставини та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, товари, які поставлені позивачем за Договором 2 за накладною № АП-20-0174 від 10.07.2013 на суму 17 136 грн., відповідач 1 мав оплатити в момент прийняття товарів або підписання товаророзпорядчих документів на них, тобто в день підписанні даної накладної, а саме 10.07.2013.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 пені в сумі 7 288,57 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої спірними договорами та законодавством відповідальності.

Відповідно до п. 5.2 Договору 1 та Договору 2 відповідач 1 відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 договору) й сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

В апеляційній скарзі відповідач 1 посилається на помилки, що їх припустився позивач у розрахунку пені, проте зі змісту апеляційної скарги слідує, що різниця в сумі пені у розрахунках позивача та відповідача 1 виникла внаслідок того, що відповідач не нараховує пеню на вартість товару (17 136 грн.) строк виконання обв'язку по оплаті якого, на думку позивача, ще не настав, проте вказана думка спростовується викладеними вище обставинами.

Як вбачається з розрахунку позивача, він нараховує пеню у відповідності до умов Договору 2 з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за період з 02.11.2013 по 20.01.2014 з суми боргу 75 656,85 грн.

Проте вказана сума складається з двох сум: 58 520,85 грн., проти нарахування пені на яку відповідач 1 не заперечує, та суми 17 136 грн., зобов'язання сплатити яку позивачу у відповідача 1 виникло, як встановлено судом, 10.07.2013.

Перевіривши розрахунок позивача колегія суддів встановила, що позивач вимагає стягнути пеню за Договором 2 в меншому, ніж він має право розмірі, що є його правом.

Отже, матеріалами справи підтверджується обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 1 пені за Договором 2 в сумі 7 288,57 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 1 штрафу в сумі 39 501,41 грн. слід зазначити таке.

Згідно з пунктами 5.4 Договору 1 та Договору 2 у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даних договорів, винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даними договорами штраф у розмірі 15% від ціни договору.

Розділами 2 Договору 1 та Договору 2, серед іншого, встановлені й порядок та строки оплати товару, а відтак, позивач має право на стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язань з оплати товару.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що чинне законодавство не визначає як поняття, так і обов'язковість погодження сторонами договору ціни у господарському договорі та не визначає поняття такого терміну, який застосований позивачем - «ціна договору», разом з тим, згідно ст. 249 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а отже, п. 5.4 спірних договорів поставки суперечать нормам ЦК України, оскільки визначають штраф у розмірі 15% від ціни договору, а не у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, з огляду на що рішення в частині стягнення з відповідач 1 штрафу в сумі 15% від ціни договору підлягає скасуванню

Щодо вказаних посилань відповідача 1 слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2 ст. 189 ГК України).

Частина 1 ст. 632 ЦК України визначає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

В пунктах 1.5 Договору 1 та Договору 2 сторонами погоджено, що загальна вартість товару (ціна договору) визначається як сума поставленого товару на умовах договору та Додаткових угод до нього.

Отже сторонами в спірних договорах погоджено, що ціною відповідного договору є сума вартості всього товару, який був поставлений за відповідним договором, а відтак ціною Договору 1 є 172 692 грн., а Договору 2 - 90 653,50 грн., зобов'язання сплатити яку взяв на себе відповідач 1.

Частина 1 ст. 230 ГК України встановлює, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 4 ст. 231 ГК України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, чинним законодавством, а саме ГК України, сторонам надано можливість встановлювати розмір штрафу, серед іншого, й у відсотках від зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, а отже, пункти 5.4 Договору 1 та Договору, 2 якими розмір штрафу фактично визначений у відсотках від ціни договору, не суперечить приписам чинного законодавства.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів визнала його вірним, з огляду на що суд першої інстанції правомірно визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 штрафу в сумі 39 501,41 грн. доведеними.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 відсотків в сумі 31 086,01 грн. слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пунктах 5.5 Договору 1 та Договору 2 сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен був сплачений відповідачем 1, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.

