Ухвала

від 03.06.2014 по справі 2а-22187/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ К/9991/2200/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 у справі № 2а-22187/10/0570

за позовом Приватного науково-виробничого підприємства "Азовспецтехсервіс"

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 27.08.2010 № 0001872342/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 23 660,00 грн. (у тому числі 17 962,05 грн. за основним платежем та 5 697,50 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на прибуток", та від 27.08.2010 № 0001862342/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 21 555,00 грн. (у тому числі 14 370,00 грн. за основним платежем та 7 185,00 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаних Законів.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому відповідач у касаційній скарзі зазначає, що позивач завищив валові витрати та неправомірно включив до податкового кредиту ПДВ з суми з придбання товарів у контрагента ПП "Азов-Бізнес-Трейдинг", внаслідок того, що вказані операції є безтоварними, оскільки не підтверджені первинними документами та не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, а отже, на думку контролюючого органу, укладені правочини є нікчемними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Підприємства з питань підтвердження отриманих від платника податків ПП "Азов-Бізнес-Трейдинг" відомостей за період з 01.08.2009 по 04.12.2009, за підсумками якої складено акт від 17.08.2010.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України пп.3.1 ст.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено ПДВ на суму 14 370,00 грн. та податок на прибуток на суму 17 962,50 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що ними було отримано від ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя акт від 29.06.2010 № 286/23-1/33504100 про результати позапланової невиїзної перевірки ПП "Азов-Бізнес-Трейдинг" (контрагента позивача) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.08.2009 по 04.12.2009, яким було встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за вищевказаний період, не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ПП "Азов-Бізнес-Трейдинг" до підприємств покупців, відсутні акти приймання-передачі товару, довіреності, документи, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інші первинні документи. Таким чином, податкова інспекція дійшла висновку, що правочини між позивачем та ПП "Азов-Бізнес-Трейдинг", відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, а отже і формування податкового кредиту позивачем та віднесення витрат до валових по таких правочинах є безпідставним.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та вказаних висновків відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, та використання придбаного товару (послуг) у господарській діяльності є підставою для формування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП "Азов-Бізнес-Трейдінг" 26.01.2009 та 26.02.2009 укладено договори, що були сторонами належно виконані, матеріали справи містять копії належно оформлених первинних документів, які відповідно до Закону № 334/94-ВР необхідні для формування валових витрат (договори, додаткові договори, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення) та підтверджують використання Підприємством придбаних матеріальних цінностей (ємкості об'ємом 1,5 м3, нагрівальна установка, пиролізна установка) в своїй господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності, чи включення до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Також не є передумовою для визначення господарської компетенції господарюючого суб'єкта наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача.

Отже, позивач цілком правомірно у відповідності до законодавства відніс до валових витрат, витрати на придбання товару згідно договорів укладених з ПП "Азов-Бізнес-Трейдінг" та включив до податкового кредиту суму ПДВ за податковими накладними отриманими від контрагента за вказаними договорами.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 по справі № 2а-22187/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко