Постанова

від 29.05.2014 по справі 810/2480/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року № 810/2480/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІвЧ» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «ІвЧ» звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 09.04.2014 №0004742201, №0004782201 та №0004772201.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач, належно повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання повторно не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення засідання до суду не звертався.

На підставі ч. 4 ст. 122 та ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими з огляду на наступне.

ТОВ «ІвЧ» зареєстроване як юридична особа 24.02.2000, ідентифікаційний код 19414052, як платник податків перебуває на обліку в Переяслав-Хмельницькій ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області.

Посадовою особою Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІвЧ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування податкового зобов'язання при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Лєпта» за травень 2011 року.

За наслідками перевірки складено Акт від 25.03.2014 №182/22-01/19414052, згідно висновків якого встановлено порушення підприємством п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі висновків Акту перевірки Переяслав-Хмельницькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: від 09.04.2014 №0004742201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 31050,00 грн. та застосовано штраф у сумі 1,00 грн., №0004782201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 0,00 грн. та застосовано штраф у сумі 1,00 грн.; та №0004772201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27 000,00 грн.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, до видів діяльності ТОВ «ІвЧ» відноситься оптова торгівля верстатами, оптова торгівля іншими машинами та устаткуваннями.

Між ПП «Лєпта» (постачальник) та ТОВ «ІвЧ» (покупець) 29.04.2011 укладено договір №29/04, згідно умов якого постачальник зобов'язується продати пакувальну машину LB-3, 1980 р.в., заводський номер № 80-1092, виробник НП «Завод шоколадооброблюючих машин», м. Вернигород, Німеччини, а покупець прийняти та оплатити товар.

Ціна за поставлений товар складає 160000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 27000,00 грн.

На підставі видаткової накладної від 04.05.2011 №04051 ПП «Лєпта» поставило, а ТОВ «ІвЧ» отримало передбачений умовами договору від 29.04.2011 №29/04 товар на суму 162 000,00 грн.

Згідно виставленого ПП «Лєпта» рахунку-фактури від 04.05.2011 № 04051 позивачем оплачено вартість товару на підставі платіжного доручення від 05.05.2011 № 26.

ПП «Лєпта» за вказаною операцією поставки товару виписано ТОВ «ІвЧ» податкову накладну від 04.05.2011 № 1.

Дослідивши вказані документи, суд вважає, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV) та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

У той же час, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Як встановлено судом, у подальшому дане обладнання - пакувальна машина була відправлена на експорт згідно контракту від 25.02.2011 №7, укладеного між позивачем та ЗАО «Сонагро», що підтверджується вантажно-митною декларацією від 18.05.2011 №125110002/2011/861062.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне податкове законодавство України не передбачає, а відсутність таких документів у ТОВ «ІвЧ» перевіркою не встановлено.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, відповідно до вимог ПК України учасники господарської операції повинні мати спеціальну податкову правосуб'єктність - зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Як встановлено судом, позивач та його контрагент на час укладання вказаного правочину і його виконання були платниками податку на додану вартість, що не заперечується Актом перевірки.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми), код форми, дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Тобто, лише порушення вимог щодо змісту та форми документу можуть позбавити його юридичної сили та доказовості.

У той же час, Акт перевірки не містить будь-яких претензій щодо порушення форми чи змісту видаткових та податкових накладних, рахунків та платіжних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій між позивачем і ПП «Лєпта».

Зі змісту Акту перевірки позивача слідує, що висновки про порушення підприємством вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на відомостях перевірки іншого суб'єкта господарської діяльності.

Зокрема, відповідачем при перевірці позивача використано Акт перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.12.2013 № 370/26-57-22-03-07/31758975, в якому зазначено, що допитана у якості свідка засновник та директор ПП «Лєпта» Галаган І.Є. показала, що зареєструвала вказане підприємство без мети здійснення підприємницької діяльності, за винагороду, до фінансово-господарської діяльності підприємства ПП «Лєпта» вона ніякого відношення не має,хто здійснював керування даним підприємством, формував, підписував та подавав звітність, підписував первинні бухгалтерські документи ПП «Лєпта» їй не відомо.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, висновки Акту перевірки позивача зроблено лише на підставі інформації, яка не отримана в порядку та у спосіб, передбаченими ПК України або іншими законами, без врахування первинних документів позивача.

Стаття 83 ПК України не надає податковому органу право для складання висновків про порушення платником податків вимог законодавства та застосування до нього санкцій за такі порушення на підставі відомостей, викладених в актах перевірки інших підприємств і постанов про порушення кримінальних справ за ознаками вчинення контрагентами платника податків кримінально караних діянь, оскільки відповідно до пункту 61.3 статті 61 ПК України органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

Доказів на підтвердження того, що інформацію про порушення позивачем вимог законодавства України у господарських взаємовідносинах з вказаним контрагентом відповідачем було отримано у встановленому ПК України порядку, податковим органом надано не було.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент складення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до приписів статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, необхідно довести наявність наміру на вчинення такого порушення.

Податковим органом будь-яких доказів на підтвердження наявності у позивача наміру на вчинення порушення не надано.

За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини.

Необхідно зазначити, що у випадку, коли податковим органом отримано відомості про порушення платником податків вимог законодавства, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки від таких дій на інших осіб (Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності, і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентом угод підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Як встановлено судом, станом на час здійснення позивачем вказаних господарських операцій його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа, мав статус платника податку на додану вартість, тому був законодавчо наділений правом на підготовку та оформлення документів фінансової звітності за наслідками здійснених із ним правочинів.

Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу у справі № 21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер.

Зобов'язання по сплаті податків також має індивідуальний характер, оскільки відповідно до пп. 16.1.4 п 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Нормами закону не встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності по нагляду за дотриманням їхніми контрагентами вимог законодавства та відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності за дії або бездіяльність його контрагентів - платників податків.

Також суд зазначає, що невиконання контрагентом позивача своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Отже, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими.

Будь-яких доказів на підтвердження неможливості здійснення контрагентами позивача вказаних господарських операцій податковим органом суду не надано.

Суд також зазначає, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність цін за вказаними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідачем не наведено обставин, які б перешкоджали наданню цих доказів.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обставин та підстав, які б унеможливлювали формування позивачем сум валових витрат та податкового кредиту за вказаними операціями.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 182,70 грн. (квитанція від 15.04.2014 №QS21466425), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст.ст. 11, 69, 70, 71, 94, 97, 128, 158-163, 167, 257 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів України у Київській області від 09.04.2014 №0004742201, №0004782201 та №0004772201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІвЧ» (ідентифікаційний код 19414052) судові витрати в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.