Постанова

від 09.07.2014 по справі 812/2086/14

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

11.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 липня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/2086/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Качуріної Л.С.,

при секретарі: Якимчук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області, Реєстраційної служби Первомайського міського управління юстиції про визнання незаконними дій та скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 812/2086/14 за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області, Реєстраційної служби Первомайського міського управління юстиції, в якому позивачем заявлено вимоги про визнання незаконними дій особи з назвою «відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції» (код ЄДРПОУ 34724650) щодо винесення постанови від 12 березня 2014 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 42455145 та скасувати, як незаконну державну реєстрацію «відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції» (код ЄДРПОУ 34724650) (арк. справи 16-18).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке. 16 березня 2014 року позивач отримав постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції від 12 березня 2014 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 42455145. На думку позивача, дії відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області щодо винесення зазначеної постанови є незаконними, оскільки перший відповідач не має правоздатності та дієздатності як юридична особа публічного права унітарної республіки України, від імені якої 12 березня 2014 року діяв державний виконавець, через відсутність чинних установчих документів, що є підставою для скасування реєстрації першого відповідача.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, у позові, серед іншого, просив розглянути справу без його участі (арк. справи 18 на звороті).

Представник 1-го відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не повідомив (арк. справи 56, 61). Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався. Витребувані ухвалою суду від 04 червня 2014 року документи суду не надано.

Представник 2-го відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк. справи 57, 60). Заявою від 24 квітня 2014 року № 88/025-21 Реєстраційна служба Первомайського міського управління юстиції просила розглянути справу без участі її представника (арк. справи 31, 36). Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався. Витребувані ухвалою суду від 24 квітня 2014 року документи суду не надано.

З огляду на строки розгляду даної адміністративної справи, встановлені частиною 5 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 6 статті 71 та частини 4 статті 128 КАС України суд вирішує справу за відсутності сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на те, що державна реєстрація «відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції» (код ЄДРПОУ 34724650) підлягає скасуванню, як незаконно здійснена попри очевидні підстави для відмови у реєстрації, тобто з порушенням вимог статей 4, 8, 24, 25, 27 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (надалі - Закон № 755) суд визнає безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

За приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу норм статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, фізична особа має право, в тому числі в судовому порядку, вимагати скасування чи прийняття рішень, вчинення чи утримання від вчинення дій, усунення бездіяльності виключно при здійсненні суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій саме щодо цієї фізичної особи.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців врегульовані Законом № 755.

В силу норм Закону № 755 посадовою особою, яка від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є державний реєстратор.

Відповідно до вимог статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Частиною 2 статті 38 Закону № 755 встановлено, що визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом, зокрема, є підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи.

Обставини, які згідно з вказаною нормою є підставою для припинення юридичної особи, підлягають встановленню в судовому процесі як підстава для прийняття відповідного судового рішення та не є предметом самостійних позовних вимог.

При цьому чинним законодавством України не передбачено права фізичної особи, що не є засновником юридичної особи, вимагати припинення такої юридичної особи чи скасування її державної реєстрації.

Владні управлінські функції відповідача щодо внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у спорі, що розглядався, безпосередньо не стосуються позивача у справі, як фізичної особи, не створюють саме для нього юридичних наслідків, оскільки направлені на вчинення реєстраційних дій щодо юридичної особи (в даному випадку першого відповідача - відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції). Саме для цієї юридичної особи дії державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень і мають наслідком виникнення певних прав та обов'язків.

Суд зазначає, що у спорі, що розглядався, мають місце правовідносини, що склались виключно між позивачем та першим відповідачем. Саме у відносинах з першим відповідачем, яким в цьому випадку є відділ державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції, у позивача і можуть виникати певні права та обов'язки в рамках виконавчого провадження в порядку виконання рішення органу, що відповідно до закону підлягає примусовому виконанню у разі невиконання його у добровільному порядку, визначеному Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, в даному випадку безпосередньо між позивачем та другим відповідачем - Реєстраційною службою Первомайського міського управління юстиції відсутні будь-які правовідносини, оскільки дії другого відповідача направлені до іншої особи.

Відповідно до вимог визначених частиною 1 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Частиною 2 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначений порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 708728 від 29 листопада 2012 року та довідки АБ № 587525 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 11 грудня 2012 року вбачається, що юридична особа - відділ державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області (ідентифікаційний код 34724650, місцезнаходження: 93200, Луганська область, м. Первомайськ, вул. Куйбишева, буд. 21) з організаційно-правовою формою - орган державної влади, діяльність у сфері юстиції та правосуддя, зареєстрований виконавчим комітетом Первомайської міської ради Луганської області 06 квітня 2007 року, номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи - за № 1 388 102 0000 000428 (арк. справи 45-46, 47-48).

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про належність реєстрації відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області, а, відтак, спростовує доводи позивача в цій частині позовних вимог.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання незаконними дій особи з назвою «відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції» (код ЄДРПОУ 34724650) щодо винесення постанови від 12 березня 2014 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 42455145 з підстав відсутності повноважень на винесення оскаржуваної постанови, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Такими органами державної виконавчої служби є: Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 385/2011 затверджено Положення про Державну виконавчу службу України, відповідно до пункту 1 якого Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що відділ державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області має правовий статус юридичної особи, є діючим органом державної влади та зареєстрованим у відповідності до діючого законодавства, суд приходить до висновку, що перший відповідач є відповідним органом державної виконавчої служби з відповідним обсягом повноважень визначених Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (тут і надалі Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» наводиться в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до вимог статті 2 Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Згідно із частиною 1 статті 5 Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності із статтею 17 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Статтею 18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначені вимог до виконавчого документа.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно статті 25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду на підставі заяви від 07 березня 2014 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області від 03 лютого 2014 року № Ф-321/8 державний виконавець відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» постановою від 12 березня 2014 року ВП № 42455145 відкрив виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області заборгованості у сумі 1349,53 грн. (арк. справи 6, 20).

З огляду на викладене, перший відповідач, на виконання положень Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» має вчиняти дії передбачені цим законом, а відтак, матеріалами справи підтверджується, що перший відповідач, при складанні постанови від 12 березня 2014 року ВП № 42455145, діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень передбачених Конституцією України та законами України.

Крім того, при вирішенні даної справи суд вважає за необхідне зазначити, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії - постанова про відкриття виконавчого провадження. Саме вона має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної (юридичної) особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

З огляду на викладене, відповідачі як суб'єкти владних повноважень, на яких частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довели суду правомірність вчинення дій щодо винесення постанови від 12 березня 2014 року ВП № 42455145 про відкриття виконавчого провадження та щодо проведення державної реєстрації «відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області», що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову повністю.

Згідно із статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції Луганської області, Реєстраційної служби Первомайського міського управління юстиції про визнання незаконними дій та скасування державної реєстрації відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Л.С. Качуріна