Як слідує з доданого позивачем до позовної заяви розрахунку, ним допущено помилку при розрахунку річних, а саме, встановлено строк, з якого зобов'язання по оплаті всього товару, постановленого за Договором 2, вважається простроченим з 02.10.2013, в той час як частина грошових коштів в сумі 47 076 грн., яка становить частину вартості товару, поставленого за Додатковим договором 3 до Договору 2, відповідач 1 зобов'язаний був оплатити не пізніше 01.11.2013.

З огляду на вказані помилки та враховуючи встановлені вище строки оплати товару, поставленого за Договором 2, та періоди нарахування, визначені позивачем, річні, нараховані за Договором 2, становлять 10 479,38 грн.

Здійснюючи перерахунок вказаних вимог колегія суддів виходить з того, що обов'язок відповідача по оплаті товару поставленого за Договором 2 на загальну суму 17 136 грн., неоплаченим з якого залишився товар на загальну суму 15 375,60 грн. є простроченим з 12.07.2013, проте суд не може виходити за межі позовних вимог та стягувати річні за період до 02.10.2013, оскільки позовні вимоги про стягнення річних за вказаний період позивачем не заявлялись.

Сума боргу, щодо якої нараховуться річні грн.Період прострочки Кількість днів прострочки % річнихСума річних 15375,60 02.10.2013 09.10.2013 8 40 134,80 15375,60 10.10.2013 20.01.2014 103 96 4165,31 13205,25 02.10.2013 29.12.2013 89 40 1287,96 13205,25 30.12.2013 20.01.2014 22 96 764,10 47076,00 02.11.2013 20.01.2014 80 40 4127,21 10479,38

Розрахунок відсотків, виконаний позивачем за Договором 1, є вірним, відсотки за вказаним договором становлять 19 445,21 грн.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 відсотків підлягають задоволенню за уточненим розрахунком апеляційного суду в сумі 29 934,59 грн. (19 445,21+10 479,38). Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо позовних вимог до відповідача 2 слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як свідчать матеріали справи, в забезпечення виконання відповідачем 1 своїх обов'язків за Договором 1 та Договором 2 між позивач та відповідачем 2 було укладено договір поруки № ПР-20-01-08 від 02.07.2013 (далі Договір 3).

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За умовами Договору 3, відповідач 2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем 1 обов'язків за Договором 1 та Договором 2.

Згідно з п. 1.2 Договору 3, у разі порушенні відповідачем 1 основного договору (Договір 1 та Договір 2) та/або зобов'язання відповідач 1 та відповідач 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

Відповідно до п. 1.3 Договору 3 відповідач 2 відповідає перед позивачем за виконання зобов'язання відповідачем 1 в повному обсязі. Відповідач 2 відповідає в тому ж обсязі, що й відповідач 1, включаючи сплачу основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат позивача тощо.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Враховуючи невиконання відповідачем 1 своїх договірних обов'язків по оплаті поставлених позивачем за Договором 1 та Договором 2 товарів, позивач відповідно до приписів Договору 3 має право вимагати виконання відповідачем 2 обов'язків відповідача 1 за Договором 1 та Договором 2.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Враховуючи відсутність письмової згоди сторін у Договорі 3 щодо строків виконання відповідачем 2 обов'язків за Договором 3, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як слідує з матеріалів справи позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою від 25.12.2013 (а.с. 70), в якій повідомив останнього про невиконання відповідачем 1 обов'язків по оплаті отриманих за Договором 1 та Договором 2 товарів на загальну суму 189 000 грн., та просив оплатити суму основного боргу в розмірі 189 000 грн. на протязі трьох днів з моменту отримання цієї вимоги. Зазначену вимогу відповідачем 2 отримано, про що свідчить відмітка в її лівому нижньому куті.

Матеріли справи не місять доказів виконання відповідачем 2 обов'язку по перерахуванню позивачу грошових коштів в сумі 189 000 грн., з огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 2 солідарно з відповідачем 1 основного боргу в сумі 189 000 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача 2 з вимогою про сплату останнім пені, штрафу та річних за спірними договорами.

Проте, не будучи повідомленим про наявність в нього зобов'язання та про його зміст, відповідач 2 не може вважатися таким, що порушив зобов'язання перед позивачем.

Оскільки до подачі позову до суду позивач не звертався до відповідача 2 з вимогою щодо сплати пені, штрафу та річних за спірним договорами і не отримав його відмову це зробити, не відбулося порушення прав позивача, оскільки обов'язок відповідача 2 по їх сплаті не був прострочений, в той час, як відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, в задоволенні вимог до відповідач 2 про стягнення з нього штрафу, пені та відсотків за спірними договорами слід відмовити. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що необхідність звернення до боржника, що випливає з правил ст. 530 ЦК України, не є заходом досудового врегулювання спору в розумінні правил ст. 5 Господарського процесуального кодексу України.

В даному випадку здійснення зазначених дій є договірною умовою виникнення у відповідача 2 обов'язку оплатити борг відповідача 1 (заборгованість по сплаті штрафу, пені та річних), за якого він поручився перед позивачем.

Водночас направлення копії позовної заяви не може вважатися повідомленням про наявність у відповідача 2 спірної заборгованості (заборгованість по сплаті штрафу, пені та річних) в розумінні приписів чинного законодавства, і, відповідно, обв'язку відповідача 2 як поручителя її оплатити, оскільки вказану заяву адресовано не відповідачу 2, а суду, і вона не вимагає будь-яких дій безпосередньо від відповідача 2.

Дана правова позиція викладена в п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», яким встановлено, що подання кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви, є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні ст. 530 ЦК України.

Отже, за результатами вирішення спору колегією суддів встановлено, що доведеними є майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 основного боргу в сумі 189 000 грн. та щодо стягнення з відповідача 1 пені в сумі 7 288,57 грн., штрафу в сумі 39 501,41 грн. та процентів в сумі 29 934,59 грн., проте колегія суддів вважає за доцільне зменшити присуджені до стягнення з відповідача 1 суми пені та штрафу з огляду на такі обставини.

Як слідує з матеріалів справи, заборгованість відповідача 1 по оплаті поставленого позивачем за Договором 1 та Договором 2 товару становить 189 000 грн., в той час як сума штрафних санкцій та відсотків нарахованих за умовами Договору 1 та Договору 2 становить 77 878,99 грн., що становить майже половину простроченої суми.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як слідує з доданої відповідачем 1 до апеляційної скарги копії Управління статистики у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області АБ № 610306 від 23.12.2012 та довідки Кам'янець-Подільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Хмельницькій області № 2806/22-09-15-03-323 від 28.02.2014, відповідач 1 є суб'єктом господарювання, що здійснює виключно діяльність у галузі сільського господарства, в той час як специфікою сільськогосподарського виробництва є його сезонність та залежність отримання доходів (прибутків) від сторонніх факторів (погодні умови, наявність шкідників тощо).

На підтвердження несприятливих умов, які призвели до збитковості діяльності, відповідач 1 долучив до матеріалів справи фінансовий звіт за 2013 рік.

Колегія суддів вважає вищевказані обставини такими, що заслуговують на увагу, і, враховуючи, що заявлені до стягнення фінансові санкції є надмірно великими у порівнянні з сумою основного боргу, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, вважає за можливе зменшити розмір присудженої до стягнення з відповідача 1 пені до 3 000 грн. та штрафу до 3 000 грн.

При цьому колегія суддів враховує й те, що за умовами Договору 1 та Договору 2 відповідач 1 в будь-якому випадку зобов'язаний сплатити на користь позивача відсотки в сумі 29 934,59 грн., та звертає увагу відповідача 1 на те, що чинним законодавством суду не надано право зменшувати розмір відсотків.

Враховуючи, що судом першої інстанції вказані вимоги позивача задоволені в сумі 7 288,57 грн. та 39 501,41 грн. відповідно, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо посилань відповідача 1 на те, що суд першої інстанції не створив відповідачу 1 необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та належного захисту своїх прав та інтересів, оскільки ухвали про розгляд справи судом надіслані таким чином, що вони отримані відповідачем 1 після дати, на яку таке засідання призначено, що позбавило останнього права надати відзив на позов, додаткові докази по справі та забезпечити участь представника відповідача 1 в судовому засіданні, слід зазначити таке.

Ухвалою від 30.04.2014 порушено провадження у справі № 911/728/14, розгляд її призначений на 15.05.2014.

Вказану ухвалу, яку судом першої інстанції направлено сторонам 30.04.2014, тобто в день її винесення, а вручено відповідачу 17.05.2014, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103242487943 (а.с. 88).

В судове засідання 15.05.2014 відповідач 1 та відповідач 2 представників не направили, з огляду на що суд першої інстанції відклав розгляд справи на 29.05.2014, винісши відповідну ухвалу від 15.05.2014., яку сторонам було направлено 15.05.2014.

Отже, відповідач 1 з 17.05.2014 був повідомлений про розгляд Господарським судом Київської області справи № 911/728/14 та не був позбавлений права вчинити дії для з'ясування дати та місця слухання справи, а також подання до суду першої інстанції відзиву на позов та відповідних доказів. Доказів вчинення таких дій матнали справи не місять.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2014 у справі № 911/728/14 підлягає зміні, позов задовольняється частково - з відповідача 1 та відповідача 2 солідарно стягуються основний борг в сумі 189 000 грн., а з відповідач 1 на користь позивача стягується пеня в сумі 3 000 грн., штраф в сумі 3 000 та відсотки в сумі 29 934,59 грн., в решті позову відмовляється.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3» задовольняється частково.

Щодо витрат по справі судового збору, слід зазначити таке.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що в даному випадку спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача 1 по несвоєчасній оплаті поставленого позивачем за спірними договорами товару, колегія суддів, користуючись правом, наданим їй ч. 2 ст. 49 ГПК України, покладає на відповідача 1 всі судові витрати по справі, а саме: судовий збір позивача за звернення до суду з цим позовом з врахуванням розміру заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу, проте зменшену на суму річних, в задоволенні яких відмовлено, та судові витрати відповідача 1 за подачу цієї апеляційної скарги.

Втім щодо витрат відповідача 1 за подачу апеляційної скарги слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума заявлених майнових вимог становить 266 875,99 грн.

Рішенням від 29.05.2014 у справі №911/728/14 позов задоволено повністю.

Відповідачем 1 рішення суду першої інстанції оскаржене в частині стягнення з відповідача 1 на користь позивача 15 375,60 грн. основного боргу, 39 501,41 грн. штрафу, 7 288,57 грн. пені та 31 086,01 грн. відсотків річних. Загальна сума оскаржених майнових вимог становить 93 251,59 грн.

Відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідач 1 при зверненні до суду з апеляційною скаргою мав сплатити 932,52 грн. судового збору.

Відповідачем 1 при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 2 670 грн. (платіжне доручення № 258 від 10.06.2014), що на 1 737,48 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір в сумі 1 737,48 грн. (2 670-932,52) підлягає поверненню заявникові.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3» на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2014 у справі № 911/728/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2014 у справі № 911/728/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2014 у справі № 911/728/14 в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3» (32334, Хмельницька обл., Камянець-Подільський р-н, с. Залісся Друге, вул. Кармелюка, 18Д, ідентифікаційний код 37330078) та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акруа» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, ідентифікаційний код 36432705) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Воз'єднання, 15, ідентифікаційний код 30262667) основний борг в сумі 189 000 (сто вісімдесят дев'ять тисяч) грн.

3. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3» (32334, Хмельницька обл., Камянець-Подільський р-н, с. Залісся Друге, вул. Кармелюка, 18Д, ідентифікаційний код 37330078) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Воз'єднання, 15, ідентифікаційний код 30262667) пеню в сумі 3 000 (три тисячі) грн., штраф в сумі 3 000 (три тисячі) грн., відсотки в сумі 29 934 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн. 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 314 (п'ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 49 коп.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Баркософт Агро 3» (32334, Хмельницька обл., Камянець-Подільський р-н, с. Залісся Друге, вул. Кармелюка, 18Д, ідентифікаційний код 37330078) судовий збір в сумі 1 737 (одну тисячу сімсот тридцять сім) грн. 48 коп., перехований платіжним дорученням № 258 від 10.06.2014, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області

6. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 911/728/14.

Повний текст постанови складено: 10.07.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло