Рішення

від 24.04.2014 по справі 369/7042/13-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПАТ "Укрсоцбанк"

Справа № 369/7042/13-ц

провадження 2/369/410/14

РІШЕННЯ

Іменем України

24.04.2014 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У липні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 1997 року по 2012 рік. За час спільного проживання ними придбавалось нерухоме майно: земельні ділянки в с. Шпитьки площами 0,1634га, 0,1859га, 0,6257га, 0,1250 га та житловий будинок; земельні ділянки в с.Гнідин площами 0.1250га, 0.0293 га та житловий будинок незакінчений будівництвом, а також нежитлові приміщення площею 153,60 кв.м в м. Києві. У 2006 році на нього був формений кредит в ПАТ «Укрсоцбанк» на викуп нежитлових приміщень в м. Києві та придбання земельних ділянок в с.Гнідин. В добровільному порядку поділити майно вони не можуть.

Тому просив суд визнати за ним та ОСОБА_2 право власності по ? за кожним на: житловий будинок та земельні ділянки в с. Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області площею 0.1634 га (3222488201:01:001:0014), площею 0,1859га (3222488201:01:001:0013), площею 0,6257 га (3222488201:01:001:0079); земельні ділянки в с.Гнідин Бориспільського району Київської області площею 0,1250га (3220882601:01:010:0244), площею 0,0293га (3220882601:01:010:0245); визнати його та ОСОБА_2 спів позичальниками в рівних частинах за договором кредиту від 18 липня 2006 року та зобов'язати виконувати свої зобов'язання з повернення кредиту, що склались на 01 травня 2013 року, самостійно в рівних частинах.

При розгляді справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги. Свої вимоги обґрунтовував тим, що майно набуте за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю, тому їх частки є рівними. Разом з тим, ОСОБА_2 під час розгляду справи неправомірно, без його згоди продала об'єкт незавершеного будівництва (готовність 75%) земельні ділянки площами 0,1250га та 0,0293га в с. Гнідин. Тому при поділі майна суд має врахувати вартість проданого майна, відійти від принципу рівності часток подружжя, визнати за ним право власності на 2/3 частини земельних ділянок та житлового будинку в с.Шпитьки Києво-Святошинського району, а відповідачці - 1/3 частину вказаного майна.

Також вказав, що останні роки подружнього життя стосунки між ним та відповідачкою значно погіршились, що також посилювалось складною економічною ситуацією в країні. Йому було важко здійснювати платежі за кредитом. У лютому 2013 року за порадою дружини змушений був на формальних підставах оформити договір дарування нежитлових приміщень в м. Києві на свою дружину, відповідачку по справі. Даний договір є недійсним, оскільки укладений під впливом тяжких життєвих обставин, криза в особистих стосунках з дружиною, тяжке фінансове становище. Його незгода на укладення правочину, була б розцінена дружиною як небажання покращити фінансове становище та недовіра до неї. Після укладення договору, відносини з дружиною остаточно погіршились, шлюб було розірвано, кредит залишився не погашеним.

Остаточно просив суд (т. 2 а.с. 48-50) визнати недійсним договір дарування нежилих приміщень від 22 лютого 2013 року та визнати групу нежилих приміщень загальною площею 153,60 кв.м в м. Києві спільною сумісною власністю подружжя; визнати за ним та ОСОБА_2 право власності по ? частині за кожним на групу нежилих приміщень загальною площею 153,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на 2/3 частин, а за ОСОБА_2 на 1/3 частину: житлового будинку та земельних ділянок в с. Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області площею 0.1634 га (3222488201:01:001:0014), площею 0,1859га (3222488201:01:001:0013), площею 0,6257 га (3222488201:01:001:0079).

При розгляді справи відповідачка ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву. Свої вимоги мотивувала тим, що у шлюбі з ОСОБА_1 було придбано майно: житловий будинок в с.Шпитьки, земельні ділянки площею 0,1809га (3222488201:01:001:0001); туристичний човен «Спринтер-480»; земельна ділянка площею 0,6257га (3222488201:01:001:0079); внески до статутного фонду ТОВ «Гарантія-технічне обслуговування», ТОВ «Промагрокомплект». Після розірвання шлюбу діти ОСОБА_4, 1990 року народження, ОСОБА_3, 1992 року народження, ОСОБА_5, 1998 року народження, ОСОБА_6, 1999 року народження, залишились проживати разом з нею. За рішенням суду з відповідача на утримання дітей стягнуті аліменти, які останнім не сплачуються. Тому просила суд при визначенні розміру часток відійти від принципу рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на 2/3 частини майна, за ОСОБА_1 - 1/3 частини.

Просила суд поділити майно подружжя, шляхом визнання за нею право власності на житловий будинок та земельні ділянки площами 0,3493 га та 0,6257 га в с. Шпитьки Києво-Святошинського району Київської області; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1829га в с. Шпитьки, туристичний човен «Спринтер-480»; внески до статутного фонду ТОВ «Гарантія-технічне обслуговування» в розмірі 2370 грн., ТОВ «Промагрокомплект» в розмірі 213 466,67 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині м/човна «Спринтер-480», внесків до статутного фонду ТОВ «Гарантія-технічне обслуговування», ТОВ «Промагрокомплекс» - залишено без розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали, проти зустрічного позову заперечували. Просили задоволити позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

У судовому засіданні відповідачка та її представник проти позову заперечували, вимоги за зустрічним позовом підтримали. Просили суд відмовити в задоволенні позову та задоволити вимоги за зустрічним позовом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги за позовом ОСОБА_1 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що 26 липня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району м. Києва.

Від подружнього життя мають сторони мають дітей: ОСОБА_4, 1990 року народження, ОСОБА_3, 1992 року народження, ОСОБА_5, 1998 року народження, ОСОБА_6, 1999 року народження.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2013 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, починаючи з 29 серпня 2013 року, на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5, 1998 року народження, та ОСОБА_6, 1999 року народження.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

З матеріалів справи встановлено, що за час подружнього життя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було набуто нерухоме майно, що підтверджується наданими суду правовстановлюючими документами, витягами з реєстру правочинів та поясненнями сторін.

Земельна ділянка площею 0,1809 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0001.

Земельна ділянка площею 0,1859 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0013.

Земельна ділянка площею 0,1634 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0014.

Житловий будинок загальною площею 358,4 кв.м, житловою площею 72,8 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Земельна ділянка площею 0,6257 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 3222488201:01:001:0079.

Земельна ділянка площею 0,1250 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 кадастровий номер 32220882601:01:010:0244.

Земельна ділянка площею 0,0293 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 кадастровий номер 32220882601:01:010:0245.

Об'єкт незавершеного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок, літ. А-ІІ, готовністю 75%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 213,0 кв.м.

06 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу об'єкт незавершеного будівництва, земельних площами 0.1250га та 0,0293 га в АДРЕСА_4

16 вересня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу об'єкт незавершеного будівництва, земельних площами 0.1250га та 0,0293 га в АДРЕСА_4

Нежилі приміщення з НОМЕР_3 (групи приміщень №78) загальною площею 153,60 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

22 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування нежилих приміщень: з НОМЕР_3 (групи приміщень №78) загальною площею 153,60 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що до складу майна, що підлягає поділу на час розгляду справи в суді, включається житловий будинок та земельні ділянки в с. Шпитьки. Пояснення представника відповідача, що в купівлю майна була вкладена більша частина коштів ОСОБА_2, отриманих останньою від продажу кватири, суд до уваги не бере, оскільки допустимих та належних доказів цим обставинам суду подано не було. Так, вартість квартири вказується у договорах купівлі-продажу (т.1 а.с. 73, 150-151). Подані розписки щодо отримання коштів за квартири (а.с. 92,93) суд оцінює критично, оскільки ціна договору вказується в договорі, дані розписки не підтверджують чиї кошти були отримані та на які цілі в подальшому були витрачені. Крім того, в зустрічній позовній заяві, підписаною ОСОБА_2, визнано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222488201:01:001:0079 є спільним майном подружжям.

Оскільки на час розгляду справи в суді нежитлові приміщення в м. Києві були подаровані позивачем та земельні ділянки з об'єктом незавершеного будівництва відчужені третій особі за договорами, які на час розгляду справи не визнані недійсними, вони не є предметом поділу, тому дане майно до складу поділу майна не включається.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При поділі майна ОСОБА_1 просив суд відійти від принципу рівності часток подружжя, оскільки ОСОБА_2 неправомірно відчужила майно в с. Гнідин, без його згоди. Суд до уваги дані обставини не бере, оскільки доказів цим обставинам подано не було, позивач за уточненими позовними вимогами дане майно не включив до предмету поділу, також з пояснень представників вбачається, що ОСОБА_1 був поданий позов про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.

При поділі майна ОСОБА_2 просила суд відійти від принципу рівності часток подружжя, оскільки у неї на утриманні залишились проживати четверо дітей, ОСОБА_1 аліменти не сплачує, у придбанні майна була вкладена більша частина коштів дружини. Доказів цим твердженням суду подано не було. Невиконання рішення суду в добровільному порядку щодо сплати аліментів на ОСОБА_5, 1998 року народження, та ОСОБА_6, 1999 року народження, є підставою для примусового виконання рішення суду та настання насідків, встановлених законом, а не збільшення частки в майні подружжя. На час розгляду справи діти: ОСОБА_4, 1990 року народження, ОСОБА_3, 1992 року народження, є повнолітніми.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що частки в майні подружжя є рівними, та задовольняє позовні вимоги про поділ майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності по 12 частині за кожним на земельні ділянки та житловий будинок в АДРЕСА_2

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки згоди одного з подружжя на отримання компенсації за частку в майні подружжя не було, інший з подружжя не вніс на депозитний рахунок суду відповідного розміру компенсації, навіть за наявності погодженої вартості майна, не підлягають задоволенню вимоги про поділ майна з компенсацією вартості часток, тому суд визнає за подружжям ідеальні частки в майні без реального його поділу та залишає майно в спільній частковій власності.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

При розгляді справи судом встановлено, що 22 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежитлових приміщень: з НОМЕР_3 (групи приміщень №78) загальною площею 153,60 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкту нерухомості №16388839 від 20 січня 2014 року встановлено, що 09 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування нежитлових приміщень: з НОМЕР_3 (групи приміщень №78) загальною площею 153,60 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

У п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року передбачено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У п. 23 постанови також вказано, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Позивачем в судовому засіданні не доведено наявність збігу тяжких обставин, не подано суду належних та допустимих доказів цим обставинам. Пояснення, що він був вимушений укласти даний договір, оскільки відмова сприйнята як недовіра до жінки, суд оцінює критично, оскільки позивач не пояснив та не довів, що за відсутності цих обставин він би правочин не вчинив або вчинив лише за інших умов. Покази допитаних в судовому засіданні свідків суд оцінює критично, оскільки вони містять лише суб'єктивні оціночні судження та припущення, з них не можливо встановити конкретні та об'єктивні факти, які б могли вплинути на розгляд цієї справи.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

18 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір про надання не відновлювальної кредитної лінії №08-038/335к.

У п.1.1 договору вказано, що надання кредиту здійснюється окремими частинами, зі сплатою 13% річних, в межах максимального ліміту заборгованості до 213 500 дол. США, строком до 17 липня 2016 року.

Згоду на укладення кредитного договору та умови кредитного договору були погоджені ОСОБА_2, що підтверджується заявою від 18 липня 2006 року.

У якості забезпечення виконання умов кредитного договору 18 липня 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір іпотеки №02-038/498і (з майновим поручителем). Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»

В іпотеку передано нерухоме майно: домоволодіння, що складається з житлового будинку загальною площею 358,4 кв.м, житловою площею 72,8 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; земельна ділянка площею 0,1859 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0013; земельна ділянка площею 0,1634 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0014.

П.1.1. договору іпотеки встановлено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх зобовязань ОСОБА_1 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №08-038/335к від 18 липня 2006 року.

У п.2.4.3 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору, іпотеко держатель має право задовольнити свої вимоги, забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п.4.3 договору іпотеки передбачено право іпотекодавця в будь-який час до моменту реалізації предмета іпотеки припинити звернення стягнення на нього стягнення, шляхом повного виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

З довідки №10.1-186/8687 від 16 жовтня 2013 року встановлено, що по кредитному договору існує заборгованість: строкова заборгованість - 164 475,20 дол. США, прострочена заборгованість - 5340,10 дол. США, строкова заборгованість по нарахованих відсотках - 1 287,77 дол. США, прострочена заборгованість по нарахованих відсотках - 9 389,24 дол. США, пеня - 441,26 дол. США, пеня до сплати - 3 526,99 грн.

Позовні вимоги щодо визнання сторін спів позичальниками по кредитному договору не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оскільки чинним законодавством не передбачено визнання в судовому порядку співпозичальниками по кредитним договорам, що є по суті внесення змін в договір, як позивач, так і відповідачка мають права і обов'язки в кредитних відносинах з банком, встановлених кредитним договором, договором іпотеки, тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задоволити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про поділ майна подружжя - задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_6 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину житлового будинку загальною площею 358,4 кв.м, житловою площею 72,8 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Визнати за ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на ? частину житлового будинку загальною площею 358,4 кв.м, житловою площею 72,8 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Визнати за ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_6 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1859 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222488201:01:001:0013.

Визнати за ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1859 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0013.

Визнати за ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_6 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 1634 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222488201:01:001:0014.

Визнати за ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 1634 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222488201:01:001:0014.

Визнати за ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_6 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 6257 га, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 3222488201:01:001:0079.

Визнати за ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 6257 га, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 3222488201:01:001:0079.

Визнати за ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_6 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 1809 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0001.

Визнати за ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 1809 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 3222488201:01:001:0001.

У решті позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич