Ухвала

від 11.07.2014 по справі 2а/1570/10485/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

----------------------

У Х В А Л А

11 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а/1570/10485/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів - Романішина Л.В., Єщенка О.В.

розглянув в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус Дискаунт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2011 року позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на помилковість висновків податкового органу викладених в акті перевірки щодо завищення ТОВ «Цитрус Дискаунт» в грудні 2010 року податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Вилайн» та ТОВ «Інтерком Плюс», просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 08 липня 2011 року №0001482350. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2010 року товариством в повній мірі підтверджено первинними документами, а висновки перевіряючих про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «Цитрус Дискаунт» та ТОВ «Вилайн» і ТОВ «Інтерком Плюс» ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.

За наслідками розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом 19 квітня 2012 року ухвалено постанову про задоволення адміністративного позову ТОВ «Цитрус Дискаунт».

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 08 липня 2011 року №0001482350.

Приймаючи означене рішення, Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що угоди, укладені між ТОВ «Цитрус Дискаунт» та ТОВ «Вилайн» і ТОВ «Інтерком Плюс» не мають ознак нікчемності, а викладені в акті перевірки висновки податкової інспекції щодо цього є припущеннями. Для висновку про нікчемність угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників позивача та його контрагентів на момент укладання правочину, яких, на думку суду, відповідачем не надано.

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про відмову ТОВ «Цитрус Дискаунт» у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що при внесенні оскаржуваної постанови Одеським окружним адміністративним судом було враховано лише доводи позивача без врахування та надання відповідної правової оцінки доводам відповідача, викладених ним у поданих запереченнях проти позову.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 01.06.2011р. №1736, згідно ст.79, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, у період з 08.06.2011р. посадовими особами ДПІ у Приморському районі м.Одеси було проведено невиїзну документальну перевірку суб'єкта господарювання ТОВ «Цитрус Дискаунт» (код за ЄДРПОУ 34055340) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Вилайн» (код за ЄДРПОУ 26248140) і ТОВ «Інтерком Плюс» (код за ЄДРПОУ 265443427) за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №3763/23-513/34055340 від 15.06.2011р.

У висновках акту перевірки зазначено про порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. на суму 13200,08 грн.

Зокрема, в акті перевірки вказано, що згідно даних АРМ «Журналу звірки податкових зобов'язань в розрізі контрагентів» в грудні 2010 року ТОВ «Цитрус Дискаунт» мало взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Вилайн» (сума податкового кредиту задекларована позивачем - 2695,85 грн.) та ТОВ «Інтерком Плюс» (сума податкового кредиту задекларована позивачем - 10504,23 грн.).

Матеріалами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Вилайн», складеними ДПІ у Приморському районі м.Одеси з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. (акт від 18.03.2011р. №1112/23-5) встановлено, що правочин, укладений між ТОВ «Вилайн» та його постачальником ПП «ДАНА-ДАБЛЬЮ» визнано нікчемним, та в силу відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, правочини з покупцями ТОВ «Вилайн» за грудень 2010 року мають ознаки нікчемності.

Матеріалами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інтерком Плюс», складеними ДПІ у Приморському районі м.Одеси з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. (акт від 10.06.2011р. №1703/23-5) встановлено, що правочин, укладений між ТОВ «Інтерком Плюс» та його основним постачальником ТОВ «Вилайн» визнано нікчемним, та в силу відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, правочини з покупцями ТОВ «Інтерком Плюс» за грудень 2010 року мають ознаки нікчемності.

Враховуючи відомості вказаних актів перевірок контрагентів позивача ДПІ у Приморському районі м.Одеси дійшла висновку, що ТОВ «Цитрус Дискаунт» безпідставно сформовано податкові зобов'язання по контрагентах ТОВ «Вилайн» і ТОВ «Інтерком Плюс», оскільки всі операції купівлі-продажу зазначених підприємств не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». У зв'язку з цим, актом перевірки №3763/23-513/34055340 від 15.06.2011р. встановлено факт безпідставного віднесення ТОВ «Цитрус Дискаунт» до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. суму ПДВ в розмірі 13200,08 грн., по якій відсутнє документальне підтвердження у вигляді податкових накладних на придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, які включено постачальником до складу податкових зобов'язань відповідного періоду та нікчемність правочинів.

На підставі акту перевірки №3763/23-513/34055340 від 15.06.2011р. ДПІ у Приморському районі м.Одеси 08 липня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001482350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 16500 грн. (в тому числі: за основним платежем - 13200 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3300 грн.).

Скасовуючи зазначене податкове повідомлення-рішення Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено наявності порушень, зафіксованих актом перевірки №3763/23-513/34055340 від 15.06.2011р., а тому визначення на підставі цього акту платнику податків податкових зобов'язань є неправомірним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Ознаками відсутності реального характеру операції є: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 , обов'язкові реквізити.

Факт поставки та оплати товарів від контрагента ТОВ «Вилайн» підтверджується податковими накладними №12831 від 02.12.2010р. на суму 2546,33 грн. (в т.ч. ПДВ 424,39 грн.), №13022 від 07.12.2010р. на суму 23,22 грн. (в т.ч. ПДВ 3,87 грн.), №13455 від 15.12.2010р. на суму 3417,84 грн. (в т.ч. ПДВ 569,64 грн.), №13710 від 21.12.2010р. на суму 1547,04 грн. (в т.ч. ПДВ 257,84 грн.), №12809 від 02.12.2010р. на суму 2244,42 грн. (в т.ч. ПДВ 374,07 грн.), №12810 від 02.12.2010р. на суму 3103,63 грн. (в т.ч. ПДВ 517,27 грн.), №12807 від 02.12.2010р. на суму 3104,6 грн. (в т.ч. ПДВ 517,43 грн.), №12812 від 02.12.2010р. на суму 188,02 грн. (в т.ч. ПДВ 31,34 грн.) (наявність яких не заперечувалась актом перевірки); видатковими накладними №012266 від 02.12.2010р., № 012242 від 02.12.2010р., №012238 від 02.12.2010р., №012233 від 02.12.2010р., №012240 від 02.12.2010р., № 012466 від 07.12.2010р., №012239 від 13.12.2010р., №012893 від 15.12.2010р., №013131 від 21.12.2010р.; платіжними дорученнями №8004 від 16.12.2010р., №8005 від 16.12.2010р., №8006 від 16.12.2010р., №8007 від 16.12.2010р., №8008 від 16.12.2010р., №8234 від 29.12.2010р., №8235 від 29.12.2010р., №8236 від 29.12.2010р.

Факт поставки та оплати товарів від контрагента ТОВ «Інтерком Плюс» підтверджується податковою накладною №1485 від 02.12.2010р. на суму 63025,39 грн. (в т.ч. ПДВ - 10504,23 грн.), видатковою накладною №РН-0001439 від 02.12.2010р., платіжним дорученням №7775 від 01.12.2010р.

В матеріалах справи, також, містяться довіреності на отримання товару від ТОВ «Вилайн» №1740 від 02.12.2010р., №1741 від 07.12.2010р., №1742 від 15.12.2010р., №1743 від 21.12.2010р. та від ТОВ «Інтерком Плюс» №1625 від 02.12.2010р.

ТОВ «Вилайн» та ТОВ «Інтерком Плюс» поставляли ТОВ «Цитрус Дискаунт» канцелярські товари та комплектуючі до стільникових телефонів відповідно, що узгоджується з основним видом діяльності позивача - роздрібна торгівля побутовими, електротоварами, радіо- та телеапаратурою.

В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України. Слід зазначити, що жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування відсутності факту виконання позивачем умов господарських договорів з контрагентами відповідач ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надав.

Більше того, позивачем доведено, що при укладенні договорів він переконався у тому, що підприємства-контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також зареєстровані як платники податку на додану вартість і мали право на видачу податкових накладних.

У разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили той факт, що під час здійснення господарської діяльності з безпосереднім контрагентом позивач був обізнаний про обставини діяльності його контрагентів.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом , але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом , такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону , а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Колегія суддів, також, не погоджується з доводами апелянта про те, що доказом фіктивності діяльності є порушення податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику та дії своїх контрагентів чи будь-якого іншого постачальника - третьої особи, через те, що закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо не буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. Суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Оскільки встановлено, що виконання договорів з контрагентами підтверджується первинними документами, тому суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України . Укладені договори відповідають вимогам ст.203 ЦК України , не порушують публічний порядок, не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також такі договори судом недійсними не визнавалися, а отже є чинними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ані актом перевірки, ані іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Вилайн» і ТОВ «Інтерком Плюс».

ДПІ при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконного повідомлення-рішення.

Заперечуючи проти позову та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ДПІ зазначає, що контрагенти позивача не могли здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень апелянта, оскільки такі висновки взято відповідачем з актів перевірок ТОВ «Вилайн» від 18.03.2011р. №1112/23-5 і ТОВ «Інтерком Плюс» від 10.06.2011р. №1703/23-5 без наявності жодного документального підтвердження таких доводів. Більше того, сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів не може погодитись з твердженням апелянта про необхідність вивчення платником податків всіх обставин можливостей здійснення господарських операцій його контрагентом постачальником товарів (робіт, послуг). На думку суду, при укладені договорів головним для суб'єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальника як суб'єкта господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому відповідач не має права наполягати на отримані додаткової інформації позивачем від його контрагента - постачальника товарів (робіт, послуг).

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем та ТОВ «Вилайн» і ТОВ «Інтерком Плюс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст.200 КАС України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185 , 195 , 197 , 198 ч.1 п.1, 200 , 205 ч.1 п.1, 206 КАС України , суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цитрус Дискаунт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2011 року №0001482350 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили через п'ять днів, після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач: Димерлій О.О.

Судді: Романішин В.Л.

Єщенко О.В.