Рішення

від 09.07.2014 по справі 321/58/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/2609/14 Головуючий у 1 інстанції: Дараган Л.В.

Суддя-доповідач Спас О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 липня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Полякова О.З.,

Бабак А.М.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу з апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 22 квітня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Чапаєва, третя особа відділ Державного земельного агентства у Василівському районі Запорізької області про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені «Чапаєва», третя особа: відділ Державного земельного агенства у Василівському районі Запорізької області про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки.

В позові зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їх мати - ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина, що складається із земельної ділянки, площею 5,3319 га, розташованої на території Любимівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно діючого законодавства позивачі звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину зазначеного спадкового майна кожний. При житті, а саме 01 січня 2008 року між ОСОБА_6 та відповідачем було укладено договір оренди землі - частини земельної ділянки, а саме ріллі, площею 5,1619 га, строком на 10 років. 01 січня 2008 року також: були підписані акт визначення в натурі меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків і акт прийому-передачі об'єкту оренди (земельної ділянки), а земельна ділянка була передана в користування відповідачу. Однак, позивачі вважають, що договір оренди землі є недійсним, оскільки наміру на його укладання померла не мала, свій підпис в цьому договорі не ставила, а підписи в договорі оренди землі, акті визначення в натурі меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків та в акті прийому-передачі об'єкту оренди (земельної ділянки) виконані не ОСОБА_6, а її дочкою - позивачем ОСОБА_5. Також зазначають, що померла про факт підпису позивачем ОСОБА_5 договору дізналася вже після його реєстрації, а 31 березня 2011 року направила на адресу відповідача заяву з проханням виділити їй в натурі земельну ділянку та не проводити ніяких сільськогосподарських робіт на належній їй земельній ділянці, проте оскаржити договір оренди землі ОСОБА_6 не встигла через смерть. Крім того, в договорі оренди землі відсутні істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Позивачі вважають, що відсутність цих умов в договорі оренди землі є підставою для визнання такого договору недійсним.

Посилаючись на викладені обставини, просили суд визнати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_6 та відповідачем 01 січня 2008 року, недійсним, зобов'язати відповідача повернути позивачам земельну ділянку, площею 5,1619 га, розташовану на території Любимівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, та стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 22 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вважає доводи апеляційної скарги безпідставними і просить залишити рішення без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_5, її представника адвоката ОСОБА_7, представника відповідача адвоката ОСОБА_8, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами наступне.

ОСОБА_6 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 5,3319га розташована на території Любимівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджувалося Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗП №173710000000000000009, виданим Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області 13 червня 2006р. та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010627300010, кадастрові номери: 232338300:04:005:0027 та 2323383300:05:003:0059.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1

27 липня 2012р. ОСОБА_4, ОСОБА_5, як спадкоємці за законом отримали нотаріальні свідоцтва про право на спадщину на вищевказану земельну ділянку по 1/2 частині, зареєстрували належним чином своє право на спадщину.

Вказаний договір оренди землі від 01.01.2008р. та акти передачі об'єкту оренди, визначення в натурі меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків підписаний не ОСОБА_6, а ОСОБА_5 без відому власниці та без наявності для цього правових підстав.

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість визнання недійсним вказаного договору оренди землі з тієї підстави, що він не містить такої суттєвої умови як можливість передачі земельної ділянки у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, оскільки такі вимоги внесені у ст. 15 Закону України «Про оренду землі» 16 вересня 2008р. - після дати укладення договору.

За такої обставини суд першої інстанції мав відмовити в цій частині позовних вимог не за пропуском строку позовної давності, а за безпідставністю вимог.

В частині такої підстави визнання договору недійсним як відсутність волевиявлення орендодавця у зв'язку з тим, що ця особа не підписувала договір оренди землі та не надавала іншій особі таких повноважень, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, проаналізував та дав оцінку висновку судової почеркознавчої експертизи.

З висновку судової почеркознавчої експертизи від 04 квітня 2014р. № Д/№115 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ УМВС України в Запорізькій області вбачається, що підписи від імені ОСОБА_6 у договорі оренди землі, акті прийому-передачі земельної ділянки, акті визначення в натурі меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків виконані не ОСОБА_6, іншою особою ОСОБА_5.

Проте, у цій частині рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості рішення суду, встановлення наявності обставин ні підтвердження вимог і заперечень та застосування до спірних правовідносин належних норм матеріального права.

Суд першої інстанції не проаналізував, чи відповідає за таких обставин оспорений договір вимогам ст. 203 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Установивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, суд має виходити з того, що такий договір є вчиненим. За роз'ясненнями п.п.7,8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року " Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним за ст. ст. 203, 215 ЦК України як підписання договору особою, яка не має на це повноважень та відсутності волевиявлення власника.

Суд не врахував роз'яснення п. 8 вказаної постанови, за яким необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Таким чином, встановивши, що оспорюваний договір підписано не ОСОБА_6, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, суд не зробив висновку про наявність або відсутність правових підстав для визнання договору недійсним з підстав ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Суд першої інстанції, не вирішивши вказаних питань, обговорив питання дотримання позивачами строку позовної давності та обчислив його з часу укладення договору оренди землі, укладеного від імені спадкодавця ОСОБА_6

Колегія суддів вбачає наявність передбачених вищенаведеними нормами цивільного права (ст.203, ст.215 ЦК України) підстав для висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним вказаного договору оренди землі з підстав відсутності волевиявлення власника та відсутн6ості повноважень для підписання договору у особи, яка його підписала.

В частині висновку суду про пропуск позивачами строку позовної давності колегія суддів з ним не погоджується з наступних підстав.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Стаття 3 ЦПК України надає право кожній особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаним або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.ст. 1220, 1223, 1268 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи з дня її смерті та право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, спадщина у вигляді вказаної земельної ділянки належить позивачам з часу смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. і з цього часу у кожного з них виникло право відносно цієї земельної ділянки, яке за законом може підлягати судовому захисту.

До вказаного часу позивачі не мали права на спірну земельну ділянку і відповідно не мали права на звернення до суду за захистом права, якого у них не існувало до часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з наведеної норми, початок перебігу позовної давності щодо захисту порушеного права не може відраховуватися з часу раніше наявності такого права.

З дня відкриття спадщини та виникнення у позивачів права, яке вони вважають порушеним (ІНФОРМАЦІЯ_1), до часу звернення до суду з даним позовом (15.01.2014р.) не сплив визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності.

Таким чином, висновок рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв'язку з застосуванням наслідків пропуску строку позовної давності не ґрунтується на вимогах закону.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності обставини пропуску строку для звернення до суду знайшли своє підтвердження.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції не врахував, що обставини на підтвердження позову доведені належним чином, а заперечення відповідача не ґрунтуються на законі. Висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням вищевказаних норм процесуального і матеріального права, а тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення про задоволення позову про визнання недійсним договору оренди землі від 01.01.2008р. між ОСОБА_6 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом імені Чапаєва.

Підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути позивачам спірну земельну ділянку у порядку ст. 216 ЦК України.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Необхідні за цією нормою матеріального права умови для застосування реституції мають місце у даному спорі, що дозволяє дійти висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

В силу ст. 88 ЦПК України на користь позивачів підлягають стягненню з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору ОСОБА_4 у сумі 410,10грн. (121,80 + 121,80 + 166,50 = 410,10), зі сплати судового збору та оплати судової почеркознавчої експертизи ОСОБА_5 у сумі 1310,58грн. ((121,80 + 121,80 + 166,50 + 900,48 = 1310,58).

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 3134, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 22 квітня 2014 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Визнати недійсним договір оренди землі від 01.01.2008р. між ОСОБА_6 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом імені Чапаєва (код ЄДРПОУ 03751310) та зареєстрований у Михайлівському РВ ЗРФ ЦДЗР під №041027300090.

Зобов'язати Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Чапаєва повернути ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 5,1619га кадастровий №2323383300:04:005:0027 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Любимівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Чапаєва понесені позивачами судові витрати: на користь ОСОБА_4 у сумі 410,10грн., на користь ОСОБА_5 1310,58грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: