Постанова

від 08.07.2014 по справі 911/194/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. Справа№ 911/194/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Кіндер М. В. - представник за довіреністю № 02/10-12 від 15.01.2014

від відповідача: Чорногор Ю. Д. - представник за довіреністю від 13.01.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр»

на рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2014

у справі № 911/194/14 (суддя Горбасенко П. В.)

за позовом Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін» Міністерства надзвичайних ситуацій України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр»

про стягнення 89 070,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (а.с. 129-131), заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 78 400 грн. за виконані за договором на постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування № 37 від 30.11.2011, але неоплачені роботи, штрафу в сумі 5 488 грн., пені в сумі 2 830,08 грн. та 3 % річних в сумі 2 352 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.03.2014, повний текст якого підписаний 25.03.2014, у справі № 911/194/14 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 78 400 грн. та 3 % річних в сумі 2 332,50 грн., в задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу ґрунтується на тому, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг у заявленій позивачем до стягнення сумі, часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних - на помилках, які допущені позивачем при розрахунку вказаної суми.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 5 488 грн. та пені в сумі 2 830,08 грн., суд першої інстанції послався на те, що відповідно до положень ст. 231 ГК України, з посиланням на яку позивач заявляє до стягнення вказані суми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу, в той час як у спірному випадку відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, що виключає застосування до останнього штрафних санкції, передбачених вказаною правовою нормою.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2014 по справі № 911/914/14 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, в сумі 67 900 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при прийнятті оспорюваного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, а обставини, які господарський суд першої інстанції визнав встановленими, не були доведені в установленому порядку.

Так, відповідач зазначив про те, що позивач належним чином не виконував своїх обов'язків, про що свідчить те, що план ліквідації до сьогодні не підписаний, позивач жодного разу не приїздив на підприємство відповідача.

Відповідач визнає заборгованість за спірним договором в сумі 67 900 грн. (сума, яка встановлена у підписаному сторона акті звірки розрахунків), щодо решти суми - відповідач вказує на те, що позивач жодного документального доказу на підтвердження виконання умов договору не надав.

Ухвалою від 19.03.2014 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014, враховуючи перебування судді Баранця О. М. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи № 911/194/14 у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

30.11.2011 позивач та відповідач уклали договір на постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування № 37 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання протягом року організовувати цілодобове функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечувати та виконувати аварійно-рятувальні роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Згідно з п. 3.8 Договору відповідач прийняв на себе обов'язок оплачувати, відповідно до умов Договору, постійне та обов'язкове обслуговування відповідача позивачем.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що Договір вступає в силу з 01.12.2011.

Відповідно до п. 4.1 Договору вартістю постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування функціонування структурних підрозділів позивача у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення є фінансування позивача. Відповідно до протоколу домовленості сторін про вартість обслуговування відповідача від 30.11.2011 оплата протягом строку дії Договору поділяється на два етапи та складає:

- І-етап: з 01.12.2011 по 01.04.2012- 2 300грн. на місяць без ПДВ;

- ІІ-етап: з 01.04.2012 по 31.12.2012 - 4 800грн. на місяць без ПДВ.

Згідно з п. 4.2 Договору перерахування коштів здійснюється щомісячно в розмірі вказаної суми у строк до 10 числа місяця, що слідує за звітним. Позивач підтверджує виконання умов договору актами виконання умов договору, що надаються відповідачу щомісячно.

30.11.2011 позивачем та відповідачем підписано протокол домовленості сторін про вартість обслуговування відповідача, яким визначено вартість послуг, які надаються позивачем відповідачу за Договором, в сумі, передбаченій в п. 4.1 Договору, та встановлено, що оплата проводиться щомісячно відповідно до умов Договору в строк до 10 числа місяця, що слідує за звітним, і що вказаний протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем.

18.02.2013 позивач та відповідач уклали додаткову угоду до Договору (далі Додаткова угода) (а.с. 48), в якій погодили п. 4.1 Договору доповнити наступним абзацом: «Вартість постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування на період з 01 березня до 31 грудня 2013 року відповідно до Протоколу домовленості сторін про погодження договірної вартості обслуговування об'єкту від 18.02.2013 разом складає 35 000 грн. без ПДВ», а пункт 4.2. Договору - наступним абзацом: «Перерахування коштів за березень-грудень 2013 року здійснюється щомісячно до 10-го числа наступного місяця в розмірі 3 500 грн. без ПДВ».

Також 18.02.2013 сторонами підписано протокол домовленості сторін про погодження договірної вартості обслуговування відповідача позивачем, згідно з яким вартість постійного та обов'язкового аварійно-рятувального обслуговування на період з 01 березня до 31 грудня 2013 року разом складає 35 000грн. без ПДВ. Даний протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем.

За період з 01.12.2011 по 31.01. 2013 року позивач надав відповідачу послуг на загальну суму 54 900 грн, які оплачені відповідачем в сумі 4 600 грн, борг за вказаний період становить 52 600 грн (54 900 - 4 600), що сторонами не заперечується і підтверджується актами виконання умов Договору за липень - грудень 2012 року, січень 2013 року та актами звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2012 та на 01.01.2012. Належні копії вказаних документів долучені до матеріалів справи (а.с.38-45).

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за Договором станом на 18.02.2013 в сумі 52 600 грн підтверджується п. 3 Додаткової угоди, де відповідач зобов'язався погасити вказаний борг у повному обсязі до 31.10.2013.

Крім того, як слідує з наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копії підписаних обома сторонами актів виконання умов Договору: № 67 від 28.02.2013, № 103 від 31.03.2013, № 138 від 30.04.2013 та № 173 від 31.05.2013 (а.с.33-36), за період з лютого по травень 2013 року позивачем надано відповідачу послуг на загальну суму 15 300 грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що за період з 01.12.2011 по 31.05.2013 відповідач заборгував позивачу за умовами Договору 67 900 грн (52 600 + 15 300).

Вказану суму боргу відповідач визнає і в апеляційній скарзі рішення суду в частині стягнення 67 900 грн. основного боргу на користь позивача не заперечує.

Відповідач заперечує проти стягнення з нього на користь позивача боргу в сумі 10 500 грн. за період з липня по вересень 2013 року.

Суд першої інстанції вимоги позивача в цій частині задовольнив, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10 500 грн. за період з липня по вересень 2013 року, розраховуючи щомісячну вартість послуг за цей період в сумі 3 500 грн. у відповідності до вищевказаних підписаних сторонами Додаткової угоди та протоколу від 18.02.2013.

У п. 2 Додаткової угоди сторони домовились, що позивач підтверджує виконання умов Договору Актами виконання умов Договору, що надаються відповідачу щомісячно. Якщо протягом 5-ти календарних днів з дня отримання відповідач не підпише Акт виконання умов Договору або вмотивовану відмову, то цей Акт вважається прийнятим, а всі умови Договору виконаними.

На доказ направлення відповідачу актів виконаних робіт за липень, серпень та вересень 2013 року позивач долучив до матеріалів справи належним чином засвідчені копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення № 0306900602768, № 0306900628589 та № 0306900813858, кореспонденція за якими отримана відповідачем 03.07.2013, 28.08.2013 та 01.10.2013 відповідно.

Доказів наявності заперечень відповідача проти факту надання спірних послуг, їх обсягів та якості, заявлених у встановлений Додатковою угодою строк (5 календарних днів з дня отримання відповідного Акту), матеріали справи не містять, а відтак, відповідно до приписів Додатковою угоди зазначені акти вважаються прийнятими відповідачем, а умови Договору виконаним позивачем.

При цьому у Відповіді на ухвалу (одержано судом 08.07.2014) відповідач повідомив суду, що не має можливості документально підтвердити, що саме отримували поштовою кореспонденцією від позивача 03.07.2013, 28.08.2013 та 01.10.2013 за повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0306900602768, № 0306900628589 та 0306900813858, оскільки в книзі вхідної документації запису немає про отримання документів, проте жодного доказу на підтвердження вказаних обставин суду не надав.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач належним чином довів факт направлення ним і одержання відповідачем актів за липень-вересень 2012 року, відповідач вказаних обставин не спростував.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином доведений факт надання відповідачу послуг за умовами Договору у липні - вересні 2013 року на загальну суму 10 500 грн.

Відповідач вказані послуги не оплатив, що сторонами не заперечується.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що за період з 01.12.2011 по 30.09.2013 відповідач заборгував позивачу за умовами Договору 78 400 грн (52 600 + 15 300 + 10 500).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг, до яких за своєю правовою природою відноситься Договір, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт наявності у відповідача заборгованості за надані за Договором послуги на загальну суму 78 400 грн. позивачем належним чином доведений і відповідачем не спростований.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 78 400 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, посилання відповідача, викладені в апеляційній скарзі, на те, що позивач належним чином не виконував взятих на себе за Договором зобов'язань до уваги колегією суддів не приймаються як недоведені, оскільки жодного документального доказу на підтвердження вказаних обставин відповідач не надав, в той час як позивач, на підтвердження цілодобового функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, надав суду для огляду у судовому засіданні оригінали відповідних книг обліку (прошиті та пронумеровані) за період з 01.12.2012 по 24.01.2014.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 5 488 грн. та пені в сумі 2 830,08 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про стягнення пені та штрафу, ґрунтує їх на приписах ч. 2 ст. 231 ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи з положень ст. 231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Правової позиції щодо застосування вказаних видів відповідальності виключно за порушення не грошового зобов'язання дотримується й Вищий господарський суд України, який в п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 визначив, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).

Виходячи з приписів чинного законодавства, спірне зобов'язання є грошовим, з огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 5 488 грн. та пені в сумі 2 830,08 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з тексту Договору, письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені та штрафу за порушення відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за надані позивачем послуги сторони не досягли.

При цьому колегія суддів звертає увагу позивача на те, що норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він розрахував зазначені пеню та штраф, не відміняють дію норм закону, якими встановлена обов'язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності, як неустойка (штраф, пеня).

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов'язання, як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України.

Враховуючи, що у тексті Договору сторони такої згоди не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідача у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення грошових зобов'язань, позивачем не вказаний, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 5 488 грн. та пені в сумі 2 830,08 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у цих вимогах залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2 352 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, умовами Додаткової угоди та п. 4.2 Договору сторони погодили, що відповідач має погасити заборгованість за період по 31.01.2013 в сумі 52 600 грн. без ПДВ у повному обсязі до 31.10.2013, а перерахування коштів за лютий-вересень 2013 року - здійснювати щомісячно до 10-го числа наступного місяця.

Відповідно до п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Колегією суддів встановлено, що як позивач, так і суд першої інстанції при розрахунку 3% річних не взяли до уваги той факт, що згідно з приписами Додаткової угоди відповідач має сплатити позивачу заборгованість в сумі 52 600 грн. до 31.10.2013, а відтак, нарахування 3 % річних за період до 31.10.2013 є безпідставним.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком колегії суддів в сумі 1 195,47 грн. (609,+148,34+99,25+90,62+81,70+64,15+55,23+46,60).

52 600*3/100/365*141(з 31.10.2013 по 20.03.2014)=609,58,

4 800*3/100/365*376(з 10.03.2013 по 20.03.2014)=148,34,

3 500*3/100/365*345(з 10.04.2013 по 20.03.2014)=99,25;

3 500*3/100/365*315(з 10.05.2013 по 20.03.2014)=90,62;

3 500*3/100/365*284(з 10.06.2013 по 20.03.2014)=81,70;

3 500*3/100/365*223(з 10.08.2013 по 20.03.2014)=64,15;

3 500*3/100/365*192(з 10.09.2013 по 20.03.2014)=55,23;

3 500*3/100/365*162(з 10.10.2013 по 20.03.2014)=46,60;

Сума боргу, щодо якої нараховується 3 % грн.Період прострочки Кількість днів прострочки 3 % річнихСума 3 % річних 52600 31.10.2013 20.03.2014 141 3 609,58 4800 10.03.2013 20.03.2014 376 3 148,34 3500 10.04.2013 20.03.2014 345 3 99,25 3500 10.05.2013 20.03.2014 315 3 90,62 3500 10.06.2013 20.03.2014 284 3 81,70 3500 10.08.2013 20.03.2014 223 3 64,15 3500 10.09.2013 20.03.2014 192 3 55,23 3500 10.10.2013 20.03.2014 162 3 46,60 1195,47

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду Київської області від 21.03.2014 у справі № 911/194/14 підлягає зміні, позов задовольняється частково - з відповідача на користь позивача стягуються основний борг в сумі 78 400 грн. та 3% річних в сумі 1 195,47 грн., в решті позову відмовляється.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати за подачу позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на підстави, якими відповідач обґрунтовує заявлену апеляційну скаргу, та на підстави зміни рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» на рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2014 у справі № 911/194/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2014 у справі № 911/194/14 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2014 у справі № 911/194/14 в такій редакції:

«2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» (09631, Київська область, Рокитнянський р-н, с. Острів, вул. Садова, 2/1, ідентифікаційний код 37066418) на користь Державної організації «Київський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін» Міністерства надзвичайних ситуацій України» (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 19, ідентифікаційний код 33630478) основний борг в сумі 78 400 (сімдесят вісім тисяч чотириста) грн., 3% річних в сумі 1 195 (одна тисяча сто дев'яносто п'ять) грн. 47 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 632 (одна тисяча шістсот тридцять дві) грн. 66 коп.»

4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

5. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/194/14.

Повний текст постанови складено: 11.07.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло