Постанова

від 27.05.2014 по справі 826/20744/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20744/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменеко В.А.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Кобаля М.І., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» (далі - ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі - ДПІ у Соломянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві), в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 19 липня 2013 року № 0004962201 та від 19 липня 2013 року № 0004972201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 19 липня 2013 року №0004962201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення пункту 138.1, 138.2, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 350 508,00 грн., в тому числі за основним платежем - 108 406,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 270 102,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 19 липня 2013 року №0004972201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 082 995,00 грн., в тому числі за основним платежем - 866 396,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 216 599,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення відповідачем були прийняті на підставі акта від 02 липня 2013 року №203/2658-221-17/37642733 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" (код за ЄДРПОУ 37642733) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.04.2011 по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 11.04.2011 по 31.12.2012 р." (далі по тексту - Акт перевірки).

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.1, 138.2, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати на загальну суму 1 080 406,00 грн., у тому числі: за ІІ квартал 2012 року на 153 032,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року на 873 963,00 грн., IV квартал 2012 року на 53 411,00 грн.; пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 866 396,00 грн., у тому числі: за червень 2012 року на 204 855,00 грн., за липень 2012 року на 661 541,00 грн.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача у зв'язку з чим просить скасувати їх з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що в період з 11.04.2011 по 31.12.2012 р. між ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" (покупець) та ViaSat Inc. США (продавець) було укладено договір поставки продукції від 04 вересня 2012 року №03/09-12-PSC, за умовами якого покупець купує, а продавець надає певні товари у сфері супутникового зв'язку відповідно до умов цього договору.

Як вбачається з акта прийому-передачі наданих послуг від 01 грудня 2012 року, ViaSat Inc. США (виконавець) надало ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" (замовник) послуги щодо прискореного постачання обладнання згідно договору від 04 вересня 2012 року №03/09-12-PSC на загальну суму 138 666,00 дол. США., що еквівалентно 1 108 357,00 грн.

Разом з тим, між ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" та ViaSat Inc. США було укладено договір заліку зустрічних однорідних вимог від 17.12.2012 року, на виконання якого було погашено зобов'язання з повернення переплати за товар з моменту вимоги про її повернення та погашення зобов'язання з оплати вартості наданих послуг, що виникло у ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" за актом від 01.12.2012 року на суму 138 666,00 грн. доларів США.

14 травня 2012 року між ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн" (покупець) та ТОВ "Онікс-Логістика" (постачальник) було укладено договір поставки товару №14.05-2012, за умовами якого ТОВ "Онікс-Логістика" зобов'язувався поставити визначений договором товар, а позивач - прийняти та оплатити вартість даного товару.

Позивачем до склату витрат було включено вартість товарів, придбаних за умовами вищевказаного договору та відображено у деклараціях з податку на прибуток 2012 року витрати по взаємовідносинах із ТОВ "Онікс-Логістика" у розмірі 4 036 433,00 грн., утому числі за ІІ квартал 2012 року на суму 728 725,00 грн., ІІІ квартал 2012 року на суму 3 307 708,00 грн.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно із статтею 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, серед іншого, вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Так на підтвердження своїх заперечень відповідач посилається на службову записку ГВПМ ДПІ у Соломянському районі міста Києва № 7069/7/07-09 від 24.09.2012 року, що надійшла на адресу податкового органу, в якій, зокрема, містяться дані щодо не підтвердження відомостей місцезнаходження ТОВ "Онікс-Логістика".

Крім того, за твердженням податкового органу, в ході проведення перевірки було встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям у червні-серпні 2012 року, що на думку відповідача свідчить про фіктивність правочинів, укладених між ТОВ Онікс-Логістика" та його контрагентами-покупцями, зазначеними у Додатку 5 до податковх декларацій з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» та Додатку 5 до податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за червень-серпень 2012 року.

Проте, як свідчать матеріали даної справи, позивачем на підтвердження виконаня договірних зобов'язань були надані копії видаткових накладних, які підтверджують факт передачі ним товарів, придбаних у контрагента ТОВ "Онікс-Логістика"; копії банківських виписок, що підтверджують здійснення безготівкових оплат на поточні рахунки ТОВ "Онікс-Логістика" за поставлені товари; реєстр податкових накладних, що підтверджує оформлення та реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та сплату позивачем до державного бюджету податку на додану вартість за товари, придбані у ТОВ "Онікс-Логістика", а також первинні документи, що підтверджують рух активів від виконавця ViaSat Inc. США до замовника ТОВ "Мегатрейд Айті Дистриб'юшн", а саме:

- копія договор поставки №К 08-12/423 від 14.09.2012 року, укладений між ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» та ПрАТ «ДатаГруп», за умовами якого позивачем було здійснено продаж нового обладнання, придбаного у контрагента-постачальника Viasat Inc. (США);

- копія листа ПрАТ «ДатаГруп» №1 1253/1 від 01.09.2012 року, що підтверджує замовлення обладнання у позивача та вимогу його виготовлення і поставки в скорочені терміни;

- копії видаткових накладних, що засвідчують факт передачі товарів, придбаних у Viasat Inc. (США), на користь ПрАТ «Дата Груп»;

- копії банківських виписок, які підтверджують здійснення безготівкових оплат ПрАТ «ДатаГруп» на поточні рахунки TOB «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» за поставлене супутникове обладнання за договором поставки №К 08-12/423 від 14.09.2012 року;

- оригінал Довідки ПАТ «Універсал Банк» №057/119 від 06.03.2014 року щодо отриманих позивачем платежів від ПрАТ «ДатаГруп» згідно договору поставки № К 08-12/423 від 14.09.2012 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так на момент укладення спірних правочинів юридичні особи контрагентів позивача - ViaSat Inc. США та ТОВ "Онікс-Логістика" не були припинені у визначеному законом порядку та були зареєстровані належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача.

При цьому, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення правочинів, оскільки платник податку, який включив суми сплаченого податку на додану вартість, не може нести відповідальність за дії третіх осіб (контрагентів) щодо дотримання ними порядку звітування та сплати ними своїх зобов'язань перед бюджетом.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по ній докази, колегія суддів приходить до висновку про незаконність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 19 липня 2013 року № 0004962201 та від 19 липня 2013 року № 0004972201, які на думку колегії суддів є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, слід задовольнити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 19 липня 2013 року № 0004962201 та від 19 липня 2013 року № 0004972201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків М.І. Кобаль І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 02.06.14р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Кобаль М.І.

Петрик І.Й.