Постанова

від 09.07.2014 по справі 813/2724/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2014 року № 813/2724/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лейко-Журомської М.В.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю представника позивача Черниш І.І., відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Кам'янка-Бузького районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Кам'янка-Бузький районний центр зайнятості звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 11 388,65 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач, перебуваючи на обліку у центрі зайнятості як безробітна та одержуючи допомогу, була зареєстрована як фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності. Оскільки відповідач не могла підпадати під категорію безробітної та отримувати допомогу з безробіття, то незаконно отримані від центру зайнятості матеріальне забезпечення і вартість наданих соціальних послуг, в тому числі державні соціальні кошти, виплачені як відшкодування пенсійному Фонду, пов'язаних з достроковим виходом на пенсію, підлягають до стягнення з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позов заперечила. Вказала, що перебуваючи на обліку як безробітна, підприємницькою діяльністю не займалася. Додатково зазначила, що позивач знав, що вона зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, оскільки у 2003 році їй надано одноразову допомогу з безробіття для організації підприємницької діяльності. Окрім того, позивач уже звертався з відповідним позовом до Кам'янка-Бузького районного суду та ухвалою позовну заяву було залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року №803-XII (в редакції від 23.02.2006 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Пунктом б частини 3 статті 1 цього Закону передбачено, що до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

З матеріалів справи судом встановлено, що 21 березня 2006 року ОСОБА_2 звернулася до Кам'янка-Бузького районного центру зайнятості в пошуках роботи. Їй надано статус безробітного на підставі власноручно підписаної нею заяви, у якій повідомлено, що вона не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсії не отримує.

Наказом від 21 березня 2006 року відповідачу призначено допомогу по безробіттю та наказом від 05 червня 2006 року припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з працевлаштуванням.

За час перебування на обліку, а саме з 21 березня 2006 року по 04 червня 2006 року, ОСОБА_2 отримала у центрі зайнятості допомогу з безробіття в сумі 1000,70грн.

22 серпня 2011 року відповідач звернулася до Кам'янка-Бузького районного центру зайнятості з заявою про видачу направлення до місцевих органів Пенсійного фонду України для оформлення дострокового виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та зняття її з обліку.

Відповідно до довідки про виплату матеріального забезпечення, отриманого відповідачем за період з 22 серпня 2011 року по 20 липня 2012 року, Кам'янка-Бузьким районним центром зайнятості відшкодовано Пенсійному фонду витрати, пов'язані з достроковим виходом на пенсію ОСОБА_2 в сумі 10 387,95 грн.

Листом № 8536/0320 від 07.11.2012 року Управління Пенсійного фонду України в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області повідомлено позивача, що з 01.10.2012 року виплату пенсії ОСОБА_2 припинено. Та повідомлено, що відповідач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 03.04.2003 року.

29 грудня 2012 року Кам'янка-Бузьким районним центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року №1533-III, про що складено акт № 105 .

За результатами розслідування встановлено, що відповідач в період перебування на обліку як безробітна, з 28 лютого 2003 року була зареєстрована як фізична особа - приватний підприємець.

Наказом Кам'янка-Бузького районного центру зайнятості № 1 від 03 січня 2014 року прийнято рішення про повернення відповідачем незаконно отриманого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачу скеровано претензію № 56/09 від 08 січня 2013 року щодо відшкодування коштів у сумі 11 387,70 грн., проте дана претензія залишена без задоволення.

У матеріалах справи наявна копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що з 28.02.2003 року ОСОБА_2 була зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець.

Суд зазначає, що статтею 43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що датою внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є дата державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

В розділі IV Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» зазначено, що для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, фізична особа-підприємець не раніше 2 місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) документи, які передбачені частиною 9 статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Відповідно до статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця саме з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Підпунктом 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307 (в редакції від 14.11.2005 року), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.2000 № 915/5136, визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Згідно з частиною 2 та частиною 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 року №578 передбачено, що при реєстрації в центрі зайнятості як шукаючого роботу громадянин повинен подати визначений цим порядком перелік документів. При цьому, він має повідомити спеціалісту центру зайнятості всі відомості, які можуть вплинути на порядок виплати та розмір допомоги по безробіттю.

Відповідно до пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62 у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Тобто, чинне законодавство передбачає відповідальність за незаконне отримання допомоги по безробіттю особі, яка безпідставно набула статусу безробітного і подала недостовірні дані, з моменту прийняття рішення щодо такої виплати центром зайнятості.

Отже, на момент звернення до центру зайнятості у 2006 році відповідач була зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, а тому в розумінні Закону України «Про зайнятість населення» належала до зайнятого населення.

Суд не бере до уваги позицію відповідача з вказаного питання, адже у своїй заяві від 21.03.2006 року про надання статусу безробітного повідомила, що підприємницькою діяльністю не займається.

Окрім того, строк давності в разі стягнення заборгованості перед Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України не застосовується.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Таким чином, допомога за час перебування на обліку, а саме з 21 березня 2006 року по 04 червня 2006 року в сумі 1000,70 грн., отримана відповідачем незаконно, тому на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» така підлягає поверненню позивачу.

Щодо вимог позовної заяви про стягнення витрат в сумі 10 387,95 грн., пов'язаних з достроковим виходом на пенсію ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 6 частини 1 статті 34 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) має право: стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин - 2011 рік) видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Частиною 2 статті 7 цього Закону визначено, що видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» є: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Зазначений перелік видів соціальних послуг та видів забезпечення є вичерпним.

Відповідно до статей 16, 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата пенсій особам, які достроково вийшли на пенсію відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» у період досягнення ними пенсійного віку здійснюється у встановленому законодавством України порядку Пенсійним фондом України за рахунок коштів Фонду.

Механізм відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій особам, яким вони призначені достроково, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» до 2013 року було передбачено Порядком відшкодування Пенсійному фонду України з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію № 331/39 від 06 серпня 2001 року.

Отже, кошти, отримані застрахованою особою у зв'язку із достроковим виходом на пенсію, є пенсійними виплатами, а не соціальною послугою чи видом забезпечення за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Законом України «Про зайнятість населення».

Той факт, що відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині другій статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відбувається за рахунок коштів Фонду, не змінює правової природи зазначених виплат.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 20 березня 2014 року у справі № К/9991/49447/12 за позовом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості.

Тому підстав для стягнення з ОСОБА_2 витрат в сумі 10 387,95 грн., понесених у зв'язку із достроковим виходом відповідача на пенсію, на підставі частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» немає.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно з статтею 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог в частині стягнення коштів у сумі 1 000,70 грн., тому в цій частині позов слід задовольнити. В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати з сторін не стягуються .

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Кам'янка-Бузького центру зайнятості (Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул.. Грушевського, 4; код ЄДРПОУ 22358736) кошти в сумі 1000,70 грн. (одна тисяча гривень 70 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати зі сторін не стягуються.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 11 липня 2014 року.

Суддя М.В. Лейко-Журомська